Решение № 119376208, 21.05.2024, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2822/24

Провадження № 2/638/3175/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Рибальченко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Почерніної А.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, в якому просить: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є батьком дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дітей - ОСОБА_2 з початком військової агресії на території України перейшла на бік РФ та виївала до РФ. Участі у житті дітей не приймає, її місце проживання невідомо. Такі дії відповідача на думку позивача дають всі підстави для позбавлення її материнських прав на дітей. Позивач зазначає, що він повністю утримує дівчат, вони перебувають під його повною опікою.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року підготовче судове засідання закрито та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 (а.с. 5-7).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 08 вересня 2023 року комісією ССД Ізюмської міської ради з метою соціального захисту дітей було проведено обстеження умов проживання кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до вказаного акту, в квартирі АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування від 20 березня 2024 року № 610-ВС, вказаний орган вважає за доцільне позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв`язку з тим, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 перейшла на бік РФ та виїхала до РФ, про дітей не цікавиться, участі у їх житті не приймає.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини 6 статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Так, органом опіки та піклування від 20 березня 2024 року № 610-ВС надано суду висновком, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв`язку з тим, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому, орган опіки та піклування виходив з того, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалий час проживає окремо від дітей. Зі слів ОСОБА_1 вона покинула дітей під час деокупації міста Ізюм восени 2022 року та перебралася проживати до РФ, жодним чином не піклується про них: не цікавиться успіхами, станом здоров`я, навчанням. Не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей. Не готує доньок до самостійного життя. Не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Свідомо відсторонилася від виконання покладених законом на батьків батьківських обов`язків. Малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають в родині батька ОСОБА_1 , він та його дружина займаються вихованням та утриманням дітей.

Між тим, суд не може погодитися з вказаним висновком, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дітей, тобто підтверджували необхідність позбавлення відповідача батьківських прав згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Також, з вказаного висновку вбачається, що органом опіки та піклування при підготовці цього висновку, не було здійснено самостійного збору інформації, більша частина фактів, на які послався орган записані зі слів батька - ОСОБА_1 .

Крім того, з вказаного висновку не вбачається, що органом опіки та піклування вживались заходи для виклику ОСОБА_2 для надання пояснень з приводу позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, суд не може прийняти висновок органу опіки та піклування яким визнано доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітніх дітей, оскільки з вказаному висновку не вбачається повного та неупередженого з`ясування органом опіки та піклування обставин при вирішенні вказаного питання.

Щодо твердження позивача, що відповідач ОСОБА_2 перейшла на бік РФ після деокупації міста Ізюм переїхала до країни-агресора у зв`язку з чим перестала виконувати свої батьківські обов`язки, суд вважає за необхідне наголосити, що після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, деякі громадяни України перейшли на бік РФ та всіляко допомагали ворогу. Після звільнення Силами безпеки й оборони України окупованих територій від військових формувань РФ, громадяни України, які перейшли на бік ворога, разом з військовими формуваннями РФ покидали деокуповані території. Такі факти є загальновідомими та не поодинокими.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1,3 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Однак, позивачем не доведено жодними доказами, що відповідач перейшла на бік країни-агресора та після деокупації м. Ізюм восени 2022 року дійсно виїхала до РФ, що призвело до ухилення її від батьківських обов`язків.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

В п.18 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30.03.2007 роз`яснено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволення позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини(дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків».

Таким чином, при розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судовий збір залишити за позивачем.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ).

Третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради (ЄДРПОУ 04058806, адреса: Харківська область, м. Ізюм, площа Центральна 1).

Повний текст судового рішення складено 29 травня 2024 року.

Суддя Л.М. Рибальченко