Решение № 11933467, 21.10.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2010 р. Справа № 12/153/10

За позовом : Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1),

До відповідача: Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції, (54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-А),

про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-555 від 01.10.2007 р.

Суддя Семенов А.К.

Представники:

Від позивача:не присутній.

Від відповідача: Морозова Г.А., довіреність № б/н від 22.04.10р.,

СУТЬ СПОРУ:

Позов поданий про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-555 укладеного 01.10.2007 р. між відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль" та ФОП ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовуються не відповідністю договору вимогам законодавства.

Відповідач відзив надав, проти позову заперечує.

У судовому засіданні 21.10.2010 р. о 10 год. 30 хв. за згодою сторін оголошено перерву на 17 год. 00 хв. для надання сторонами доказів правонаступництва з відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”.

Після перерви представник позивача у судове засідання не з`явився, тому справу розглянуто, відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, за наявними матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 21.10.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Обставини справи.

01.10.2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ВАТ "Райффай-зен Банк Аваль" укладений кредитний договір № 010/01-04/07-555 (Далі - Договір) (а.с. 9- 14).

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач відкрив позивачу кредитну лінію у сумі 33760,99 дол. США. Кредит наданий для купівлі обладнання і виготовлення металопласти-кових вікон. Відсотковою ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 13 % річ-них.

ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” свої зобовязання за кредитним договором виконав.

Проте, ФОП ОСОБА_1 подав позов про визнання вказаного кредитного договору недійсним, мотивуючи це наступним.

Уклавши кредитний договір, в якому передбачено зобов'язання сторін в доларах США, банком порушені вимоги законодавства України, а саме.

Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 3 ДКМУ №15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулю-вання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на тери-торії України, який приймається без обмежень оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Від-повідно до ст.1 ДКМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України" валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території Ук-раїни.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові копти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кре-дит та сплатити проценти. Згідно зі ст. Закону України «Пре банки і банківську діяльність»банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей. Вказане свідчить, що на підставі кредитного договору між сторонами виникають грошові зобов'язан-ня, а саме: у банку - надати позичальнику кредит, у позичальника - повернути банку кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. При цьому, сторони можуть визначити грошовий еквіва-лент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допус-кається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст.192 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та пере-каз коштів в Україну»єдиним законним платіжним засобом в України - гривня. Іноземна ва-люта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гро-шові зобов'язання повинно бути виражено та виконуватись лише в національній валюті Ук-раїни - гривні, крім випадків, передбачених законами.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валют-ного контролю»передбачено, що для здійснення валютних операцій Національний банк Ук-раїни видає індивідуальні та генеральні ліцензії, (ч. 1 ст.5 ДКМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Відповідно до ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здій-снення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії ре-жиму валютного регулювання.

В свою чергу, така операція, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує індивідуальної ліцензії. ( «Г»ч.4 ст.5 ДКМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Згідно з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індиві-дуальних ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р., використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються, Вказане свідчить, що здійснення операції з використання іноземної валюти на території України для виконання грошових зобов'язань, які виникають на підставі кредитного договору, потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного ре-гулювання і валютного контролю»резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених тим Декретом та іншими актами валютного законо-давства України.

Оскільки відповідно до ст.1054 ЦК України кредитування складається з двох частин:

- надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання пози-

чальником грошових коштів;

- повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користу-

вання кредитом

то надання та повернення кредиту підпадає під дію двох підпунктів ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме п.«В»та п.«Г»ч.4 ст.5 ДКМУ «Про систему валютного регулювання і валютного конт-ролю»

Відповідно п.«В»ч.4 ст.5 ДКМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»регулює питання видачі індивідуальних ліцензій на здійснення лише такої опера-ції як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, що свідчить про те, що вказана норма регулює порядок ліцензування дише першої частини операції кредитування.

При цьому, необхідно зазначити, що операція з надання банком грошових коштів по-зичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів не включає в себе та не охоплює таку операцію як повернення позичальником кредиту та сплата позичальни-ком процентів за користування кредитом. Тобто операція з повернення позичальником кре-диту та сплата позичальником процентів за користування кредитом не є складовою частиною такої операції як надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів.

Друга частина операції кредитування, а саме, повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що регулюється п.«Г»ч.4 ст.5 ДКМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

Згідно з п.«Г»ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встанов-леними Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і ва-лютного контролю», в тому числі і вимогами щодо отримання індивідуальних ліцензій для здійснення операцій, які потребують таких індивідуальних ліцензій. Відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції є обов'язко-вим.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р., операції з валютними цін-ностями банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії та за умови отри-мання письмової о дозволу Національного банку.

Вказане свідчить, що будь-які грошові зобов'язання на території України, в тому числі і грошові зобов'язання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, по-винні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України - гривні. У разі ж використання в таких грошових зобов'язаннях іноземної валюти, така операція потребує ін.-дивідуальної ліцензії Національного банку України. Жодна з сторін кредитного договору №010/01-04/07-555 не отримувала індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної ва-люти на території України як засобу платежу при поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. В порушення зазначених вимог Цивільного кодексу України банком в п.3.7 кредитного догово-ру зазначено, що позичальник зобов'язаний здійснювати повернення основної заборгованості за кредитом у строки, визначені Графіком погашення кредитної заборгованості (невід'ємний додаток №1 до договору рівними щомісячними платежами, починаючи з першого місяці ко-ристування кредитом. Додаток №1 до кредитного договору №010/01-04/07-555 від 01.10.2007 року передбачає повернення суми кредиту в доларах США, доказом цього є сам графік пога-шення кредитного договору, так як містить графи "Погашення основної заборгованості за кредитом, дол. США», «Погашення процентів за користування кредитом дол. США», «За-гальна сума погашення заборгованості за кредитом дол. США», «Залишок основної заборго-ваності за кредитом дот,США». Зазначене свідчить, що позичальник зобов'язаний здійсню-вати погашення тільки в доларах США, а це є порушенням вимог діючого законодавства.

В обґрунтування позову позивач посилається на ст.ст. 192, 203, 215, 533, 1054 Ци-вільного кодексу України.

Відповідач, як вже вище вказано, проти позову заперечує з наступного:

- позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає пору-

шення його прав та охоронюваних законом інтересів, повязане з укладенням кредит-

ного договору;

- сплата позивачем кредиту та відсотків за користування кредитними коштами є дока-

зом того, що угода схвалена як ФОП ОСОБА_1 так і банком;

- правовий статус грошової одиниці України не встановлює сферу її обігу та будь-яких

обмежень щодо можливості використання в Україні іноземної валюти. За законом

банк має право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на підставі бан-

ківської ліцензії.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов до висновку про відмову в позові з нижченаведеного.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона відповідно до статті 33 Господарського процесуального Кодексу України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обста-вини, які мають значення для правильного вирі-шення господарського спору. Ці дані вста-новлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових екс-перттів.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприєм-ницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтере-сів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позо-вами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захис-том своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоуст-рій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і за-конних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарсько-го суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюють-ся.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рі-шення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рі-шення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпід-ставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на за-хист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду.

Банком умови кредитної угоди були виконані у повному обсязі.

В супереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України позива-чем не доведено, що його права та охоронювані законом інтереси порушені відповідачем.

Частина 1 статті 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 203 ЦК України, зміст правочину (його умови) насамперед не повинен суперечити вимогам як Цивільного кодексу, так і інших актів цивільного законодавства, прийнятих на основі Конституції України.

Господарський суд, вирішуючи спір зобовязаний встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними, а саме:

-невідповідність змісту угоди вимогам закону;

-недодержання встановленої форми угоди;

-неправоздатність сторін за угодою;

-неправомірність дій сторін.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість; принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником Банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Статтею 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що від-носини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими ак-тами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Кре-дитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором та позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'я-зання та відповідальність сторін і не можуть змінюватись в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Позивач погодившись на умови договору та частково виконавши свої обов'язки по ньому фактично визнав його дійсним та правомірним. Своїми діями, а саме, отримавши кре-дитні кошти, сплачуючи по кредиту відсотки за користування кредитними коштами протя-гом тривалого часу позивачем були створені юридичні наслідки цього договору і породжені права та обов'язки сторін. Тому, вимоги про застосування наслідків недійсності правочину як і визнання його недійсним, є необґрунтованим, так як недійсний правочин не може створюва-ти юридичних наслідків.

Враховуючи наведене зміст кредитного договору № 014/01-04/07-757 від 25.12.2007 року, не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує прав Позивача.

Твердження позивача про те, що грошові зобов'язання повинні бути виражені та вико-нуватися лише в національній валюті України необґрунтовано з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, але вказана стаття Конституції визначає тільки правовий статус грошової одиниці України і не встановлює сферу її обігу та будь - яких обмежень щодо можливості викорис-тання в Україні іноземної валюти.

Згідно із ч. 2 ст. 192 ЦК України та ч. 3 ст. 533 ЦК України, іноземна валюта, а також платіжні документи в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається і може використовуватися у випадку і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(надалі - Закон), відносини, в тому числі і спірні, що виникають під час діяльності банків, регулюють-ся саме цим Законом.

Отже, у банківській діяльності тільки Закон може встановлювати і допускати випадки і порядок використання іноземної валюти, а також, платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України.

Відповідно до п. 3 ст. 47 Закону, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, пов'язані з розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах, на власний ризик.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону, банківська операція пов'язана із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик є кредитною операцією.

Статтею 2 Закону визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валю-ті чи їх еквівалент.

Згідно з наведеним, за законом Банк має право здійснювати кредитні операції в іно-земній валюті на підставі банківської ліцензії.

Банківська ліцензія, на підставі якої здійснюються банківські (кредитні) операції, згідно з ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютний контроль»(надалі - Декрет) - здійснення валютних операцій можливе на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (надалі - НБУ).

Генеральні ліцензії видаються банкам на здійснення валютних операцій, що не потре-бують індивідуальні ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентами і нерезидентами на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

У відповідності з ч. 2 ст. 5 Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним бан-кам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь пе-ріод дії валютного регулювання.

Частиною 4 ст. 5 Декрету вказано, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, за умови якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Отже, в даному випадку законодавством України не встановлено меж термінів і сум кредитів в іноземній валюті, що є обов'язковими критеріями застосування режиму індивіду-ального ліцензування.

Таким чином, за відсутності цих встановлених меж граничних термінів і сум кредитів в іноземній валюті, банк законно здійснює кредитні операції в іноземній валюті за наявності в нього генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій.

Відносно, того, що вимоги Декрету про необхідність наявності у Банка індивідуальної ліцензії на проведення операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній ва-люті, на яку посилається Позивач, то ця вимога буде законною і актуальною лише тоді, коли законодавством будуть встановлені межі термінів і сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких вимагатиме наявності у Банка індивідуальної ліцензії НБУ.

Крім того, у відповідності до ст. 44 Закону України «Про Національний банк Украї-ни» НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне законодавство і валютний контроль.

У відповідності до п. г ч. 4 ст. 5 Декрету порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензії, а також, підстави для відмови у видачі лі-цензій визначаються НБУ.

На виконання вказаних повноважень НБУ прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України для виконання будь - яких зобов'язань або оплати товарів, що придбава-ються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення № 1 визначено, що використання іноземної ва-люти на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або от-римувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише опера-цій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та пись-мовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Крім того, у відповідності до п.п. 2.3, 5.3 Положення про порядок видачі банкам бан-ківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверд-женого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, заре-єстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за № 730/5921 (надалі Поло-ження № 2), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі операції, як операції з валютними цінностями, шляхом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Пунктом 5.3 цього ж Положення № 2, письмовий дозвіл на здійснення операцій з ва-лютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій та може ви-даватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кіль-кох напрямів діяльності, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

За таких обставин, видача Банком кредитів в іноземній валюті, здійснюється відпо-відно до вимог чинного законодавства України, оскільки на момент видачі кредиту в інозем-ній валюті Відповідач мав:

- банківську ліцензію № 10, видану Національним банком України 27 березня 1992 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- письмовий дозвіл Національного банку України № 10-4 від 27 березня 1992 року, на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвер-тою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу;

- додаток до дозволу Національного банку України № 10-4 від 27 березня 1992 року, з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідачем подані суду документи відповідно до яких змінено найменування банку на публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль“.

З наданої відповідачем довідки з єдиного державного реєстру підприємств та органі-зацій України АА № 219406, довідки з єдиного державного реєстру підприємств та органі-зацій України АА № 340323 та витягу із статуту ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” вбачається, що відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” змінило найменування на пуб-лічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль“.

За таких обставин у відповідності до ст. 25 ГПК України необхідно здійснити проце-суальне правонаступництво відповідача по цієї справі: замінити відповідача його правонаступником.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 22, 25, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво, а саме:

- замінити відповідача відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”

(01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код 14305909) на його првонаступника

Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” ((01011, м.Київ, вул.

Лєскова, буд. 9, код 14305909).

2. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеля-ційним господарським судом.

Оформлене відповідно до статті 84 цього Кодексу рішення підписано 25.10.2010 року.

Суддя