Решение № 119313451, 27.05.2024, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження №2/235/385/24

Справа №235/3754/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 травня 2024 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючої - судді Величко О.В.,

при секретарі Москаленко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» про стягнення суми компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ « Краснолиманське» » про стягнення суми компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розраухнку при звільненні . В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що в період з 15.08.2018 р. по 28.02.2020 р. перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі . Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 30.11.2020 р. з ТОВ « Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі в розмірі 36624,80 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13954, 46 грн. Оскільки відповідачем проведено розрахунок по заборгованості по зарплаті в примусовому порядку 04.03.2023 р., вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та просить стягнути з відповідача на свою користь суму такої компенсації в розмірі 17799,65 грн. та на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 17799,65 грн.. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2020 р. по день винесення рішення суду.

Позивачем уточнені позовні вимоги, а саме в заяві від 16.02.2024 р. просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію громадянам втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати 17714,78 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2020 р. по день винесення рішення суду. ( а. с. 25).

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому підтвердив той факт, що судове рішення виконано 04.03.2023 р. Після ухвалення цього рішення і звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми, регулюються Законом « Про виконавче провадження» і положення ст. 117 КЗпП України в такому разі не застосовується. Окрім того, зміст вимог позивача, який просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, вказуючи період з 01.12.2020 р. по день винесення рішення суду, але не довше аніж 01.01.2023 р. , повинен бути обмежений, не повинен бути більше шести місяців з моменту заявленої вимоги відповідно до ст. 116 КЗпП України. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач, представник позивача в судове засідання не з`явились, просили справу слухати без участі сторони позивача ( а. с. 16, 20).

Представник відповідача ТОВ « Краснолиманське» в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника. ( а. с. 33).

Суд розглянув справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про день і час слухання справи, що відповідає положенням ст. ст. 128, 223 ЦПК України, з урахуванням поданих клопотань про розгляд справи за відсутності сторони, що , в свою чергу, не порушує прав та обов`язків учасників судової справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 15.08.2018 р.; наказом відповідача від 28.02.2020 р. позивача звільнено з посади прохідника 5 розряду за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України, з 28.02.2020 р.

У зв`язку з порушенням з боку відповідача трудових прав позивача, останній звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь, у тому числі середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 30.11.2020 р. з ТОВ « Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі в розмірі 36624,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування сум податків і зборів, в розмірі 13954,46 грн Середній заробіток стягнутий з відповідача на користь позивача за 13 робочих днів, в період з 12.11.2020 р. по 30.11.2020 включно. ( а. с. 10-11).

Згідно довідки ТОВ « Краснолиманське» від 09.02.2024 р. за № 116 заборгованість з виплати заробітної плати виникла за період з листопада 2019 р. по лютий 2020 рік та становила 36624,80 грн., у тому числі за листопад 2019 р. 5985,81 грн., за грудень 2019 р.- 8678,66 грн., за січень 2020 р.- 7516,57 грн., лютий 2020 р.- 14443,76 грн. Заборгованість було стягнуто в повному обсязі СМУМЮ згідно постанови ВП № 64370826 у грудні 2022 р. у сумі 6539,33 грн та у березні 2023 р. у сумі 30085, 47 грн. ( а. с. 35).

Отже, судом встановлено, що виплата заборгованості по заробітній платі ( заборгованості та середнього заробітку) була проведена відповідачем на користь позивача в березні2023року , що підтверджено позивачем та представником відповідача по справі.

Законодавством передбачено, що, якщо виплата зарплати затримується на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов`язаний нарахувати і виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати ( ст. 34 Закону України про оплату праці та ст. 1,2 Закону України № 2050-111 « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Беручи до уваги, що відповідачем були порушені строки виплати заробітної плати, то відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Згідно довідки ТОВ « Краснолиманське» за № 116 від 09.02.2024 р. заборгованість по заробітній платі виникла за період з листопада 2019 р. по лютий 2020 р., у тому числі :

-листопад 2019 р. 5985,81 грн.,

-грудень 2019 р.- 8678,66 грн.,

-січень 2020 р.- 7516,57 грн.,

-лютий 2020 р.- 14443,76 грн.

Відповідно достатей1,2і3Закону України«Про компенсаціюгромадянам втратчастини доходіву зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати»підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати заробітної плати позивач має право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати :

-за листопад 2019 р. :

(99,8%х105%х110%х126,6%х100,8%х100,7%)-100%)х =(1,4812-1)х 5985,81=2880,83 грн.

-за грудень 2019 р.:

(105,0%х 110,0% х 126,6%х100,8%х100,7%) -100%)х 8678,66 =(1,484245-1)х 8678,66= 4202,60 грн.

-за січень 2020:

(99,7%х100,8%х100,8%х100,3%х100,2%х99,4%х99,8%х100,5%х101,0%х101,3%х100,9%х110%х126,6х 100,8%х 100,7%)-100%)х7516,57=(1,4811-1)х7516,57= 3616,78

за лютий 2020 р.:

(100,8%х100,8%х100,3%х100,2%х99,4%х99,8%х100,5%х101,0%х101,3%х100,9% х 110%х126,6% х 100,8% х 100,7% )-100%)х 14443,76 = ( 1,4856-1)х 14443,76=7014,34 грн.

Всього компенсація за втрату заробітку становить: 2880,83 + 4202,60+ 3616,78+7014,34= 17714,55 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути компенсацію втрати заробітку у розмірі 17714,55 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організаціяповинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Приписи статті 117 КЗпП України в редакції до 01.07.2022 р. не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Закон України № 2352-Х від 01.07.2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 ( провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем ( заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплать, які передбачені після звільнення за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17.

Позивачем ставиться питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після ухвалення рішення суду від 30.11.2020 р. про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, а саме з 01.12.2020 року по день винесення рішення суду, оскільки суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів входять до структури заробітної плати, а остаточний розрахунок не проведений.

Оскільки компенсації втрати частини доходу не входить до складу сум, які підлягали до виплати у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому на них не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу.

Позивач звільнений 28.02.2020 року, рішенням суду від 30.11.2020 р. стягнуто середній заробіток за період з 12.11.2020 р. по 30.11.2020 р. включно в сумі 13954,46 грн., заборгованість по заробітній платі 36624,80 грн., рішення виконано 04.03.2023 р.

Отже, позивач має право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.12.2020 р. по 04.03.2023 р.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Статтею 233 КЗпПУкраїнипередбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній урішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпПУкраїниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Згідно частин першої, другої статті 233КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Встановлені статтею 233КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Устатті 234 КЗпПпередбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Стаття 234 КЗпП Українине визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначатися судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, встановлений статтею 233КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Отже, встановивши, що позивач звільнений з роботи 28.02.2020 року, повний розрахунок по заробітній платі був здійснений відповідачем на підставі рішення суду 04.03.2023 р., до суду з цим позовом позивач звернувся 26.12.2023 р., при цьому підстави для стягнення середнього заробітку зазначені позивачем як не виплата компенсації втрати частини заробітку, на яку не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу, окрім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку, встановлений ст. 233 КУпАП, суд приходить до висновку про відмову в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ТОВ « Краснолиманське» на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 964,31 грн. ( 968,96х99,52:100).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 115, 116,117 КЗпП , Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» про стягнення суми компенсації втрати частини заробітку , середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ « Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітку в сумі 17714,55 грн.

Стягнути з ТОВ « Краснолиманське» на користь держави судовий збір в сумі 964,31 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ,, ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою : АДРЕСА_1

Відповідач ТОВ «Краснолиманська» , код ЄДРПОУ 32281519, місцезнаходження: м. Київ, вул. Прорізна,12-а

Суддя: