Решение № 119290485, 27.05.2024, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1456/24 2/335/1277/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Ігнатенко Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА КОМПАНІЯ ТАС (Приватне) про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА КОМПАНІЯ ТАС (Приватне) у якій з урахуванням уточненої позовної заяви просив визнати незаконним та скасувати наказ Голови Правління ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА КОМПАНІЯ ТАС (Приватне) від 12.05.2022 року №368-К «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 »; стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА КОМПАНІЯ ТАС (Приватне) на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 12.05.2022 по 07.02.2024 у розмірі 130750,00 грн., середній заробіток за період з 12.05.2022 по 07.02.2024 в сумі 99460,00 грн., моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн., а також понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено про те, що позивач з 05.09.2019 року працює у ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» на посаді директора регіонального центру Запорізької регіональної дирекції.

24 лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по даний час.

Згідно Наказу Голови Правління №368-К від 12.05.2022 дію трудового договору ОСОБА_1 було зупинено у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи працівниками компанії. З вищевказаним наказом позивач не був ознайомлений. При цьому зазначав, що він продовжує працювати на підприємстві відповідача по теперішній час, виконує свої посадові обов`язки відповідно до умов трудового договору. Разом з тим, відповідач, починаючи з 12 травня 2022 року, припинив нарахування та виплату позивачу заробітної плати.

Позивач стверджує, що приписи статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачали право роботодавця призупинити дію трудового договору у зв`язку із збройною агресією проти України при умові, що роботодавець не може надати роботу працівнику, забезпечити належні умови праці, а працівник не може виконувати роботу. Водночас позивач звернув увагу суду на те, що він мав можливість і продовжував працювати та не ініціював питання щодо призупинення з ним трудового договору.

Вважає, що відповідач не мав достатніх підстав для видачі оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем оскільки відсутні обов`язкові для цього умови, а саме: абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, або роботодавець може надавати роботу призупинення дії трудового договору є незаконним, а тому такий наказ підлягає скасуванню.

Таким чином, оскільки позивач продовжував виконувати свої трудові обов`язки та у зв`язку з незаконністю наказу про призупинення дії трудового договору, вважає, що обов`язок по відшкодуванню заробітної плати позивачу має бути покладено на відповідача.

З наданого позивачем у позовній заяві розрахунку та його обґрунтування, останній вважає, що сума невиплаченої позивачу заробітної плати за період роботи з 12.05.2022 року по 07.02.2024 року становить 130750,00 грн.

Також позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 99460,00 грн., виходячи з розрахунку з 213,11 грн. за кожний день затримки, починаючи з дня відсторонення від роботи з 12.05.2022 до 07.02.2024 року.

Крім цього, позивач, посилаючись на ст.237-1 КЗпП України вважає що на його користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 200000,00 грн.

Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

15 лютого 2024 року на виконання вимог ухвали суду від 13 лютого 2024 року позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з оновленою позовною заявою.

Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року, оскільки позивачем не додержано вимоги ст.ст. 175, 177 ЦПК України, позовну заяву повторно залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

01 березня 2024 року на виконання вимог ухвали суду від 29 лютого 2024 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви шляхом подання до суду оновленої позовної заяви з додатками.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Витребувано у ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ТАС» (Приватне) засвідчену копію наказу Голови Правління №368-К від 12.05.2022 року про призупинення діючого трудового договору з ОСОБА_1 , у зв`язку з військовою агресією проти України та засвідчену копію трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 . Перше судове засідання призначено без повідомлення (виклику) сторін на 02.04.2024 року.

11 квітня 2024 року до суду надійшла заява від представника ПрАТ «Страхова Група «ТАС» у якій представник товариства зазначив, що позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача Приватного акціонерного товариство «Страхова Компанія «ТАС», з яким останній у трудових відносинах останній не перебував. Крім цього, до заяви надано копію документів витребуваних ухвалою суду від 04 березня 2024 року.

09 травня 2024 року позивачем подано до суду оновлену позовну заяву, у якій ОСОБА_1 просить суд змінити код ЄДРПОУ відповідача з 30929821 на 30115243 та пред`являє позовні вимоги до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА ГРУПА ТАС.

20 травня 2024 року від представника ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ТАС» через систему «Електронний суд» надійшла заява про неможливість надання витребуваних ухвалою суду від 04 березня 2024 року документів оскільки між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ТАС» та ОСОБА_1 відсутні трудові відносини, а відтак і відсутні витребувані документи.

Оскільки у позовній заяві в новій редакції від 09.05.2024 ОСОБА_1 просить змінити код ЄДРПОУ відповідача та по суті пред`являє позовні вимоги до нового відповідача, суд розцінив її як заяву про заміну відповідача.

Ухвалою суду від 27 травня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача було відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1ст. 13ЦПК України).

З наявних у матеріалах справи документів судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.09.2019 року прийнято на посаду директора регіонального центру Запорізької регіональної філії Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС».

Як зазначив позивач йому стало відомо, що згідно Наказу Голови правління №368-К від 12.05.2022, дію трудового договору ОСОБА_1 було призупинено у зв`язку з військовою агресією проти України.

На думку позивача, відповідач всупереч закону призупинив дію трудового договору з позивачем, починаючи з 12 травня 2022 року та за період 12 травня 2022 року по 07 лютого 2024 року не нараховував та не сплачував заробітну платню, що і стало причиною для звернення до суду, оскільки позивач вважає наказ від 12 травня 2022 року № 368-к незаконним та таким, що підлягає скасуванню та бажає отримати ненараховану заробітну платню за період з 12 травня 2022 року по 07 лютого 2024 року.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та наразі діє.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

15 березня 2022 року прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час винесення оспорюваного наказу) передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України"Про правовий режим воєнного стану".

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Відповідно до статті 13 Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

На думку позивача, оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору відповідачем видано за відсутності дійсних та достатніх причини призупинення дії трудового договору, оскільки оспорюваний наказ не містить інформації про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Указаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач пред`явив позов до Приватного акціонерного товариства страхова компанія «ТАС» (Приватне).

Разом з цим, згідно наданих позивачем документів, а саме Акту Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 21.12.2023 року №Ц/КВ/31103/18, Припису Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 20.12.2023 року про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору №Ц/КВ/31103/18/П/СК, а також наданих представником Приватного акціонерного товариства «»Страхова Група «ТАС» копії наказу Голови Правління від 12 травня 2022 року № 368-К, копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , судом встановлено, що позивач перебуває у трудових відносинах з іншою юридичною особою - Приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС», головою правління якої було видано оспорюваний позивачем наказ №368-К від 12 травня 2022 року про призупинення дії трудового договору.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у цій справі належним відповідачем є:Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС».

Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а уразі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша-третя статті 51 ЦПК України).

Водночас, у визначений ЦПК України строк, позивачем ОСОБА_1 клопотання про заміну первісного відповідача ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ТАС» на ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» не заявлено, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 274, 352 ЦПК, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА СТРАХОВА КОМПАНІЯ ТАС (Приватне) про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, моральної шкоди - відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.У разіподання апеляційноїскарги рішення,якщо йогоне скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсяпротягом тридцятиднів здня складенняповного рішеннясуду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 27 травня 2024 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «ТАС» (код ЄДРПОУ 30929821, юридична адреса: м.Київ, пр.Берестейський, буд.65).

Суддя: А.Б.Алєксєєнко