Решение № 119098487, 07.05.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2024Справа № 910/7/24Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича

до 1) Державної казначейської служби України

2) Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці

3) Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)

про стягнення 146 965,55 грн

Представники:

від позивача: Кондратенко Т.М.

від відповідача 1: Березовська М.О.

від відповідача 2: Візор Р.Я.

від відповідача 3: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Мушенко Сергій Петрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві, у якому просить суд:

- стягнути 133 188,75 грн безпідставно набутих коштів, що були стягнуті з позивача на виконання постанови Головного управління Держпраці у Київській області № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021, яка в подальшому скасована за рішенням суду;

- стягнути виконавчий збір у розмірі 13 318,88 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн, стягнуті з позивача в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

За наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу матеріали справи №910/42/24 передано на розгляд судді Картавцевій Ю.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.204 позовну заяву залишено без руху.

18.01.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.02.2024.

01.02.2024 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив.

09.02.2024 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив.

У підготовче засідання 20.02.2024 прибув представник позивача, представники відповідачів у підготовче засідання не прибули.

Відповідно до ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 20.02.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 19.03.2024.

15.03.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У підготовче засідання 19.03.2024 представники сторін не прибули.

У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 16.04.2024.

У підготовче засідання 16.04.2024 прибув представник позивача, представники відповідачів у підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні 16.04.2024 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2024.

22.04.2024 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, яке за наслідками розгляду було задоволено судом.

У судове засідання 07.05.2024 прибули представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2. Представники відповідача 3 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 07.05.2024, за відсутності представників відповідача 3, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.

У судовому засіданні 07.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2 та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.09.2021 року Головне управління Держпраці у Київській області винесло постанову № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 про накладення штрафу стосовно Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича (позивача) за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 240 000,00 грн.

ФОП Мушенко С.П. не погодився з винесеною постановою Держпраці та звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови.

31.10.2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 640/31944/21, яким визнав протиправною та скасував постанову Держпраці № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021.

Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 та відповідно 09.03.2023 набрало законної сили.

Разом з тим, як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, на виконання постанови Головного управління Держпраці у Київській області № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 з Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича було стягнуто кошти у розмірі 146 965,55 грн.

28.03.2023 року представник позивача направив адвокатський запит № 028 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби про розмір коштів, які були стягнуті з Мушенка С.П. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

29.03.2023 року Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві повідомив, що в порядку примусового виконання Постанови Держпраці з Позивача були стягнуті кошти в розмірі 146 965,55 грн. (штраф - 133 188,75 грн., виконавчий збір - 13 318,88 грн. та витрати виконавчого провадження - 457,92 грн).

Як вбачається з наданих позивачем доказів, ним неодноразово направлялися звернення до відповідачів стосовно повернення коштів у розмірі 146 965,55 грн, які утримуються останніми без достатньої правової підстави, однак, як стверджує позивач, викладені ним вимоги задоволені не були.

Зважаючи на викладене, Фізична особа-підприємець Мушенко Сергій Петрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві, у якому просить суд:

- стягнути 133 188,75 грн безпідставно набутих коштів, що були стягнуті з позивача на виконання постанови Головного управління Держпраці у Київській області № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021, яка в подальшому скасована за рішенням суду;

- стягнути виконавчий збір у розмірі 13 318,88 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн, стягнуті з позивача в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечує та зазначає, що повернення сплаченого позивачем штрафу повинно здійснюватися відповідно до Порядку № 787 за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, а не шляхом стягнення коштів з Державного бюджету в судовому порядку. У свою чергу, оскільки, винесена органом ДВС відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору на момент сплати коштів була чинною та в подальшому не скасовувались й не визнавались недійсною, то стягнуті з позивача відповідні кошти не є безпідставно набутим майном. Таким чином, у позивача відсутні підстави для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відповідно до статті 1212 ЦК України.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог не заперечує, однак, заперечує проти покладення на нього судових витрат позивача.

Відповідач 3 не скористався своїм правом на подачу відзиву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

За змістом абзацу першого частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Перелік категорій таких справ не є вичерпним.

Ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, можуть бути: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами спору відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства; наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, як би прямо передбачала вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 922/980/18).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові, зокрема господарські, відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта(за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади, зокрема, Центральне міжрегіональне управління державної служби з питань праці - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися. Так, 31.10.2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, яким визнав протиправною та скасував Постанову Держпраці. 09.03.2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 року набрало законної сили. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача як суб`єкта господарювання. З огляду на вказане, вимога, яку заявив позивач, належить до юрисдикції господарського суду. З огляду на чинне правове регулювання правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

Так, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Крім того, суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Судом було встановлено, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, на виконання постанови Головного управління Держпраці у Київській області № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 з Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича було стягнуто, зокрема, 133 188,75 грн штрафу.

Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 640/31944/21, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023, визнано протиправною та скасовано постанову Держпраці № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021.

Тобто, на момент стягнення з позивача адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу, тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок № 787 застосовується до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Разом з тим, оскільки сума адміністративно-господарського штрафу не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Суд зазначає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича про стягнення 133 188,75 грн на підставі ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими.

При цьому, суд звертає увагу, що кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із частиною четвертою статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

При цьому, ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Вказаний вище висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.

З огляду на викладене, суд зазначає, що спірну суму коштів (сплаченого позивачем штрафу) у даній справі слід стягувати на користь позивача саме з Державного бюджету України.

Щодо позовних вимог про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в порядку ст. 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 Закону передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно з ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно із п. 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432 витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787).

Згідно з п. 3 Порядку № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення платіжних інструкцій для здійснення внутрішніх операцій.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

У разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.

Міністерство юстиції є органом, який відповідно до пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106 Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету зобов`язаний забезпечувати відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків, зборів, платежів та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Отже повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, тобто органу державної виконавчої служби разом зі заявою про повернення коштів з бюджету.

Тобто, за наявності правових підстав, на Міністерство юстиції, територіальним органом якого є виконавча служба, законодавчо покладено обов`язок оформлення подання до органу Казначейства про повернення виконавчого збору.

З викладеного вбачається, що законодавством визначено спеціальний порядок повернення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження і у випадку бездіяльності органів державної виконавчої служби, позивач не позбавлений права у порядку адміністративного судочинства звернутися з позовом про визнання протиправною бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невжиття відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» заходів з повернення позивачу сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, стягнутих в межах ВП № НОМЕР_2, та зобов`язання оформити та подати до відповідного управління Казначейства подання про повернення на користь позивача відповідної суми коштів.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача виконавчого збору у розмірі 13 318,88 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмір 133 188 (сто тридцять три тисячі сто вісімдесят вісім) грн 75 коп.

3. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код: 44681053) на користь Фізичної особи-підприємця Мушенка Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 432 (дві тисячі чотириста тридцять дві) грн 40 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 16.05.2024

Суддя Ю.В. Картавцева