Решение № 119018352, 10.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 рокуСправа №160/4224/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

14.02.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абз.12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

З огляду на сформовані позовні вимоги, суд зазначає, що позивачем помилково зазначено посилання на абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки похідні вимоги включають посилання на абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тому, суд вважає правильною позовну вимогу про відстрочку від призиву на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому, постійно доглядає за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 18.12.2023 року, потребує постійного стороннього догляду. Позивач зазначає, що він, як особа, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка потребує такого догляду, має пільги передбачені ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Проте, за зверненням до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією позивач отримав відмову, яку вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 11.03.2024.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

19.03.2024 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що не погоджується з позовними вимогами вважає їх необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. Відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно абз. десятого ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з огляду на те, що у наданому пакеті документів до

ІНФОРМАЦІЯ_4 знаходиться висновок від 18.12.2023 року про наявність

порушення функцій організму через які невиліковного хворі особи не можуть

самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з

догляду на непрофесійній основі щодо гр. ОСОБА_2 , який надає можливість звернутися за місцем реєстрації до відділу соціального захисту населення, з метою оформлення соціальної послуги по здійсненню постійного догляду за ОСОБА_2 , що і надає право в подальшому бути не призваним на військову службу під час мобілізації. Таким чином, вважає, що рішення відповідача про відсутність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно абз. десятого ч.3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було прийнято законно та з повним дотриманням порядку в межах законодавства України, відтак просить суд відмовити у задоволенні позову.

21.03.2024 від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року заяву ОСОБА_1 про заміну (уточнення позовних вимог) у справі №160/4224/24 повернуто без розгляду.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 19.11.1973 року.

Згідно висновку від 18.12.2023 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

23.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призова на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 10 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Листом від 07.02.2024 за вих.№1609 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно абз. 10 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» оскільки, у наданому пакеті документів до ІНФОРМАЦІЯ_4 знаходиться висновок від 18.12.2023 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковного хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі щодо гр. ОСОБА_2 , який надає можливість звернутися за місцем реєстрації до відділу соціального захисту населення, з метою оформлення соціальної послуги по здійсненню постійного догляду за ОСОБА_2 , що і надає право в подальшому бути не призваним на військову службу під час мобілізації. У надісланому пакеті документів до ІНФОРМАЦІЯ_4 достатніх підстав для підтвердження права позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі аб. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - не вбачається.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Розділом ІІ Конституції Українипередбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першоїстатті 106 Конституції Українипередбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (даліпідприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначаєЗакон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII(даліЗакон №3543-ХІІ).

Устатті 1 Закону №3543-ХІІвизначено, що мобілізаціякомплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч. 8ст. 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває станом на момент ухвалення рішення суду у даній справі.

Згідно з абз. 2 ч. 1ст. 22 Закону №3543-ХІІ, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до ч. 3ст. 22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захистуза викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентованоЗаконом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII(даліЗакон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 1-3ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Згідно з ч. 10ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далівійськовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далідержавні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (даліпідприємства, установи та організації).

Відповідно до п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пп. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів») призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених устатті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених устатті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 1ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки Україниза викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки Україниза викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.

Згідно з абз. 10 ч. 1ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

З аналізу вищезазначених нормЗаконом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»слідує, що визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.11.1973 року.

Відповідно до висновку від 18.12.2023 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, копія якого міститься у матеріалах справи, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відмовляючи позивачу в отриманні відстрочки, відповідач посилається на те, що обставини, на які посилався позивач, належним чином відповідно до вимог закону не підтверджені.

Окрім зазначеного вище висновку, позивачем було подано відповідачу разом із заявою про надання відстрочки копії наступних документів: паспорта громадянина України позивача, свідоцтва про народження, паспорта громадянина України дружини позивача; оригінал висновку від 18.12.2023, акт обстеження житлово-побутових умов.

Суд зазначає, що вказані документи, надані позивачем, підтверджують лише те, що ОСОБА_2 потребує соціальної послуги з догляду, однак не підтверджують тих обставин, що остання потребує постійного догляду, а позивач є тією особою, що здійснює такий постійний догляд.

Суд звертає увагу, що вказані документи не є достатніми для підтвердження обставин (в розумінні абз. 10 ч. 1ст. 23 Закону №3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.

Згідно із преамбулоюЗакону України «Про соціальні послуги»саме цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.Статтею 1 Закону України «Про соціальні послуги»визначено, що надавачі соціальних послугюридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послугце особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.

Статтею 15 Закону України «Про соціальні послуги»визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.

Згідно з ч. 1ст. 11 Закону України «Про соціальні послуги»до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;

2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;

3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

Відповідно дост. 13 Закону України «Про соціальні послуги»надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.

До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗаконубез здійснення підприємницької діяльності.

Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗаконубез здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цьогоЗакону.

Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗаконубез здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є:

1) особами з інвалідністю I групи;

2) дітьми з інвалідністю;

3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями;

4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися;

5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗаконубез здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

З аналізу вищенаведених норм закону слідує, що особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними державою, а надання їм такого захисту, зокрема і в частині постійного догляду особами з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки, - здійснюється і передбаченому законом порядку, а отже - підтверджується відповідними доказами, зокрема, але не виключно, - актами про встановлення факту здійснення постійного догляду за особами з інвалідністю I чи II групи, яка потребує постійного догляду, доказами отримання компенсації за догляд за такою особою, тощо.

Відповідно достатті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З огляду на викладене, на час виникнення спірних правовідносин позивач відповідно достатті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»підлягав призову на військову службу під час мобілізації та не мав підстав на відстрочку із вказаних у заяві підстав.

Належних та допустимих доказів у підтвердження зайняття позивачем постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, позивачем надано не було.

Суд наголошує, що обов`язок доведення існування обставин для надання військовозобов`язаній особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема і з підстав, передбачених абз. 10 ч. 1ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - лежить саме на такій особі.

Однак, за наявними в матеріалах судової справи доказами, позивачем не доведено, що його мати потребує постійного догляду, а він здійснює такий догляд на постійній основі, з огляду на що, суд доходить висновку, що у позивача відсутнє право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз. 10 ч. 1ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»на момент звернення до відповідача із відповідною заявою.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовляючи у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема і з підстав, передбачених абз. 10 ч. 1ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», діяв обґрунтовано, у відповідності до положень законодавства.

Отже, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення, відповідач діяв відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями2,5,6,9,14,72-77,90,139,243-246,250,255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець