Решение № 118836263, 30.04.2024, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 22/34/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2024 Справа № 908/263/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,

При секретарі судового засідання Красніковій С.І.

За участю представників сторін:

від позивача адвокат Гриценко О.І., довіреність від 29.12.2023 № 9

від відповідача Балховітіна В.Г. (самопредставництво), довіреність № 03 від 29.12.2023

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/263/24

за позовом Комунального підприємства Водоканал (вул. Святого Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002)

до відповідача: Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради (вул. Перемоги, буд. 129-А, м. Запоріжжя, 69005)

про стягнення 16 507 677,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача

05.02.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № б/н від 25.01.2024) Комунального підприємства Водоканал до відповідача: Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради про стягнення заборгованості в розмірі 16175031,31 грн. за надання послуг з питного водопостачання та водовідведення, 89266,32 грн. пені, 170210,25 грн. втрат від інфляції, нарахованих за період з жовтня по грудень 2023 включно; 73169,12 грн. 3% річних, нарахованих за період з 13.10.2023 по 18.01.2024.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням грошового зобов`язання за договором про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 3633/4 від 01.05.2019, а саме: несплатою актів-рахунків за період з вересня по грудень 2023 включно.

28.02.2024 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. Твердження відповідача щодо настання форс-мажорних обставин вважає необґрунтованим. Відповідного сертифікату на підтвердження форс-мажорних обставин відповідачем не надано. Введення воєнного стану та військова агресія не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань. Проти надання розстрочки заперечував.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача

23.02.2023 надійшов відзив. Визнано укладення договору № 3633/4 від 01.05.2019. Відповідач не заперечив наявність заборгованості за договором у період з вересня по грудень 2023 у розмірі 16175031,31 грн., що підтверджується підписаними з обох сторін актами та актами-рахунками. Нарахування пені вважає необґрунтованим. Введення на території України воєнного стану є форс-мажорною обставиною та підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору. Наразі під контролем російських військ перебувають 6 з 8 структурних підрозділів підприємства відповідача. За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження. Відповідач перебуває в глибокій фінансовій кризі, збиток за 12 місяців 2023 склав 147409 тис.грн. На виконання умов договору відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин листом від 18.03.2022 вих. № 12/0557, який був надісланий електронною поштою. Крім того, відповідач листами неодноразово повідомляв позивача про тяжкий фінансовий стан та втрату можливості отримувати прибуток через збройну агресію Російської Федерації. Враховуючи наведене та керуючись умовами договору відповідач звільняється від відповідальності за порушення умов договору у вигляді нарахування пені. Просив позов задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача суму в розмірі 16175031,31 грн. основного боргу, 170210,25 грн. втрат від інфляції та 73169,12 грн. 3% річних; в іншій частині позовних вимог - відмовити. Просив розстрочити виконання судового рішення в загальній сумі основного боргу та 3% річних на 12 місяців.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/263/24 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2024 суддею Ярешко О.В. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/263/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.03.2024.

Ухвалою суду від 07.03.2024 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 02.04.2024.

У судове засідання 02.04.2024 з`явилися представники сторін.

Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова представників сторін. Представник відповідача підтримав клопотання про розстрочення судового рішення.

З метою належної підготовки до судових дебатів та обґрунтування відповідачем клопотання про розстрочення судового рішення, у судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.04.2024.

У судовому засіданні 30.04.2024 продовжений розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою технічного засобу.

Представник відповідача в судових дебатах заявив, що знімає з розгляду судом своє клопотання про розстрочення судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 218 ГПК України, у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відтак, заява відповідача, якою він просив не розглядати клопотання про розстрочення судового рішення, подана з порушенням процесуального законодавства, та розгляду судом на цій стадії судового процесу не підлягає.

У судовому засіданні 30.04.2024 справу розглянуто по суті, підписано та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують

01.05.2019 між Комунальним підприємством Водоканал (позивач) та Комунальним підприємством Облводоканал Запорізької обласної ради (споживач, відповідач) укладено договір № 3633/4 про надання послуг з водопостачання.

За умовами договору (пункт 1.1), водоканал через мережі централізованого водопостачання по магістральному водоводу Запоріжжя-Вільнянськ-Новомиколаївка забезпечує споживачу водопостачання на господарсько-питні, побутові та технічні потреби для потреб споживача та споживачів (населення, бюджетні установи, інші споживачі) Вільнянського, Запорізького та Новомиколаївського району Запорізької області.

Додатковою угодою від 01.08.2023 № 1/01/08/2023 пункт 1.1 договору викладено в іншій редакції, визначено, що водоканал надає споживачу послуги з централізованого водопостачання на господарсько-питні, побутові і технічні потреби для потреб споживача та споживачів (населення та утримання тварин, обслуговування автотранспорту, бюджетні установи, інші споживачі) Запорізького району Запорізької області, у т.ч. за напрямками м. Вільнянськ, смт. Новомиколаївська, смт. Балабине, смт. Кушугум, смт. Малокатеринівка, по яким споживач є виконавцем послуг.

Договір діє з 01.05.2019 по 31.12.2019. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії, про його припинення не було письмово заявлено однією з сторін (п. 2.4).

Згідно п. 3.2.1 договору, споживач бере на себе зобов`язання своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання.

У розділі 5 договору сторони врегулювали порядок розрахунків. Відповідно до п. 5.1, основним документом на оплату є акт-рахунок. Споживач в останній день кожного місяця надає водоканалу звіт про показники приладу обліку питної води та об`єми водопостачання. На підставі даних звіту або акту, зазначеному в п. 3.1.2 даного договору, водоканал визначає обсяг наданих споживачу послуг і розмір оплати та протягом 2-ох робочих виписує акт-рахунок. Споживач зобов`язаний протягом 5-ти банківських днів з дати надання звіту, самостійно отримати у водоканалі та підписати всі примірники акта-рахунку. Оплата споживачем на розрахунковий рахунок водоканалу суми, вказаної в акті-рахунку, здійснюється до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п. 6.2, у разі несвоєчасного здійснення оплати за надані водоканалом послуги споживач зобов`язаний сплатити водоканалу пеню в розмірі 0,01% від суми боргу за кожен день прострочення оплати, але загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно розділу 8 договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання умов договору при настанні форс-мажорних обставин. При цих умовах водоканал не несе відповідальності за збитки, заподіяні відключенням подачі води. Доказом форс-мажорних обставин є довідка Торгівельно-промислової палати України. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень цього договору, якщо це невиконання стало наслідком непереборної сили. Такі причини включають стихійне лихо, екстремальні погодні умови, умови, пов`язані з ліквідацією наслідків, викликаних винятковими погодними умовами і непередбаченими ситуаціями, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безладдя і таке інше, але не обмежуються ними. Період звільнення від відповідальності починається з моменту оголошення не виконуючою стороною «форс-мажору» і закінчується чи закінчився б, якщо не виконуюча сторона вжила б заходів, які вона і справді могла вжити для виходу з «форс-мажору». «Форс-мажор» автоматично продовжує термін виконання зобов`язань на період його дії та ліквідації наслідків.

Між сторонами договору складені та підписані:

1) акт № 3633/4 від 30.09.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 30.09.2023 на суму 2840883,11 грн., акт № 110 технічного обстеження водопроводу від 30.09.2023 за період: вересень 2023;

2) акт № 3633/4 від 30.09.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 30.09.2023 на суму 1551767,23 грн., акт технічного обстеження водопроводу від 30.09.2023 за період: вересень 2023;

3) акт № 3633/4 від 31.10.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 31.10.2023 на суму 2878646,28 грн., акт № 129 технічного обстеження водопроводу від 31.10.2023 за період: жовтень 2023;

4) акт № 3633/4 від 31.10.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 31.10.2023 на суму 1836415,76 грн., акт технічного обстеження водопроводу від 31.10.2023 за період: жовтень 2023;

5) акт № 3633/4 від 30.11.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 30.11.2023 на суму 2740564,91 грн., акт № 141 технічного обстеження водопроводу від 30.11.2023 за період: листопад 2023;

6) акт № 3633/4 від 30.11.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 30.11.2023 за період: листопад 2023 на суму 1113542,80 грн.;

7) акт № 3633/4 від 31.12.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 31.12.2023 на суму 2764263,02 грн., акт № 180 технічного обстеження водопроводу від 31.12.2023 за період: грудень 2023;

8) акт № 3633/4 від 31.12.2023, акт-рахунок № 3633/4 від 31.12.2023 на суму 620698,93 грн. за період: грудень 2023.

Всього підписано актів-рахунків за період з вересня по грудень 2023 на загальну суму 16346782,04 грн.

20.12.2023 між сторонами підписано Узгодження № 1 про проведення зарахувань взаємних вимог на суму 171750,73 грн. по боргу відповідача за послуги водопостачання по договору № 3633/4 за період: листопад 2023.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 16175031,31 грн., яка заявлена до стягнення.

Відповідач зазначив про надіслання на електронну пошту позивача листа від 18.03.2022 вих. № 12/0557. Доказів надіслання цього листа не надано. Разом з тим, позивач не заперечив отримання від відповідача листа. Згідно вказаного листа, відповідач повідомив про неможливість виконання зобов`язань ані за договором № 3633/4 від 01.05.2019, ані по судовим рішенням, виконання яких були розстрочені судом, в зв`язку з введенням воєнного стану на території України. Звернув увагу на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 вих. № 2024/02.0-7.1 про засвідчення наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період з 24.02.2022. Внаслідок наведеного вбачає, що на час воєнних дій (форс-мажорних обставин) КП «Облводоканал» ЗОР має можливість не виконувати умови договору, укладеного між сторонами, та рішення суду. Повідомлено, що при наявності можливості здійснить часткову оплату за надані послуги та згідно рішень суду.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення

Зобов`язання, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Аналогічний припис викладений у ст. 173 Господарського кодексу України, якою визначено поняття господарського зобов`язання.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Спір між сторонами виник з приводу наявності заборгованості за договором № 3633/4 від 01.05.2019 про надання послуг з водопостачання.

Згідно розрахунку, викладеного у позовній заяві, заборгованість за договором склала 16175031,31 грн.

Вказаний розмір заборгованості підтверджено матеріалами справи.

Відповідач позов в цій частині визнав.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши розрахунок 3% річних, складений позивачем, судом встановлено, що він містить арифметичні помилки. Згідно перерахунку суду, 3% річних в межах заявленого періоду становить загальну суму 73304,84 грн.

Разом з тим, суд враховує положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, якими визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Розрахунок інфляційних втрат позивачем зроблений правильно.

Таким чином, до стягнення з відповідача належить сума 73169,12 грн. 3% річних та 170210,25 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві позов визнав частково, просив стягнути з відповідача на користь позивача суму в розмірі 16175031,31 грн. основного боргу, 170210,25 грн. втрат від інфляції та 73169,12 грн. 3% річних.

Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 ГПК).

Відзив, в якому зазначено про визнання позову в частині суми 16175031,31 грн. основного боргу, 170210,25 грн. втрат від інфляції та 73169,12 грн. 3% річних, підписано генеральним директором КП «Облводоканал» ЗОР Басанським С., який згідно даних з ЄДРЮОФОПтаГФ є керівником та представником юридичної особи. Будь-яких обмежень щодо представництва не зазначено.

Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Суд вважає, що визнання відповідачем позову в частині не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Представник відповідача, підписавши відзив, в якому зазначено про визнання позову, має повноваження на вчинення цих дій і його дії не суперечать інтересам КП «Облводоканал» ЗОР. Внаслідок цього суд дійшов до висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем в частині стягнення суми 16175031,31 грн. основного боргу, 170210,25 грн. втрат від інфляції та 73169,12 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки доказів погашення основної суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат суду не надано, з відповідача на користь позивача стягується 16175031,31 грн. основного боргу, 170210,25 грн. втрат від інфляції та 73169,12 грн. 3% річних.

Відповідач проти стягнення пені заперечив із підстав, що викладені у відзиві.

Суд відхиляє заперечення відповідача, виходячи з такого.

Згідно ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Згідно п. 6.2 договору № 3633/4, у разі несвоєчасного здійснення оплати за надані водоканалом послуги споживач зобов`язаний сплатити водоканалу пеню в розмірі 0,01% від суми боргу за кожен день прострочення оплати, але загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Сторонами в пункті 6.2 укладеного договору не визначено більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Позивач здійснює нарахування пені, виходячи з розміру 0,01% від суми прострочення, що є правильним, оскільки загальний розмір пені, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, є значно більшим (770222,34 грн.).

Розрахунок пені, зроблений позивачем, перевірений судом та визнається правильним. Загальна сума пені за заявлений позивачем період становить 89266,32 грн.

Доводи відповідача про наявність у спірних відносинах форс-мажорних обставин суд відхиляє, як безпідставні, адже для звільнення особи від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин відповідач зобов`язаний довести суду, що такі обставини дійсно унеможливили та вплинули безпосередньо на виконання зобов`язань відповідачем у спірних правовідносинах та який вплив вони мали на господарську діяльність відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Втім, відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Таким чином, за загальним правилом, зацікавленій стороні по кожному конкретному випадку необхідно доводити факт невиконання зобов`язання саме у зв`язку з введенням воєнного стану.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Належних та допустимих доказів настання форс-мажорних обставин та наявність правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання суду не надано.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1, на який міститься посилання у відзиві, не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених вище положень законодавства.

На підставі викладеного вище, позов у цілому задовольняється судом повністю.

Відповідач, з посиланням на ст. 331 ГПК України, просив розстрочити виконання судового рішення в загальній сумі основного боргу та 3% річних на 12 місяців. Обґрунтовував існуванням у відповідача обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення та, відповідно, своїх зобов`язань перед позивачем. Військова агресія Російської Федерації позбавила відповідача та споживачів відповідача можливості сплачувати за надані послуги та лише спричиняє критично великі збитки (пошкодження водопровідних мереж, насосних станцій та обладнання, яке відповідач ремонтує за власні кошти задля забезпечення населення водою.). Наразі під контролем російських військ перебуває 6 з 8 структурних підрозділів підприємства. Погашення заборгованості частками не погіршить фінансового стану жодної сторони. У відповідача існує чимала кредиторська та дебіторська заборгованість. Рівень оплат споживачів наразі критично низький, а окрім оплат за надані послуги у відповідача інших доходів немає. Станом на 23.02.2024 на рахунках підприємства обліковується лише 27660,94 грн. Згідно фінансового результату за 12 місяців, прибутку відповідач не отримав, а збиток склав 147409 тис.грн. Вважає, що у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, оскільки вона виникла виключно через збройну агресію. Фінансовий стан не дозволяє сплачувати досить значні суми одним платежем, тому відповідач протягом усього періоду намагався малими частками погашати наявний борг перед позивачем.

Позивач проти розстрочення виконання судового рішення заперечив. Нормативне обґрунтування позивачем заяви з посиланням на ст. 331 ГПК України не може бути підставою для розгляду питання про надання розстрочення на стадії розгляду справи та прийняття рішення. Відповідачем не надано доказів того, що ним здійснюються необхідні заходи з метою покращення матеріально-фінансового стану; не обґрунтовано необхідність розстрочення виконання судового рішення на 12 місяців. Складний фінансовий стан відповідача не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення. Позивач має надвеликий обсяг дебіторської та кредиторської заборгованості та надання розстрочення виконання судового рішення призведе до порушення балансу інтересів сторін.

За приписами ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Рішенням Суду в справі «Глоба проти України» від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України»).

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Відповідно ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення, та потребує належної аргументації та обґрунтування.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами з дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання судового рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати рішення суду, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Розстрочення виконання судового рішення, що набрало законної сили та підлягає негайному виконанню, у свою чергу, має сприяти реальному його виконанню на користь стягувача та в найкоротший термін.

Тобто, вирішуючи питання розстрочення виконання судового рішення суд має оцінити надані заявником докази на предмет того, що запропонований ним строк розстрочення дійсно сприятиме виконанню судового рішення, буде ефективним та не призведе до безпідставного затягування виконання рішення суду.

Відповідачем не обґрунтовано та не надано будь-яких аргументів та доказів, які б надали можливість суду дослідити можливість надання розстрочення, підтверджували будь-яку його спроможність виконувати судове рішення щомісячно, не обґрунтовано визначення саме дванадцятимісячного (максимального) строку розстрочення. Навпаки, відповідач зазначає, що взагалі протягом воєнного стану не може виконувати свої зобов`язання за договором. Заборгованість виникла за період з вересня по грудень 2023 включно. Будь-якої сплати даної суми, окрім проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідачем до теперішнього часу не здійснено.

Крім того, згідно додаткової угоди від 01.08.2023 № 1/01/08/2023 до договору, споживачами послуги з централізованого водопостачання на господарсько-питні, побутові і технічні потреби (населення та утримання тварин, обслуговування автотранспорту, бюджетні установи, інші споживачі) є споживачі Запорізького району Запорізької області, у т.ч. за напрямками м. Вільнянськ, смт. Новомиколаївська, смт. Балабине, смт. Кушугум, смт. Малокатеринівка.

Території м. Вільнянськ, смт. Новомиколаївська, смт. Балабине, смт. Кушугум та смт. Малокатеринівка не є тимчасово окупованими територіями, відтак, мають можливість сплачувати відповідачу послуги, а останній, у свою чергу, оплачувати позивачу.

Суд враховує, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Одним із принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (ст.ст. 42, 44 ГК України). Відтак, сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, не може бути поставлена у невигідне становище (у разі розстрочення виконання судового рішення) у зв`язку з неналежним здійсненням відповідачем підприємницької діяльності. Наявність збитку підприємства відповідача свідчить про неналежне здійснення ним підприємницької діяльності та не може покладатися на іншу сторону учасника господарських відносин (позивача). Відтак, відповідачем не доведено наявності у нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати статутну діяльність та набувати кошти. Суд зазначає, що введення воєнного стану негативним чином впливає на можливість ведення господарської діяльності суб`єктами господарювання, не лише відповідача, але й позивача (стягувача).

Суд враховує, що позивач у цій справі є суб`єктом господарювання, який також має сплачувати заробітну плату, податки та інші обов`язкові платежі. При цьому, незважаючи на введення воєнного стану, свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, протилежного матеріали справи не містять. Суд зауважує, що звернення позивача до суду було зумовлено саме неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за укладеним договором.

Проаналізувавши доводи відповідача щодо розстрочення виконання судового рішення та надані в їх обґрунтування докази, суд не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду в цій справі.

Суд зазначає, що безпідставне надання розстрочки виконання судового рішення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, без дотримання балансу інтересів сторін, позбавляє позивача (стягувача) можливості захистити свої права та отримати задоволення своїх грошових вимог у процедурі примусового виконання судового рішення.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в зв`язку з його необґрунтованістю. Відповідач не позбавлений можливості, за наявності достатніх підстав, звернутися до суду з клопотанням про відстрочення судового рішення на стадії його виконання.

6. Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються з частиною третьою статті 7 Закону України Про судовий збір, де, зокрема, визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, положення частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягають застосуванню до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи но суті.

Такі правові висновки викладені у постанові КГС ВС від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21.

Відповідно п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, судовий збір у сумі 123138,08 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету ухвалою суду.

Судовий збір у сумі 124477,08 грн. стягується з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 46, 129, 130, 191, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства Облводоканал Запорізької обласної ради (вул. Перемоги, буд. 129-А, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 03327115) на користь Комунального підприємства Водоканал (вул. Святого Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 03327121) 16175031 (шістнадцять мільйонів сто сімдесят п`ять тисяч тридцять одна) грн. 31 коп. основного боргу за надання послуг з питного водопостачання та водовідведення, 89266 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят шість) грн. 32 коп. пені, 73169 (сімдесят три тисячі сто шістдесят дев`ять) грн. 12 коп. 3% річних, 170210 (сто сімдесят тисяч двісті десять) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 124477 (сто двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят сім) грн. 08 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили постановити ухвалу про повернення позивачу з Державного бюджету України суми 123138,08 грн. судового збору.

Відповідно ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано 06 травня 2024.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко