Решение № 118746569, 01.05.2024, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8570/24

Провадження № 2/127/1048/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2024 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Антонюка В.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ТДВ "СК "Альфа-Гарант" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів, який мотивовано тим, що 14.09.2022 року між ТДВ "СК "Альфа-Гарант" та ОСОБА_2 укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на автомобіль «NISSAN NV 200» д.н.з. НОМЕР_1 оформлений Полісом №211056031 .

21.05.2023 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «NISSAN NV 200», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень.

Згідно постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 13.06.2023 року, справа №127/15708/23, дорожньо-транспортна пригода сталась у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 , Правил дорожнього руху, наслідком чого стало встановлення вини відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, тією ж постановою встановлено, що відповідач будучи причетним до дорожньо-транспортної, пригоди місце події залишив, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 124, ст. 122-4.

Керуючись нормами чинного законодавста та з врахуванням п.36,2 ст. 36 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивачем враховано всі документи надані потерпілою особою, в тому числі рахунок та виплачено 13 618,84 грн. страхового відшкодування.

Враховуючи наведені вище обставини, позивач просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 13 618,84 грн. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судовий збір у розмірі 3 028 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.03.2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) осіб.

Представник відповідача - адвокат Маліновська Ю.М. подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги стороною відповідача визнаються частково, щодо стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди в сумі 13 618,84 грн. - не заперечує, однак витрати на правничу допомогу просила зменшити до 2 000 грн. та витрати по сплаті судового збору просила покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази в справі та оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 14.09.2022 року між ТДВ "СК "Альфа-Гарант" та ОСОБА_2 укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на автомобіль «NISSAN NV 200» д.н.з. НОМЕР_1 , оформлений Полісом №211056031.

21.05.2023 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «NISSAN NV 200», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено транспортний засіб «NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_3 .

Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 13.06.2023 року, справа №127/15708/23 дорожньо-транспортна пригода сталась у зв`язку з порушенням відповідачем Правил дорожнього руху, наслідком чого стало встановлення вини відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 122-4 КУпАП. Постанова суду набрала законної сили.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Власник автомобіля «NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_3 ,ОСОБА_3 звернулася до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 24.05.2023 року. Крім того, 24.05.2024 року від потерпілої ОСОБА_3 , якає власником автомобіля«NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_3 , надійшло повідомлення до ТДВ СК "Альфа-Гарант" про дорожньо-транспортну пригоду.

Як вбачається із Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 є власником автомобіля «NISSAN ROGUE», д.н.з. НОМЕР_3 .

24.05.2024 року від ОСОБА_1 надійшло повідомлення до ТДВ СК "Альфа-Гарант" про дорожньо-транспортну пригоду.

Як вбачається із Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником автомобіля «NISSAN NV 200» д.н.з. НОМЕР_1 .

Відповідно до страхового акту №ЦВ/23/2681 від 12.06.2023 року та розрахунку суми страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування склав 13 618,84 грн., яке позивачем сплачено ОСОБА_3 за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу, що підтверджується платіжною інструкцією №35700 від 12.06.2023 року

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них відносяться страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону). Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно із ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Судом встановлено, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 13 618,84 грн.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Положення статті 1191 ЦК України та 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з однієї сторони, і статті 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», з іншої сторони, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Таким чином, вимога позивача (страховика потерпілої особи) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпілий) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з її відшкодування.

Згідно із ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов`язанні.

За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абзаці першому пункту 4 Постанови від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За приписами ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У постанові Верховного Суду України від 31.05.2017 у справі № 6- 2969цс16 викладено правову позицію, яка зводиться до того, що з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

У цій постанові також зазначено, що якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідно до вказаних норм закону від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в цьому випадку наявні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТДВ "СК "Альфа-Гарант" суми страхового відшкодування в розмірі 13 618,84 грн.

Що стосується заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги в сумі 5 000 грн., то суд зазначає наступне.

Так, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.10.2019 по справі № 922/455/19.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

18.04.2024 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив, що заявлені вимоги в частині стягнення з нього на користь позивача витрат за надання професійної правничої допомоги, він вважає не співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та такими, що не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Відповідач є інвалідом другої групи та його сім`я має статус багатодітної. Ввважає, що відшкодування відповідачем витрат сторони позивача на професійну правничу допомогу можливе в обсязі 2000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 гривень є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Що стосується заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачавитрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 3 028,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до стю. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п.9 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами регламентується ст. 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується і випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого Управлінням соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради 11.11.2019 р., відповідач ОСОБА_2 , є інвалідом другої групи.

Враховуючи вище зазначене, позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору, до задоволення не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 993, 1166, 1187 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 4, 76 - 81, 89, 133, 137, 141, 263 - 265,279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" грошові кошти в розмірі 13 618 (тринадцять тисяч шістсто вісімнадцять) грн. 84 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.

В частині інших вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 01.05.2024 року.

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» код ЄДРПОУ 32382598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: