Решение № 118490657, 18.04.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2024 рокусправа № 380/11019/23 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправно бездіяльності та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 48182,00 грн (сорок вісім тисяч сто вісімдесят два гривні 00 копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на момент звільнення відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Вказав, що позивачем отримано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, згідно з якою вартість такого майна становить 48182,00 грн. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує законні права та інтереси позивача, він звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 24.05.2023 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою від 12.06.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 12.06.2023 та копію позовної заяви з додатками вручено відповідачу 24.06.2023, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за ШКІ № 7901831795134, яке наявне в матеріалах справи. Крім того відповідачу повторно надіслано копію ухвали від 12.06.2023 та позовної заяви з додатками, які вручено військовій частині НОМЕР_1 26.10.2023, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за ШКІ № 0600226801550. Правом подати письмовий відзив на позовну заяву відповідач станом день розгляду справи не скористався, відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішив справу за наявними матеріалами.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 105 від 11.04.2023 військовослужбовця контрактної служби капітана ОСОБА_1 , начальника електротехнічної служби служб сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_1 з 11 квітня 2023 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

З матеріалів справи судом встановлено, що на момент виключення зі списків особового складу позивачу не виплачено грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка відповідно до довідки про вартість речового майна, що підлягає до видачі капітану ОСОБА_1 становила 48182,00 грн.

У матеріалах справи наявний рапорт позивача від 11.04.2023 у якому ОСОБА_1 просить виплатити йому компенсацію за невикористане речове майно згідно з довідкою про вартість речового майна на загальну суму 48182,00 грн.

Позивачем 30.05.2023 направлено на адресу відповідача повторний рапорт аналогічного змісту.

Відповіді на вказані рапорти позивач не отримав, суму компенсації за неотримане речове майно відповідач не виплатив.

Крім того, позивач надіслав на адресу Міністерства оборони заяву від 30.05.2023 у якій заявив аналогічні вимоги, що у рапорті до відповідача від 30.05.2023.

Позивач не погоджується із такою бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості неотриманого ним під час проходження військової служби речового майна, відтак звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2 та 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особами офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 475 від 07.06.2017 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Аналізуючи наведене, суд зазначає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Пунктом 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зокрема рапорту як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 11.09.2019 у справі № 825/1104/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

З вищевикладеного слідує, що військовослужбовець у разі звільнення з військової служби має право отримати грошову компенсацію вартості неотриманого ним речового майна, умовою для отримання якої є подання відповідного рапорту.

У разі подання відповідного рапорту військовослужбовцем під час проходження служби, за військовою частиною виникає обов`язок виплатити військовослужбовцю грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, від 27 січня 2021 року в справі № 340/680/20.

При цьому суд зазначає, що після звільнення зі служби військовослужбовець зберігає право на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у пункті 43 постанови від 30 липня 2020 року в справі № 820/5767/17.

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна при його звільненні з військової служби.

Однак суду не надано доказів подання позивачем відповідного рапорту під час проходження служби, тому керуючись наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, суд зазначає що за військовою частиною на день звільнення позивача зі служби та виключення її зі списків особового складу за військовою частиною був відсутній обов`язок щодо виплати такої грошової компенсації.

Крім того позивач стверджує, що вже після звільнення з військової служби звернувся до командира військової частини із рапортами від 11.04.2023 та від 30.05.2023 про виплату йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна відповідно до Порядку № 178 в розмірі 48182,00 грн на підставі відповідної довідки військової частини.

Суд звертає увагу на те, що наявний у справі рапорт від 11.04.2023 написаний власноручно позивачем. Тобто, цей рапорт не може вважатися копією рапорту, який подано на розгляд командиру військової частини НОМЕР_1 . Позивачем також не надано доказів скерування такого рапорту командиру.

Окрім того, ОСОБА_1 надав власноручно підписаний рапорт від 30.05.2023, який, як стверджує позивач, повторно подано відповідачу. Суд зазначає, що такий рапорт складено позивача після звернення до суду з позовною заявою, а саме у зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, визначених ухвалою про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позивачем станом на день подання позовної заяви не надано доказів звернення до відповідача із відповідним рапортом про виплату йому спірної компенсації вартості за неотримане речове майно.

Разом з тим, суд зазначає, що такі дії позивача свідчать про неналежне виконання обов`язку щодо звернення до відповідача із відповідним рапортом щодо виплати спірної компенсації, відтак суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

У силу приписів ст. 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору у випадку відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

При цьому, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, згідно з пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до цього ж пункту статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач у межах цього позову заявив одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684,00 грн.

Позивачу при поданні позовної заяви слід було сплатити судовий збір у розмірі 2147,20 грн (2684 * 0,4 * 2), про що зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з квитанцією № 0.0.3021710190.1 від 29.05.2023 позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 2684,00 грн.

Таким чином, позивач сплатив судовий збір в більшому розмірі.

Суд зазначає, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв`язку з внесенням його в більшому розмірі (на суму 536,80 грн).

Керуючись ст.ст. 72-80, 90, 139, 243-246, 255, 293 КАС України суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ); код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

СуддяР.П. Качур