Решение № 11839844, 21.10.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.10                                                                                 Справа № 17/250

За позовом Державного підприємства „Вугілля України” в особі філії „Донецьквуглезбут”, м. Донецьк

до Державного підприємства „Донбасантрацит”, м. Красний Луч Луганської області

про стягнення 497 грн. 24 коп.

Суддя Фонова О.С.

                                                   Представники:

від позивача –не прибув;

від відповідача –Ошиєвська Н.Л., довіреність № 1-1/798 від 19.04.2010;

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків, пов‘язаних з затримкою вагонів у березні 2008 року в сумі 497,24 грн.

Відповідачем у судовому засіданні 13.09.2010 надано заперечення на позовну заяву №1-7/1906 від 10.09.2010, згідно якого він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, відповідач зазначає, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення відповідача. Крім того, позивачем заявлено застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Державним підприємством «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут»(позивач у справі), як Покупцем, та Державним підприємством «Донбасантрацит»(відповідач у справі), як Продавцем, було укладено Договір поставки № 13-07/2-ЕН від 01.06.2007 (далі –Договір), згідно якого Постачальник на умовах передбачених даним Договором, зобов’язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними в Договорі (далі - Вугілля).

У п. 2.1. Договору визначено, що поставка вугілля буде здійснюватись залізничним транспортом у відкритих піввагонах, погодженим графіком. Мінімальна партія відвантаження –чотири напіввагон.

Приймання вугілля по кількості та якості відбувається у порядку визначеному розділом 4 Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору, приймання вугілля по кількості і якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7 з подальшими змінами і доповненнями, ГОСТ 1137 - 64 «Угли бурые, каменные, антрацит, горючие сланцы и брикети. Правила прийоми по качеству», ДСТУ4083 - 2002 «Вугілля кам’яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови», ДСТУ 4096-2002 «Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробування», ГТР 34.09.110-2003 «Вхідний контроль палива на ТЕС та організація претензійної роботи»та/або іншими нормативними документами України, прийнятими на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить даному Договору.

Як встановлено у пункті 4.9 Договору, якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії Ванатжоотримувача, відрізняються від посвідчень якості на величину більше допустимої похибки випробовування, Покупець або Вантажоотримувач протягом 24 годин з моменту отримання результатів зобов’язаний викликати Постачальника або Вантажовідправника для проведення спільного опробування вугілля. У разі неприбуття представника Постачальника/вантажовідправника протягом 24 годин з моменту отримання повідомлення, до розрахунку приймаються показники якості, визначені лабораторією Вантажоотримувача.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що вугілля, якісні показники якого перевищують гранично допустимий рівень, встановлений цим договором Покупцем не приймається, не оплачується і повертається назад на адресу вантажовідправника, з дотриманням вимог пункту 6.4 цього Договору.

Згідно п.5.5 Договору, вартість перевезення вугілля Залізницею оплачує Покупець.

Сторонами в п. 6.1 Договору встановлено, що Постачальник гарантує відповідність кількості і якості вугілля до умов Договору.

Разом з цим, згідно п. 6.4 Договору, за постачання неякісного вугілля, Постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків Покупця та Вантажоотримувача, пов’язаних із постачанням такого вугілля (витрати по транспортуванню вугілля до Вантажоотримувача, переадресація вагонів, плата за використання вагонів, витрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на проведення хіманалізу вугілля, витрати по вивантаженню вагонів, витрати по складування, зберіганню, реалізації вугілля та ін.)

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов Договору в березні 2008 року відповідач відвантажив за залізничною накладною № 50515811 вугільну продукцію, вантажоодержувачем якої була Придніпровська ТЕС ВАТ «Дніпроенерго».

При здійсненні Придніпровською ТЕС вхідного контролю поставленого вугілля в лабораторії ЕС було виявлено негативне відхилення якості, у зв’язку з чим вагони з вугіллям були затримані до прибуття повноважного представника вантажовідправника.

Згідно акту відбору, обробки проб та приймання вугілля за фактичною якістю від 06.03.2008 № 864 було підтверджено, що якість поставленого вугілля не відповідає показника, вказаним у посвідченні якості вугілля.

Вантажовідправник телеграмою від 07.03.2008 № 36 повідомив про згоду на прийняття вугілля Придніпровською ТЕС ВАТ «Дніпроенерго»за її показниками.

У зв’язку з зазначеним, вагон з поставленим вугіллям було затримано та залізницею ВАТ „Дніпроенерго” було нараховано 431,04 грн. плати за користування вагонами, яка ним була сплачена.

Дану суму, а також судові витрати, рішенням господарського суду м. Києва у справі № 52/17 від 03.09.2008 було стягнуто з позивача у цій справі на користь ВАТ „Дніпроенерго”, яку ним було сплачено платіжними дорученнями № №15160-15162 від 17.03.2009.

У зв’язку з тим, що поставка неякісного вугілля відбулась з вини відповідача, позивач відповідно до ст.ст. 224, 225 ГК України отримав збитки у сумі позову, за стягненням яких і звернувся до суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Факт укладення сторонами у справі Договору № 13-07/2ЕН від 01.06.2007 підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем.

Суть спірних правовідносин за цією справою стосуються того, чи спричинили дії або бездіяльність відповідача щодо належного виконання договірних зобов’язань до спричинення збитків позивачу у заявленій сумі.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Аналогічна норма міститься і у ст. 224 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, а саме учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Ця норма кореспондується з нормою ч. 3 ст. 174 Господарського кодексу України, за якою господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші...), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

За правилами п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зазнала або мусить зазнати для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Подібна норма міститься і у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України де під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачем доведено склад цивільного правопорушення відповідачем за спірними правовідносинами. Розмір понесених ним збитків підтверджується матеріалами справи та обставинами, викладеними вище.

Зокрема, суд вважає підставним стягнення з відповідача суми збитків, яка складається 431,04 грн. плати за користування вагонами, з огляду, в тому числі, на приписи пунктів 4.8 та 6.4 Договору.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено позовну давність до вимог позивача.

Статтями 256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що застосування спеціального строку позовної давності за заявою відповідача в даному випадку не можливо з огляду на таке.

Згідно статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу).

Як встановлено у статті 681 ЦК України, до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

З аналізу даних правових норм вбачається, що до спеціальна позовна давність застосовується до тих вимог, які прямо пов’язані з недоліками проданого товару, а не з відшкодуванням збитків у вигляді плати за користування вагонами вантажоодержувачем, які поніс позивач та вимагає стягнути з відповідача.

Загальну позовну давність позивачем не пропущено, тому його вимоги про стягнення 431,04 грн. збитків підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача збитків у сумі 66,20 грн. –судових витрат у справі № 52/17, які поніс позивач у даній справі, суд зазначає про безпідставність заявлення такої вимоги з огляду на те, що вказана сума не є збитками в розумінні вище перелічених норм законодавства та умовами Договору не передбачено повернення саме таких витрат відповідачем позивачу.

Згідно статей 33-35 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення збитків з відповідача у сумі 431,04 грн. В решті вимог слід відмовити.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково з віднесенням судових витрат на сторін пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Державного підприємства „Донбасантрацит”, м. Красний Луч Луганської області, вул. Косіора, 10, ідентифікаційний код 32446546, на користь Державного підприємства „Вугілля України”, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, ідентифікаційний код 32709929, в особі філії „Донецьвуглезбут”, м. Донецьк, пр-т Б. Хмельницького, 69, ідентифікаційний код 35210979, збитки у сумі 431,04 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 88,42 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 204,58 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 25.10.2010.

Суддя                                                                                          О.С.Фонова