Решение № 118380423, 02.04.2024, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20207/23

Провадження № 2/344/855/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Х.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Савчука В.Р.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи : органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

25.10.2024 позивач звернувся із позовом до відповідача, у якому просить : визначити нове місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , за адресою : АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 13.09.2014 між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.06.2021 по справі №344/2370/21, шлюб між ним та ОСОБА_2 - розірвано.

Його колишня дружина є військовослужбовцем Збройних сил України, що підтверджується копією військового квитка та копією контракту про проходження військової служби у ЗСУ від 23.11.2017.

З початку повномасштабного вторгнення та оголошення в державі воєнного стану - 24.02.2022, ОСОБА_2 фактично цілодобово перебуває на службі, оскільки в частині введено казармений режим, а ті незначні вільні години в будь-який час, може бути викликана у військову частину.

Перебування відповідачки на військовій службі, після введення воєнного стану, взагалі не дає можливості належним чином виховувати та доглядати малолітнього сина ОСОБА_3 , що і стало підставою для подачі даного позову.

Від початку війни, їхній спільний син, який за рішенням суду залишений проживати з матір`ю, проживає разом з ним у с. Крихівці, де і зареєстрований. Усі обов`язки щодо догляду та виховання сина на даний час, виконує - він, оскільки відповідач в силу своїх службових обов`язків не може такі здійснювати. Отже, існує необхідність змінити місце проживання ОСОБА_3 - на проживання з ним - ОСОБА_1 , так як станом на сьогоднішній день, він єдиний хто може повноцінно займатися доглядом та вихованням сина.

Вважає, що з моменту ухвалення Івано-Франківським судом рішення від 03.06.2023 змінились обставини, які впливають на вирішення спору : після введення воєнного стану - дитина проживає разом з батьком; мати з сином мало спілкується; достатньої участі у вихованні брати не може.

30.10.2023 - ухвалою судді прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

22.02.2024 - ухвалою суду закрито підготовче провадження.

02.04.2024 - надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

У вступному слові позивач та його представник - адвокат Савчук В.Р. позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити, зокрема з підстав та мотивів, що викладені письмово. Рішенням суду при розірванні шлюбу, дитину залишено проживати з матір`ю, з часу введення воєнного станув країні в силу службових обов`язків відповідача, дитина проживає з позивачем, відтак є необхідність закріпити таке місце проживання дитини.

Відповідач позов визнала. Вказала, що дитина з часу воєнного стану проживає з ОСОБА_2 .. Позивач піклується про сина. Вона в силу своєї служби не може здійснювати постійний догляд, виховання сина. Після завершення воєнного стану, має намір, щоб дитина вподальшому проживала разом з нею.

Заслухавши вступне слово сторін, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2021 у справі №344/2370/21, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, вирішено задоволити. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13.09.2014 - розірвано. Малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживанні з матір`ю ОСОБА_2 . Рішення суду набрало законної сили.

Так, згідно свідоцтва про народження, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Калушу реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції у Івано-Франківській області, серія НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками вказані - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1 на підставі заяви законного представника ОСОБА_1 від 13.10.2023.

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що затверджений рішенням виконавчого комітету від 14.03.2024 за №314, відмовлено у визначені місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю спору між батьками. В ході розгляду питання, н а засіданні комісії, члени комісії звернули увагу, що дитина може проживати як з батьком, так і з матір`ю.

Так, за змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частинами 6, 8 ст.7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Приписами ч.1 ст. 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Як визначено ч.1 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, що визначено ч.1 ст.160 СК України. І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, як визначено ч.1 ст. 161СК України.

Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір про визначення місця проживання малолітньої дитини, яка на час вирішення справи зареєстрована та проживає за місцем проживання позивача та, що сторони не створюють один одному будь-яких перешкод щодо визначення місця проживання дитини. Факт перебування, відповідача на військовій службі, зокрема за контрактом Міністерства оборони України в особі командира відповідної військової частини від 23.11.2017 строком на 5 років, сам по собі не може бути підставою для звернення з даним позовом без існування спору між сторонами.

Що стосується посилання відповідача, що рішенням суду про розірвання шлюбу від 03.06.2021 у справі №344/2370/21, судом залишено проживати сина з матір`ю, то слід зазначити, що можливість залишення дитини проживати з одним з батьків при розірванні шлюбу, не є тотожним вимозі про визначення місця проживання дитини, розгляд якої судом можливий лише за наявності спору. Що також відповідає правовим висновкам, що викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2021 у справі № 339/143/20.

Разом з тим, саме після вказаного рішення, 13.10.2023 позивач здійснив реєстрацію місця проживання дитини за своїм зареєстрованим місцем проживання. Відповідач в силу своїх службових ( військових) обов`язків не заперечує проти й фактичного проживання дитини з батьком ( позивачем).

За таких обставин, у відповідності до вимог ст. 29 ЦК України, ст. 160 СК України місце проживання дитини за згодою батьків визначено.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене права чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Втім, саме порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушення.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.1, ч.2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У даному випадку, спір про визначення місця проживання дитини ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає, про що стверджують сторони.

За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з даним позовом, наявний спір про визначення місця проживання дитини.

Зверненню до суду із позовом про визначення місця проживання дитини має передувати саме спір між батьками дитини про визначення місця її проживання.

При тому, той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Вказані обставини підлягають перевірці судом.

Схожа позиція, зокрема викладена у постанові Верхового Суду від 10.06.2021 справа №369/1587/19.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками про визначення місця проживання дитини.

Відсутність між сторонами відповідного спору, унеможливлює вирішення питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи : органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Савчук Василь Романович, адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа : орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради; ЄДРПОУ : 04054346, адреса : вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ

Повне рішення -12.04.2024.

Суддя

Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.