Решение № 118197491, 03.04.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2024м. ХарківСправа № 622/1362/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Богодухівської окружної прокуратури (62103, пл. Свято-Духівська, 1, м. Богодухів, Харківська обл.) в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради (62203, вул. Центральна, 13-а, смт. Золочів, Харківська обл.) до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 поверх) , 2) Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про скасування наказу, визнання недійсними договору та повернення ділянки за участю :

прокурора - Клейн Л.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - Чернявського А.В.;

відповідача 2 - Біловуса Р.В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року прокурор в інтересах Золочівської селищної ради Харківської області звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1682-СГ від 05.06.2015 про надання відповідачу 2 земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306 га;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 14.07.2015 з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408 загальною площею 11,8306 га;

- зобов`язати відповідача повернути державі в особі Золочівської селищної ради Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області. Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у ході вивчення правомірності передачі в оренду ряду земельних ділянок, розташованих на території Золочівського району Харківської області, Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області було встановлено, що всупереч вимогам закону наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області № 1682-СГ від 05.06.2015 відповідачу передано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено за спливом строку позовної давності.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури А. Кравченка на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року у справі запозовом Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Золочівської селищної ради Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави - задоволено частково. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 30 березня 2023 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Ухвалою Полтавського Апеляційного суду від 25.12.2023 у справі №622/1362/19 вказану справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.01.2024 прийнято справу до розгляду; вирішено розглядати її в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21 лютого 2024 року о 14:00.

02.02.2024 відповідач 1 (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) подав відзив (вх.№ 3095), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те що позов в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління), проте позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Крім того, відповідач 1 вказав, що спірний наказ вичерпав свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягає, тобто скасування наказу Головного управління не матиме жодного ефекту для усунення стверджуваного порушення. Відповідач 1 також зазначив про пропуск прокурором позовної давності, при цьому останнім не наведено поважних обставин та будь-якого фактичного, правового обґрунтування пропуску позовної давності та необхідності захисту порушеного права.

07.02.2024 прокурор подав відповідь на відзив (вх.№ 3504), в якій вказав, що Золочівська селищна рада Золочівського району Харківської області (на теперішній час Богодухівського району Харківської області) дізналась про вищевказані порушення лише після надходження відповідного повідомлення в порядку ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру від Дергачівської місцевої прокуратури (тобто в вересні місяці 2019 року). Водночас норми законодавства, які визначають повноваження прокурора, об`єктивно виключали можливість для прокурора довідатись про порушення інтересів держави у спірних відносинах без опрацювання спірних договорів та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, мати доступ до оскаржуваних наказів та договорів з моменту їх видачі та укладення. Крім того, на думку прокурора, Крім того, прокурор вважає, що фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту в порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

08.02.2024 відповідач 2 (Фізична особа ОСОБА_1 ) подав заяву про застосування позовної давності (вх.№3649), в якій зазначив, що прокурор починаючи з моменту реєстрації права оренди по спірному договору не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказану спірну земельну ділянку ще у 2015 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною.

06.03.2024 відповідач 1 подав письмові пояснення (вх.№ 6216), в яких також вказав про обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту права при зверненні з даним позовом до суду, посилаючись при цьому на відповідну практику Верховного Суду.

14.03.2024 прокурор подав письмові пояснення (вх.№ 7149), в яких зазначив, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Прокурор також вказав, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача.

Протокольною ухвалою від 21.03.2024 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 квітня 2024 року о 15:45.

Прокурор у судовому засіданні 03.04.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 03.04.2024 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 03.04.2024 підтримав свій відзив, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 03.04.2024 підтримав свою заяву про застосування позовної давності, проти задоволення позовних вимог заперечував.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, суд установив такі обставини.

05.06.2015 Головним Управлінням Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) видано наказ № 682-СГ, яким Фізичній особі ОСОБА_1 (Відповідач 2) надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

14.07.2015, на виконання зазначеного наказу, між ГУ Держземагенства у Харківській області та Відповідачем 2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

За вказаним договором передається спірна земельна ділянка в оренду для ведення фермерського господарства (п. п. 2, 14 договору). Встановлено річну орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 4 (чотири) відсотки від її нормативної грошової оцінки.

12.05.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Відповідачем 2 укладено додаткову угоду про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі, відповідно до якої визначено розмір орендної плати.

Разом із цим суд установив, що розпорядженням Золочівської райдержадміністрації від 03.07.1997 №372 Відповідачу 2 надавалася земельна ділянка площею 43,28 га на території Одноробівської сільської ради для розширення фермерського господарства, на підставі якого останній отримав державний акт на право постійного користування землею серія ХР-13-00-000890.

Крім цього, Відповідачу 2 на підставі державного акту на право приватної власності серії ІІІ-ХР №085228 належить земельна ділянка площею 7,25 га, розташована на території Одноробівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та на підставі державного акту серії ЯГ №075495 від 10.04.2007 перебуває у власності земельна ділянка площею 5,1958 га, розташована на території Олександрівської сільської ради Золочівського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

Відповідно до листа Слобожанського управління ГУ ДФС у Харківській області №25983/9/20-40-50-05-10 від 21.08.2019 та інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/orderdocument), встановлено, що Відповідач 2 є засновником та керівником в наступних підприємствах - ТОВ Відродження-1881, Селянська Спілка Управління Фермерських Господарств та Фермерське господарство Альфа, в якому він також є підписантом.

Відповідно до інформації Слобожанського управління Головного управління ДФС у Харківській області № 25983/9/20-40-50-05-10 від 21.08.2019 за наявною в базах даних ДФС України Відповідач 2 значиться керівником або засновником в наступних підприємствах: ТОВ "Відродження-1881", Селянська Спілка Управління Фермерських Господарств, ГО Сільгосптоваровиробників, ФГ "Альфа".

Згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Відповідач 2 є засновником, керівником та підписантом ФГ "Альфа", яке засновано та зареєстровано 04.08.1998.

Прокурор зазначає, що отримавши спірну земельну ділянку в оренду в 2015 році, без проведення земельних торгів, Відповідач 2 не створив нове фермерське господарство. Вказані обставини Головним управлінням Держземагентства у Харківській області не були враховані, що має наслідком прийняття спірного наказу, який не відповідає вимогам положень Закону України "Про фермерське господарство", тому такий є незаконним та підлягає скасуванню. У зв`язку із незаконністю вказаного наказу, договір оренди земельної ділянки від 14.07.2015, з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, також є таким, що укладений з порушенням положень вказаного Закону, що є наслідком визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст.203, ст.215 ЦК України та повернення земельної ділянки.

Такі обставини стали підставою для звернення Прокурора до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1682-СГ від 05.06.2015 про надання Відповідачу 2 земельної ділянки в оренду, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні ( господарські ) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018 р., пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 р. у справі № 915/478/18 ).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас, в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Слід також акцентувати увагу на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 р. у справі № 922/1830/19 (п. 7), згідно з якою пред`явлення Прокурором позову в інтересах держави до неї самої (в особі державного органу) не відповідає частині першій ст. 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, тобто позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

У цій справі прокурором заявлену вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, при цьому відповідачем визначено ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області), що не відповідає ч. 1 ст. 45 ГПК України.

Суд зазначає, що позивач (прокурор) у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Отже, виданий ГУ Держземагентства у Харківській області спірний наказ реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання у липні 2015 року внаслідок укладення між Відповідачем 2 і Відповідачем 1 оспорюваного договору оренди та державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання.

У свою чергу, відповідно до викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №922/1795/19 правового висновку: договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов`язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі № 921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню ( пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 ).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі №910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про відмову в позові в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області з огляду на те, що така позовна вимога не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Таким чином, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно зі статтями 89, 91, 92 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Аналогічний правовий висновок зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі №922/1974/19.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Таким чином, Закон України "Про фермерське господарство", який є спеціальним, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно вказати не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств.

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених ч. 1 ст. 7 Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності обробляти землю, вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що в заяві від 26.05.2015 до Головного управління Держземагенства у Харківській області Відповідачем 2 не обґрунтовано розмір земельної ділянки, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутнім фермером для отримання земельної ділянки великої площі не доведено, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. Відповідачем 2 не підтверджено також наявність у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі.

Відсутність зареєстрованої за Відповідачем 2 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджено листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 12.08.2019 №7.0/9706.

Наведене свідчить, що Головним управлінням Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви Відповідача 2 безпідставно використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливості самостійно Відповідачем 2 та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, наявності у заявника власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії Відповідача 2 щодо отримання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6322685000:01:001:0408, площею 11,8306 га, розташованої за межами населеного пункту Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області фактично були спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ "Альфа" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

Відповідач 1 зазначає про обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту права при зверненні з даним позовом, При цьому, Відповідач 1 посилається на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду у справах №922/1830/19 та 922/1832/19.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність їх суб`єктного складу, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Проте суд зазначає, що обставини даної справи та справ за №922/1830/19, 922/1832/19 не є подібними, а тому викладені Верховним Судом правові висновки не підлягають застосування під час розгляду даної справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справа № 917/1173/22 звертала увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема як такого, що порушує публічний порядок.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

З огляду на вищевикладене об`єднана палата з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосила на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Зазначене виключає доводи, що спірний договір оренди є нікчемним, оскільки Відповідач 2 мав право на отримання спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, що виключає очевидність порушення у цьому випадку законодавства. Однак обставини отримання Відповідачем 2 земельної ділянки за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, договір оренди від 14.07.2015 є оспорюваним.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до статей 210 - 211 ЗК України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання Відповідачем 2 у користування (оренду) спірної земельної ділянки, дає підстави суду дійти висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог прокурора в цій частині.

Разом з тим, як зазначалося вище, Відповідачами у справі заявлено про застосування позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19.

У застосуванні наведених вище положень законодавства суд враховує також правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Суд зазначає, що на момент укладення спірного договору саме Головне управління Держземагенства у Харківській області (правонаступником якого є Відповідач 1) було уповноваженим органом, який мав право розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

При цьому, Головне управління Держземагенства у Харківській області є безпосереднім учасником спірних правовідносин та стороною оспорюваного договору оренди.

Суд враховує усталену правову позицію Верховного Суду про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу, у тому числі в порядку правонаступництва, не змінює порядку перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 918/195/23).

Суд наголошує, що зміна власника орендованої Відповідачем 2 земельної ділянки з держави на територіальну громаду за змістом ч.4 ст.32 Закону України "Про оренду землі" та ст.770 Цивільного кодексу України за відсутністю спеціальних застережень про це у договорі оренди не призводить до припинення орендних відносин, а має наслідком зміну сторони-орендодавця у правовідносинах та згідно ст.262 цього Кодексу не впливає на перебіг позовної давності, через що будь-яке її прив`язування Прокурором до обізнаності Золочівської селищної ради є безпідставним.

Отже, держава в особі уповноваженого органу дізналася про укладення спірного договору оренди з 14.07.2015 та про його державну реєстрації з 23.07.2015.

Таким чином, трирічна позовна давність сплила:

- 14.07.2018 щодо вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки;

- 23.07.2018 щодо вимоги про скасування державної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки.

Водночас з даним позовом прокурор звернувся у листопаді 2019 року, тобто за межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Щодо клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску позовної давності та поновлення її, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи. За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Так, Прокурор в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності посилається на те, що про порушення йому стало відомо 21.05.2018, після надходження спірного наказу та договору оренди до місцевої прокуратури.

Проте суд зазначає, що Прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Викладене дає підстави суду дійти висновку, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2015 році, коли і було видано спірний наказ Головним управлінням Держземагенства у Харківській та укладено договір оренди землі, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратура не позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі не здійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, посилання прокурора на те, що інформація йому стала відома лише у травні 2018 року не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, не доведено, що прокурором вчинялись заходи задля отримання інформації (надсилались відповідні запити, призначались перевірки тощо), але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Крім цього, у Інформаційних довідках, які надані прокурором разом з позовною заявою, міститься інформація про реєстрацію у липні 2015 року за Відповідачем 2 права оренди щодо спірної земельної ділянки на підставі спірного договору оренди.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент реєстрації за Відповідачем 2 права оренди на спірні земельні ділянки) Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису (ч. 3 ст. 28 Закону).

Умови, підстави для безпосереднього доступу посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, адвокатів та нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з цього реєстру, права та обов`язки суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури визначено Порядком доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Таким чином, Прокурор починаючи з моменту реєстрації права оренди по спірному договору не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на спірну земельну ділянку ще у 2015 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

За таких обставин, Прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, з моменту видачі спірного наказів та проведення державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку, тобто у 2015 році.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що Прокурором не доведена наявність поважних причин пропуску позовної давності, а відтак суд відмовляє в поновлені цього строку.

Щодо посилань прокурора на незастосування позовної давності до негаторного позову, суд зазначає, що негаторний та віндикаційний способи захисту порушеного права власності за змістом ст.ст.387 та 391 Цивільного кодексу України є застосовними у абсолютних (позадоговірних) відносинах, тоді як у розглядуваному випадку речове право оренди Відповідача 2 зареєстровано у встановленому порядку за належною для такої реєстрації правовою підставою - договором оренди, укладеним з боку Держави належним за обсягом повноважень суб`єктом розпорядження на той момент сільськогосподарськими землями державної власності.

Об`єктом оренди за спірним договором є земельна ділянка, категорія якої допускає виникнення орендних відносин - на відміну від випадків розпорядження землями лісового або водного фондів.

За змістом позовної заяви вимога про повернення земельної ділянки прокурором заявлена і обґрунтована як майнова реституційна - наслідок визнання недійсним спірного договору оренди.

Враховуючи викладене, твердження Відповідача 1 про те, що заявлені прокурором позовні вимоги за своїм характером є негаторним позовом не відповідають дійсності, а тому відхиляються судом.

Таким чином, враховуючи сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами у спорі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації договору оренди землі, а також щодо похідної вимоги про зобов`язання Відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору залишаються за Прокурором.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 53, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Витрати зі сплати судового збору залишити за прокурором.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України

Учасники справи:

Прокурор - Богодухівська окружна прокуратура (62103, пл. Свято-Духівська, 1, м. Богодухів, Харківська обл.);

Позивач - Золочівська селищна рада (62203, вул. Центральна, 13-а, смт. Золочів, Харківська обл.);

Відповідач 1 - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 поверх);

Відповідач 2 - Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складено 08.04.2024.

СуддяІ.В. Трофімов