Решение № 118169166, 29.03.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року м. Київ№ 320/47721/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у

місті Києві та Київській області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача прийняти у позивачки декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати відповідача прийняти у позивачки декларацію про відмову від іноземного громадянства від 22.11.2023 замість документа про припинення громадянства російської федерації.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що та набула громадянство України. Отримавши посвідчення громадянина України, позивачка зобов`язалась протягом 2 років припинити громадянство російської федерації. Однак, через карантинні обмеження та у подальшому у зв`язку з розпочатою рф війною діяльність російських закордонних установ в Україні було припинено, наслідком чого є неможливість подання позивачкою клопотання про припинення громадянства рф.

Означені обставини, на думку позивачки, є підтвердженням наявності об`єктивних причин неможливості отримання документа про припинення нею громадянства рф та, як наслідок, наявності підстав для подання позивачкою декларації про відмову від іноземного громадянства у зв`язку з наявністю незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства).

Позивачка не погоджується з правомірністю прийнятого відповідачем рішення, оскільки вважає, що мотиви його прийняття не відповідають підставам для відмови у прийнятті декларації про відмову від громадянства рф замість документа уповноваженого органу рф про припинення громадянства.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачкою не виконано взятих на себе зобов`язань щодо припинення громадянства рф та не надано відповідних документів, що унеможливлює на даний час документувати її паспортом громадянина України.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив, поданій до суду, позивачка зазначила, що в силу законодавчо визначених альтернативних дій у зв`язку з неможливістю з незалежних від неї причин отримання від рф документа про припинення громадянства рф, скористалась альтернативним варіантом та подала до відповідача декларацію про відмову від іноземного громадянства.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

02.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

07.02.2024 до суду надійшла відповідь на відзив.

23.02.2024 до суду надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , уродженка російської федерації з 22.12.2021 набула громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», про що свідчить довідка №230/2022 про реєстрацію особи громадянином України від та тимчасове посвідчення громадянина України серія НОМЕР_1 від 18.01.2022, дійсне до 22.12.2023.

Супровідним листом від 22.11.2023 позивачка звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про прийняття у неї декларації по відмову від іноземного громадянства у зв`язку з наявністю незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства.

Листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 27.11.2023 №Л-2194/6/8010-23/8010.4.1/4004-23 за насідками розгляду декларації про відмову від іноземного громадянства від 22.11.2023 щодо виходу її з громадянства рф та повідомлено про відсутність у відповідача підстав для прийняття від позивачки декларації про відмову від громадянства рф замість документа уповноваженого органу рф про припинення громадянства рф.

Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правові та організаційні засади отримання громадянства в Україні визначені Законом України «Про громадянство України» № 2235-III від 18.01.2001 (далі по тексту - Закон №2235-III).

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 2235-III, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.

Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону №2235-ІІІ, зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно пунктів 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 уродженка рф, з 22.12.2021 набула громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», про що свідчить довідка про реєстрацію особи громадянином України та тимчасове посвідчення, дійсне до 22.12.2023.

Зважаючи на те, що позивачка набула громадянство України 22.12.2021, подала до відповідача зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф, на неї було покладено обов`язок протягом двох років з моменту реєстрації громадянином України подати до уповноваженого органу України документ про припинення громадянства рф відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

В межах даної адміністративної справи позивачка оскаржує дії відповідача щодо неприйняття декларації про відмову від іноземного громадянства у зв`язку з неможливістю отримати документ про припинення громадянства з незалежних від неї причин, оформлену листом від 27.11.2023.

Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) у розумінні абзацу 13 статті 1 Закону №2235-III, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Відтак, в силу зазначених положень законодавства обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку рф.

Суд зазначає, що порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим 14.11.2002 № 1325.

Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.

Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства рф.

Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства російської федерації не допускається.

Під час розгляду справи було встановлено, що строк, до якого позивачка мала б надати відповідачу документ на підтвердження припинення громадянства російської федерації, спливає у грудні 2023 року.

Водночас з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.

Всі дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.

В матеріалах справи міститься лист відповідача, направлений у відповідь на супровідний лист позивачки, яким було повідомлено про відсутність у неї підстав для подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави.

У позовній заяві вказано, що у зв`язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення усіх дипломатичних зв`язків з країною-агресором, вона позбавлена можливості подання заяви до посольства вказаної країни про вихід з громадянства.

Матеріалами справи підтверджено, що довідкою посольства рф від 01.02.2022 підтверджено, що заява ОСОБА_1 про вихід з громадянства рф прийнята до розгляду та зареєстрована за №269100526.

Листом Міністерства закордонних справ рф від 03.06.2022 №14137/кд-гр на запит позивачки від 31.05.2022 проінформовано, що у зв`язку з евакуацією закордонних установ в Україні її заяву не було направлено в установленому порядку для міжвідомчого узгодження з МВС росії та ФБС росії та рішення по ній не приймалось. Разом з тим, із заявою про вихід із громадянства рф позивачка має право звернутися в російську закордонну установу у країні постійного проживання (Україні) після відновлення їх діяльності або в російську закордонну установу у третій країні при наявності документа, який підтверджує дозвіл уповноваженого органу іноземної країни на проживання у даній країні.

Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що приписами частини четвертої статті 8 Закону №2235-ІІІ визначено, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Натомість, як встановлено під час розгляду справи, листом відповідача позивачці повернуто декларацію про відмову від іноземного громадянства із посиланням на відсутність підстав подання такої.

Суд зазначає, що зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи країни агресора не працюють, проте з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої країни з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.

Відтак з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачка мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.

Однак відповідачем за результатом розгляду поданого позивачкою супровідного листа та декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано їй мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз`яснення норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду поданому позивачем супровідному листу та декларації.

Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідачем як суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його оформлення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

В свою чергу, невиконання відповідачем як суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Оскільки листом відповідача від 27.11.2023 позивачці фактично відмовлено у прийняття декларації про відмову від громадянства рф, вказані обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови відповідача у прийнятті у позивачки декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

В той же час враховуючи встановлення обставин не здійснення відповідачем належного розгляду поданих позивачем документів, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути звернення позивача щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації з врахуванням висновків суду у даній справі.

Аналогічний правовий висновок викладено у Постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №520/15266/21 та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі №380/13527/22.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 18.07.2023 між адвокатом Тарасенко Д.Ю. (Адвокат/Захисник) та Романович Т.А. (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги адвокатом №18/07/23-1, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги клієнту, з питань, визначених договором (зокрема представництво у судах).

Пунктом 2.1 означеного договору визначено, що правова допомога на виконання цього договору надається за ціною, визначеною у додатках до цього договору. Допустимим є погодження розміру гонорару в усній формі у такому випадку розмір гонорару зазначається в рахунках на оплату, а клієнт оплатою цього рахунку свідчить про свою згоду із таким розміром гонорару.

Додатком 1 від 12.12.2023 до означеного договору виначено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів клієнта в спорі з ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо оскарження відмови прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства. Сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції становить 10000 грн та має бути сплачений протягом 7 днів з дня підписання цього додатку.

Відповідно до долученого до матеріалів справи опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. клієнту ОСОБА_1 , позивачці було надано наступні послуги: аналіз наявних у позивача документів 2 год; аналіз законодавства з відповідних питань 1 год; аналіз судової практики з відповідних питань 1,5 год; написання безпосередньо тексту позовної заяви 2 год; складання пакету документів 1 год.

Позивачці було виставлено адвокатом Тарасенко Д.Ю. рахунок-фактуру №12/12/23-1 від 12.12.2023 на суму 11092,92 грн, яка складається з оплати послуг адвоката 10000,00 грн та компенсації витрат адвоката (судовий збір) 1092,92 грн.

Загальна вартість сплачених позивачкою коштів складає 11092,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 13.12.2023 №0.0.3354861067.1.

Відповідач під не надав заперечень проти клопотання позивача про стягнення судових витрат.

Водночас, як зазначено судом вище, відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного України, враховуючи задоволення позову, понесені позивачкою судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, стягнуто на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийняття у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (02152, м. Київ, Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.