Решение № 118095841, 03.04.2024, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/13070/23

Номер провадження № 2/521/508/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Бобуйок І.А.,

секретаря судового засідання Скрипченко Г.В.,

розглянувши у спрощеному провадженню в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрованою по м. Одесі та Одеській області не значиться), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебіт Плюс» (місцезнаходження: м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 28А), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

24.05.2023 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просив суд: визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 та виселити з вказаного житлового приміщення.

24.05.2023 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Малиновського районного суду м. Одеси, справу розподілено судді Малиновського районного суду м. Одеси Рядчій Т.І. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08.08.2023 року у вищевказаній цивільній справі відкрито провадження та призначено спрощене провадження у справі.

26.09.2023 року представник відповідачки подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

04.10.2023 року проведено повторний автоматизований розподіл судових справ на підставі рішення ВРП від 26.09.2023 року, яким достроково закінчено відрядження судді Рядчої Т.І. до Малиновського районного суду м. Одеси. Згідно пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначити призначений повторний автоматизований розподіл даної судової справи

04.10.2023 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Малиновського районного суду м. Одеси, справу розподілено судді Малиновського районного суду м. Одеси Бобуйку І.А.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.10.2023 року суддею Бобуйком І.А. прийнято справу до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи до судового засідання.

02.11.2023 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси зупинено провадження у справі № 521/13070/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, до ухвалення рішення та набрання ним законної сили у справі №420/14539/23 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії.

До Малиновського районного суду м. Одеси надійшов лист від Одеського окружного адміністративного суду та рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі за позовом №420/14539/23 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії, яке набрало законної сили.

Враховуючи викладене, суд ухвалою поновив провадження у справі № 521/13070/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та призначив судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи до судового засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив позовні вимоги задовольнити, справу розглядати без його особистої участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи належним та своєчасно, причини неявки не повідомила.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Право на судовий захист є конституційним правом, закріпленим ст. 55 Конституції України, яка визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України.

Керуючись ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Судом встановлено, що 06.02.2023 року ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , діючий від імені ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за №35 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Н. Є.

Згідно із вказаним договором, ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

27.02.2008 року ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк уклали Договір про надання споживчого кредиту №11304722000 (11304722001).

Згідно з вказаним договором АТ «Дельта Банк» як іпотекодавець, надав ОСОБА_2 як іпотекодержателю, в іпотеку нерухоме майно житлового призначення, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачем ОСОБА_2 були допущені порушення кредитних зобов?язань, внаслідок чого виникла заборгованість з погашення кредиту, сплати процентів за користування ним, інших платежів, передбачених Договором про надання споживчого кредиту №11304722000 (11304722001).

Відповідно із вищезазначеним, АТ «Дельта Банк» у зв?язку із порушенням кредитних зобов?язань перейняло усі права на вказане майно. Таким чином, АТ «Дельта Банк» набуло статусу повноправного власника вказаної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

15.11.2019 року АТ «Дельта Банк», від імені якого діяв ОСОБА_5 на підставі Довіреності, посвідченої 09.07.2019 року Щадко О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим записом №1430 виданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадировим Владиславом Володимировичем, який діє на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків, здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора» від 20.02.2017 року №619, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора» від 04.04.2019 року №772 та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», від імені якого діє Директор Васьківський Павло Миколайович, на підставі Статуту, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2019-09-19-000002- від 23.10.2019 року уклали договір №2083/К купівлі - продажу прав вимоги, а відтак ТОВ ««УКРДЕБТ ПЛЮС» перейняло усі права (переуступлення права вимоги) на майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 і набуло статусу «Власника».

Згідно із вказаним, майно належало ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» на праві приватної власності, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.10.2021 року, номер запису про право власності №44543963, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2482673151100, та підтверджується на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322048991, отриманої Червинською Н.Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 06.02.2023 року.

Інформація про державну реєстрацію права власності, відсутність відомостей про реєстрацію речових прав та обтяжень, підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, сформованою 06.02.2023 року Червинською Н. Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, індексний №№322048991, 322049344, 322049219.

Відсутність податкової застави щодо ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, сформованою 06.02.2022 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, індексний № 322049548.

Судом встановлено, що 06.02.2023 року ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» передало (згідно із договором купівлі-продажу) у власність вказану квартиру ОСОБА_1 . Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 , став законним власником майна житлового призначення, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наданим до позовної заяви витягом з Державного реєстру речових прав від 06.02.2023 року, індексний номер 322056352.

Судом встановлено, що відповідачка проживає у вказаній квартирі, яка їй не належить. Вказане свідчить про те, що відповідач чинить перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном позивачу.

Згідно із повідомленням від 24.04.2023 року №60.1/1243 Національної поліції України ГУНП в Одеській області Одеське районне управління поліції № 1 Відділ поліції № 1 наданому на ім?я ОСОБА_1 зазначено, що заява від 24.02.2023 року про вчинення перешкод у доступі до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , була розглянута. Із вказаного повідомлення вбачається, що ОСОБА_1 повинен звернутися до суду, щодо врегулювання спору стосовно вказаної квартири та отримати відповідне рішення суду, щодо виселення ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частини 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями частини 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не

суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності с непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

За змістом частини і статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тому, суд роз`яснює, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням належним способом захисту порушених прав.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов?язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, враховуючи, що відповідачка не виконала вимоги чинного законодавства, зокрема ст. 40 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку передбаченому зазначеними вище статтями.

Відповідно до частини другої статті 109 Житлового Кодексу України, громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв?язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Викладені висновки містяться в постановах Верховного Суду України по справі №465/11292/13-ц від 07 березня 2018 р., по справі №725/2664/15-ц від 11 квітня 2018 р. та по справі №344/10161/13-ц від 21 березня 2018 р., в яких ВСУ навів аналіз правильного застосування приписів статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров?я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов?як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід грунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обгрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причитами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно 13 законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов?язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обгрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв?язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява N? 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява N? 43768/07)).

Суд, підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зазначає, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов?язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний висновок наведений Верховним судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №753/21561/15.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановленихст. 82 ЦПК України.

Згідно ч. ч. 1-2ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.

У відповідності дост. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання, в порядку ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від представника позивача, вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

На підставі ст. 41 Конституції України, ст. 72 ЖК України, ст. 16, 29, 310, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 267, 280, 282, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, СУД

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрованою по м. Одесі та Одеській області не значиться), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебіт Плюс» (місцезнаходження: м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 28А), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , (ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрованою по м. Одесі та Одеській області не значиться) такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 та виселити з вказаного житлового приміщення .

Стягнути з ОСОБА_2 , (ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрованою по м. Одесі та Одеській області не значиться) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисячі сімдесят три гривні 60 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: