Решение № 117948848, 27.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокуСправа №160/3075/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

02.02.2024 року засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення у вигляді повідомлення від 25.10.2023 року вих. №642 від 02.11.2023 року Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25001414) про відмову у призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 допомоги при народжені дитини: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25001414) призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 державної допомоги при народжені дитини на дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_1 , будучи вагітною, вимушена була поїхати до Польщі. 10.04.2022 року позивач народила дитину та після повернення в Україну в жовтні 2023 року звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації з заявою про надання державної соціальної допомоги при народженні дитини. Проте, у відповідь на звернення було відмовлено у призначені допомоги у зв`язку з пропуском строку звернення за її призначенням. Позивач наголошує, що перебувала поза межами країни у зв`язку з введенням воєнного стану та ці обставини є виключними. З огляду на викладене, вважає прийняту відповідачем відмову у призначенні допомоги протиправною та просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

21.02.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Управлінням соціального захисту населення Синельниківської районної Державної адміністрації надано письмовий відзив проти позову. Відповідачем позовні вимоги заперечуються, в обґрунтування свої позиції вказує про таке. Умови призначення допомоги при народженні викладені у положеннях статті 11 Закону №2811-XII, де указано, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Процедура призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми відповідно до частини четвертої статті 1 Закону №2811-ХІІ деталізована затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 «Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» (далі - Порядок №1751).

За правилами ст. 11 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Держава України надала можливість своїм громадянам право звернення для отримання різних видів послуг через Інтернет (можливість оформити свідоцтво про народження, різні види державних соціальних допомог), яким Позивач не скористалася.

Щодо неможливості вчасного звернення до Управління соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації через повномасштабне вторгнення на території України відповідач вважає, що дане твердження позивача не можна брати до уваги враховуючи позицію ВП Верховного Суду України, яка встановила, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку Велика Палата Верховного суду (постанова від 10.11.2022 року у справі №990/115/22). Також Законом №2811-XII та Порядком №1751 не передбачено можливості поновлення цього строку. З огляду на викладене вважає оскаржуване рішення правомірним та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6ст.12 Кодексу адміністративного судочинства Українидля цілей цьогоКодексусправами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

10.04.2022 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , народила доньку Соломію, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Свідниця Нижньосілезького воєводства складено актовий запис про народження № НОМЕР_2 .

18.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Покровського центру надання адміністративних послуг (структурний підрозділ органу місцевого самоврядування) з заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 .

Заяву позивача було розглянуто та 02.11.2023 року Управлінням праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації було надано повідомлення № 642 про відмову в призначенні допомоги відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001р., оскільки звернення за призначенням допомоги перевищує 12 календарних місяців після народження дитини.

Вважаючи відмову у призначенні допомоги протиправною, оскільки такий термін звернення був зумовлений введенням воєнного стану на території України, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Статтею першою Конституції України встановлено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно зі ст. 3 Конституції України Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 року №2811-XII (далі Закон №2811-XII).

Згідно ст. 1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону № 2811-XII відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми: допомога при народженні дитини.

Статтею 10 Закону №2811-XII встановлено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону №2811-XII допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Згідно зі ст. 12 Закону №2811-XII допомога при народженні першої та кожної наступної дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 (далі Порядок).

Пунктом 10 Порядку встановлено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Згідно п. 11 Порядку для призначення допомоги при народженні дитини за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається:

1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

У разі звернення одного з батьків дитини (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини орган соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідно до п. 12 Порядку допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Пунктом 43 Порядку встановлено, що про призначення державної допомоги сім`ям з дітьми чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п`яти днів після прийняття відповідного рішення.

Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.06.2023 року у справі № 2040/7370/18.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 10.04.2022 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , народила доньку Соломію, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Свідниця Нижньосілезького воєводства складено актовий запис про народження № НОМЕР_2 .

18.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Покровського центру надання адміністративних послуг ( структурний підрозділ органу місцевого самоврядування) з заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , тобто з пропуском встановлено законодавством 12 місячного строку, що стало підставою для прийняття оскаржуваної відмови.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 265/4175/16-а зазначено, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.02.2018 в справі № 591/610/16-а та від 02.10.2018 в справі № 495/3711/17, визначений частиною сьомою статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» строк підлягає поновленню, а допомога при народженні дитині підлягає призначенню у разі наявності поважних причин такого пропуску, оскільки неможливість своєчасного звернення батьків порушує інтереси дитини, що є неприпустимим.

Керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.

Строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюють несвоєчасне звернення батьків, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

Оскільки позивач на момент народження дитини перебувала у Польщі через введення на території України воєнного стану та не мала об`єктивної можливості звернутись у належній формі до відповідача з заявою про призначення допомоги, що насамперед є власністю дитини та виплачується з метою забезпечення її соціальних прав, суд вважає причини пропуску строку звернення з заявою поважними та вважає за можливе скасувати оскаржувану відмову у призначенні допомоги при народженні дитини.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити Позивачці соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 за її заявою від 18.10.2023 у порядку та розмірі, що встановленомуст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», судом встановлено наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Насамперед, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з даного питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру»; п. 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства»; п. п. 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру»; п. 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії».

За таких обставин, відповідач, відмовляючи возивачці у призначенні державної допомоги при народженні дитини з підстав, які визнані судом необґрунтованими, діяв неправомірно.

Судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 462/431/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 226/450/17, від 16 липня 2020 року у справі № 265/4175/16-а.

Таким чином, суд дійшов висновку, що для відновлення порушеного права позивачки та належного захисту законних прав та інтересів останньої, є необхідним зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачці соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 за її заявою від 18.10.2023 у порядку та розмірі, що встановленомуст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», адже в даному випадку, виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 соціальну допомогу при народженні дитини є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Оцінюючи інші доводи сторін, суд зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннямист. 242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір у розмірі 1211,20грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення у вигляді повідомлення від 25.10.2023 року вих. №642 Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25001414) про відмову у призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25001414) призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 державної допомоги при народжені дитини на дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (52500, Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. Покровська, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 25001414) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук