Решение № 117948836, 27.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокуСправа №160/2409/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому спорсить визнати протиправними та скасувати наступні накази Військової частини НОМЕР_1 :

№ 252 від 22.09.2022 року, яким позивача вважати таким, що 21.09.2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;

№ 8307 від 30.09.2022 року «Про результати службового розслідування»

№ 303 від 12.11.2023 року, яким позивача увільнено від займаної посади та призупинено військову службу з 09.11.2022 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду на період дії воєнного стану відповідно до постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з 21.09.2023 року по 25.01.2024 року.

Позовні вимоги обгрунтовані наступним:

позивач оскаржувані накази отримав лише 27.12.2023 року після отримання листа від відповідача від 26.12.2023 року № 23836;

відповідач протиправно виніс оскаржувані наказу, оскільки позивач не залишав самовільно військову службу;

службове розслідування проведено без участі позивача та з порушенням його прав під час проведення службового розслідування;

відсутній вирок суду про визнання позивача винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, а також постанова суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності;

за вказаних обставин відповідач протиправно не сплачує позивачу грошове забезпечення та додаткову винагороду.

Ухвалою суду від 01.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржувані накази прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Позивач самовільно залишив місце служби через, що відповідач виніс оскаржувані наказу та повідомив орган досудового розслідування про даний факт.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

Відповідач відносно позивача виніс три накази: № 252 від 22.09.2022 року, яким позивача вважати таким, що 21.09.2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; № 8307 від 30.09.2022 року «Про результати службового розслідування», яким вирішено відкласти питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідності до моменту повернення його до військової частини НОМЕР_1 ; не нараховувати позивачу з 21.09.2022 року грошове забезпечення, не виплачувати премію за відповідні дні залишення військової частини в повному обсязі, не виплачувати додаткову винагороду на період дії воєнного стану відповідно до постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за відповідні місяці його самовільного залишення частини в повному обсязі; направити копію матеріалів службового розслідування до органів державного розслідування для прийняття правового рішення; № 303 від 12.11.2023 року, яким позивача увільнено від займаної посади та призупинено військову службу з 09.11.2022 року.

Також судом встановлено, відносно позивача наказом відповідача від 23.09.2022 року № 7739 «Про призначення службового розслідування» за фактом самовільного залишення позивачем військової частини проведено службове розслідування, копія висновку якого міститься у матеріалах справи.

09.11.2022 року до ЄРДР внесено інформацію № 6202205001001100 про самовільне залишення позивачем військової частини 21.09.2022 року, копія витягу з ЄРДР міститься у матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд враховує наступне.

Насамперед суд зазначає, що предметом судового розгляду в межах даної справи є правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних наказів про самовільне залишення військової частини та зняття з усіх видів грошового забезпечення позивача.

Також не є предметом доказування у справі обставини вчинення/невчинення адміністративних чи кримінальних правопорушень сторонами у справі.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до положень Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах

Відповідно до вимог ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності

Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, з прийняттям 22.09.2022 оскаржуваного наказу, яким позивача визнано таким, що з 21.09.2022 року самовільно залишив військову частину та знято з всіх видів забезпечення такої частини, військова служба позивача фактично призупинена.

При цьому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесення відомостей про кримінальне провадження № 62022050010001100 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби позивача) відбулось 09.11.2022.

Оскаржуваний наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини позивачем винесено 22.09.2022, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Однак, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.

За відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.

Отже, визнаючи оскаржуваним наказом позивача таким, що самовільно залишив військову частину та позбавляючи його всіх видів забезпечення 22.09.2022, відповідачем порушено положення ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII та Порядку №260.

За вказаних обставин наказ відповідача від 22.09.2022 року № 252 «По стройовій частині» є протиправним та підлягає скасуванню.

Більше того, суд зауважує, що спірний наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення позивачем військової частини.

Окремо суд наголошує, що за змістом ст.172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п`яти діб

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.

Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п`яти до двохсот вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.

У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.

У відповідності до ст.221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.

Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-11 розглядаються суддею відповідного територіальній юрисдикції суду.

Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

-органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);

-прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);

-командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.

Указане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП.

Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Так, ч.1-5 ст.407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Разом з тим, ст.2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України).

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.

Щодо наказу відповідача № 8307 від 30.09.2022 року «Про результати службового розслідування», то суд зазначає наступне.

Оскаржуваний наказ прийнято після проведення службового розслідування.

Оскаржуваним наказом не притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності, а тому саме у цій частині даний наказ не порушує права та законні інтереси позивача

Однак оскаржуваним наказом вирішено не нараховувати позивачу з 21.09.2022 року грошове забезпечення, не виплачувати премію за відповідні дні залишення військової частини в повному обсязі, не виплачувати додаткову винагороду на період дії воєнного стану відповідно до постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за відповідні місяці його самовільного залишення частини в повному обсязі; направити копію матеріалів службового розслідування до органів державного розслідування для прийняття правового рішення.

Стаття 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Частиною четвертою статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Отже, аналіз положень частини другої статті 24 Закону №2232-XII у системному зв`язку з положеннями частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

Визначення в абзаці другому частини другої статті 24 Закону №2232-XII командира військової частини суб`єктом звернення до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої вносяться відповідні відомості до ЄРДР, обумовлено, перш за все, тим, що кримінальні правопорушення, передбачені абзацом першим частини другої цієї статті, нерозривно пов`язані з порушенням військовослужбовцем військової дисципліни.

Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов`язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (частина перша статті 5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (частина перша статті 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (частина третя статті 45 Дисциплінарного статуту).

За змістом частини четвертої статті 6 Дисциплінарного статуту на командира покладений обов`язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Схожий за змістом обов`язок командира, пов`язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у пункті 144-4 Положення, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Таким чином, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов`язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2023 року у справі №420/8263/22.

За вказаних обставин наказ № 8307 від 30.09.2022 року «Про результати службового розслідування» в частині направлення копії матеріалів службового розслідування до органів державного розслідування для прийняття правового рішення є правомірним.

Одночасно позбавлення оскаржуваним наказом позивача з 21.09.2022 року грошове забезпечення, не виплачувати премію за відповідні дні залишення військової частини в повному обсязі, не виплачувати додаткову винагороду на період дії воєнного стану відповідно до постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за відповідні місяці його самовільного залишення частини в повному обсязі є протиправним, оскільки за відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.

Отже, припиняючи оскаржуваним наказом виплату позивачу з 21.09.2022 року грошове забезпечення , премії та додаткове грошове забезпечення, відповідачем порушено положення ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII та Порядку №260.

За вказаних обставин наказ відповідача № 8307 від 30.09.2022 року «Про результати службового розслідування» є частково протиправним та підлягає скасуванню в частині пункту 2 наступного змісту: помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 відповідно до п.5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, не нараховувати грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_2 з 21.09.2022 року, не виплачувати премію за відповідні місяці самовільного залишення частини у повному обсязі та не виплачувати додаткову винагороду передбачену постановою КМ України від 28.02.2022 року № 168 за відповідні місяці його самовільного залишення частини у повному обсязі; в іншій частині оскаржуваний наказ винесено законно.

Наказ відповідача від 12.11.2022 року № 303 «по стройовій частині» є законим та обгрунтованим, оскільки останній винесено після внесення інформації про вчинення позивачем злочину у ЄРДР від 09.11.2022 року № 62022050010001100 та після проведення стосовно позивача службового розслідування, що повністю відповідає вимогам ч.2 ст. 24 Закону №2232-XII, у відповідності до якої початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Оскільки позивача не притягнули до дисциплінарної відповідальності на підставі проведеного стосовно нього службового розслідування, то його права під час проведення службового розслідування не порушено тому, що для позивача не наступили негативні правові наслідки у вигляді дисциплінарної відповідальності; під час проведення службового розслідування позивача не звинувачували у вчиненні злочину або адміністративного правопорушення, а лише зробили припущення, що дії позивача можуть містити склад злочину та направили матеріали службового розслідування до правоохоронних органів, що повністю відповідає ч.2 ст. 24 Закону №2232-XII та Дисциплінарному статуту.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про правомірність наказу відповідача від 12.11.2022 року № 303 «по стройовій частині», яким позивача увільнено від займаних посад та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗС України з 09.11.2022 року, а також те, що згідно ч.2 ст. 24 Закону №2232-XII військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби; контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги -зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду на період дії воєнного стану відповідно до постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з 21.09.2023 року по 25.01.2024 року.

За вказаних обставин позивні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Одночасно суд зазначає, що позивач не пропустив строк звернення з даним позовом до суду, оскільки про існування оскаржуваних наказів позивач довідався з листа відповідача від 26.12.2023 року № 23846, який отримано позивачем 03.01.2024 року, що підтверджується інформацією із сайту Укрпошта, що міститься у матеріалах справи.

Відповідач не надав суду доказів доведення до позивача копій оскаржуваних наказів раніше ніж 03.01.2024 року.

З позовом до суду позивач звернувся 26.01.2024 року, тобто у межах місячного строку передбаченого ч.5 ст. 122 КАС України.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2022 року № 252 «по стройовій частині».

Визнати частково протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 8307 «Про результати службового розслідування» в частині пункту 2 наступного змісту: помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 відповідно до п.5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, не нараховувати грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_2 з 21.09.2022 року, не виплачувати премію за відповідні місяці самовільного залишення частини у повному обсязі та не виплачувати додаткову винагороду передбачену постановою КМ України від 28.02.2022 року № 168 за відповідні місяці його самовільного залишення частини у повному обсязі.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін