Решение № 117943372, 06.02.2024, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/4155/21

Провадження № 2/362/143/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.24 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участі секретарів Берковської Д. С., Жеребко Ю.І., Тельнової О.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні умісті ВасильковіКиївської областіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея-Банк» про визнання частково недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати частково недійсним кредитний договір № Z62.00605.004031904 від 18.06.2018 року в частині п. 1.10 плата за обслуговування кредиту Банком, укладений між ним та АТ «Ідея Банк» та зобов`язати відповідача повернути незаконно отриманні кошти в сумі 49200 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 18.06.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір відповідно до якого банк надав позичальнику споживчий кредит на поточні потреби у розмірі 100000 грн. на два роки. В кредитному договорі №Z62.00605.004031904 від 18.06.2019 року окрім погашення кредиту, проценти за користування кредитом, є пункт плата за обслуговування (складає 2,1% від початкової суми кредиту кожного місяця). Оплата кредитних зобов`язань була проведена позивачем, але з деякими про строчками на які нараховувалася пеня. Під час карантинних заходів в Україні погашення було нестабільне, але 05 листопада 2020 року позивач всі кошти відповідачу повернув (сума кредиту + проценти за користування кредитом + плату за обслуговування кредиту). Але відповідач зробив заяву, що позивач винен йому плату за обслуговування кредиту за період 19.06.2020 - 30.11.2020 (10500 грн.). Далі всі запити відповідач не реагував, а тільки посилав погрози на телефон, листи з погрозами, присилав до позивача невідомих людей з погрозами, сусідів тощо. І саме головне кожного місяця нараховував плату за обслуговування кредитом 2100 грн. до 31 травня 2021 року. На сайті відповідач в особистому кабінеті позивача інформації про заборгованість не існує.

З зазначеним пунктом плата за обслуговування кредитом Позивач не згоден та вважає його незаконним з наступних підстав.

Оскільки наданий йому кредит є споживчим кредитом, то на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» , згідно положень частин першої, другої та п`ятої статті 18 якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умовами договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визначено несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу строку протягом десяти днів з дня її отримання для усунення недоліків позову (а.с.48-50).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.10.2021 року справу призначено за правила загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 75).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.05.2022 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішення у справі №496/3134/19 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору, яка знаходиться на розгляді Великої Палати Верховного Суду (а.с. 80).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.06.2023 року відновлено провадження у справі (а.с. 106).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28.112023 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду (а.с. 121-122).

У судове засідання позивач не з`явився, направив до суду заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити (а.с. 125).

Відповідач, який належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі в порядку загального позовного провадження, представника в судове засідання не направив (а.с. 79, 87, 93, 115, 124).

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву, а тому суд вирішує питання за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Судом встановлено, що 18.06.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір №Z62.00605.004031904 відповідно до якого банк надав позичальнику споживчий кредит на поточні потреби у розмірі 100 000 грн. на два роки (а.с. 5-8).

Пунктом 1.10. зазначеного договору передбачено, що за обслуговування кредиту Банком, що включає: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунках Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлення Банку Позичальником із використанням каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в термін та в розмірах визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором (а.с.5).

Відповідно до пункту 3.2.4.кредитного договору № Z62.00605.004031904 від 18.06.2018 року позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За приписами норми частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку із цим, на підставі наведеної норми цивільного процесуального закону, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у даній цивільній справі, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладено в постановіВерховного Суду від 13 липня 2022 року по цивільній справі № 496/3134/19.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України,правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, щонедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятоюстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої і другої,п`ятоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, завтерджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин(укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 рокунабув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим уЗаконі України «Про захист прав споживачів» текстстатті 11викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинностіЗакону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредитуумови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положеньЗакону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі,пункту 4 частини першої статті 1 тачастини другої статті 8Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правиларозрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановоювизнано такою, що втратила чинність,постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168«Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредитбанк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит,щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, заформою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8Правил про споживчий кредит).

Згідно іздодатком № 1доПравил про споживчий кредитзагальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Укредитних відносинах економічною метою кредитодавцяєповернення суми кредиту та одержання процентівза користування кредитом.Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанніпозичальником обов`язківза кредитним договором, для чого позичальник маєбути поінформований про строкиiсуми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавецьна вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату занадання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць.Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року),щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно дочастин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредитуумови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Пунктом 1.10 кредитного договору позивачу встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 3200 грн 00 коп., останній - 900 грн. (а.с.63)

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

При цьому одночасно пунктом 3.2.4. кредитного договору визначено, що позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.

Зміст пункту 3.2.4. кредитного договору контекстуально дублює положення пункту 1.10 кредитного договору в розрізі послуг щодо надання інформації за кредитом (розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, тощо), але в пункті3.2.4. кредитного договору безоплатно, а в пункті 1.10 кредитного договору - з оплатою наданих послуг.

Фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер,що суперечить як зміступункту3.2.4. кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачувстановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення пункту 1.10 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором,є нікчемними.

Відносно способу захисту порушеного права, суд керується наступними висновками Верховного Суду.

Позивач заявив вимоги про визнання недійсним пункту 1.10. кредитного договору укладеного між ним і банком.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захистуцивільногоправа залежитьяк від зміступрава чиінтересу,за захистом якого звернулася особа, такiвідхарактеру його порушення, невизнання або оспорення. Такіправо чиінтерес мають бути захищенісудом успосіб,якийєефективним, тобто таким,що відповідає змісту відповідного правачи інтересу,характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.Подібнівисновки сформульовані, зокрема, у постановах ВеликоїПалати Верховного Судувід05 червня 2018 року усправі№ 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18),від11 вересня 2018 року усправі№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),від30 січня 2019 року усправі№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18),від01 жовтня 2019 року усправі№ 910/3907/18 (провадження№ 12-46гс19). Застосування судом того чиіншого способу захисту маєприводити довідновленняпорушеного права позивача безнеобхідностіповторного звернення до суду (пункт 98 постанови ВеликоїПалати Верховного Судувід16 лютого 2021 року усправі№ 910/2861/18 (провадження№ 12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постановивід10 квітня2019 року посправі№ 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків:недійсним єправочин, якщо його недійсністьвстановлена законом (нікчемнийправочин). У цьому разівизнання такого правочинунедійснимсудом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті215 ЦК України); якщонедійсністьпевного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочиннікчемний, позовна вимога про визнання йогонікчемним неєналежним способом захисту права чиінтepecyпозивача; за наявностіспору щодо правовихнаслідківнедійсногоправочину, одназі сторінякого чиіншазаінтересована особа вважаєйогонікчемним, судперевіряє відповіднідоводи та у мотивувальній частинісудового рішення, застосувавшивідповідніположення норм матеріального права,підтверджуєчи спростовуєобставинунікчемностіправочину.

У пунктах 74, 75 постанови ВеликоїПалати Верховного Судувід04 червня2019 року усправі№ 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовановисновки про те, що такийcпociбзахистуцивільних прав та інтересів,як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; занаявностіспору щодо правовихнаслідків недійсногоправочину, одназі сторінякого чиінша заінтересована особа вважаєйого нікчемним, судперевіряє відповіднідоводи та у мотивувальній частинісудового рішення, застосувавшивідповідніположення норм матеріального права,підтверджуєчи спростовуєобставинунікчемностіправочину.

Отже, якщо сторона правочину вважаєйогонікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнаннянікчемного правочину недійсним, а за застосуваннямнаслідківвиконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обгрунтовуючисвоївимогинікчемністюправочину. Якщо жінша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправіне звертатись з вимогою про визнаннянікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись нанікчемність правочину. Суд повинен розглянути таківимогиiзапереченняйвирішитиcпipпо суті; якщо суд дійде висновку пронікчемністьправочину, то суд зазначаєцей висновок у мотивувальнійчастинісудового рішення в якостіобгрунтування свого висновку по сутіспору, якийвідображаєтьсяу резолютивній частинісудового рішення.

Судовий захист повинен бути повним тавідповідатипринципу процесуальної економії,тобто забезпечитивідсутність необхідностізвернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.Taкивисновки сформульованів пункті63 постанови ВеликоїПалати Верховного Судувід22 вересня 2020 року усправі№ 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт6.13 постанови ВеликоїПалати Верховного Судувід19 січня 2021 року усправі№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правовихнаслідків недійсногоправочину, в якому суд у мотивувальній частиніробить висновки щодо дійсностічинікчемностіправочину,відповідаєзазначеному принципу.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Враховуючи встановлені під час розгляду по справі обставини, а також сформульовані у постановіВерховного Суду від 13 липня 2022 року по цивільній справі № 496/3134/19 висновки щодо нікчемності пунктів кредитного договору, суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості позивача за кредитним договором № Z62.00605.004031904 від 18.06.2018 року, що забезпечить захист інтересу позивача у правовій визначеності, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому, на підставі пункту третього частини другої статті 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати пов`язані із розглядом справи у вигляді сплаченої позивачем суми судового збору слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 203, 204, 215, 256, 257, 261, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 1, 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 1 13, 19, 23, 27, 34, 76 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 265, 274 279 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея-Банк» про визнання частково недійсним кредитного договору задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея-Банк» здійснити перерахунок кредитної заборгованості ОСОБА_1 за кредитний договір № Z62.00605.004031904 від 18.06.2018 року з урахуванням нікчемності пункту 1.10. вказаного договору.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути ізАкціонерного товариства«Ідея-Банк»на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко