Решение № 117919513, 25.03.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 березня 2024 року № 520/37541/23

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

установив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/8492/22, а саме за період з 15.08.2022 року по 28.11.2023 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/8492/22, а саме за період з 15.08.2022 року по 28.11.2023 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати";

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 15.08.2022 року по 28.11.2023 року, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при припиненні ним з 15.08.2022 р. проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 не був проведений остаточний розрахунок з ним при звільненні, а здійснено його лише 28.11.2023 р., а тому відповідно до вимог статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України військова частина НОМЕР_2 зобов`язана сплатити позивачу середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2022 р. по 28.11.2023 р. (по день виплати).

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого просив позовні вимоги залишити без задоволення в повному обсязі. Відповідач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.08.2022 № 241 позивача, на виконання наказу командувача Сил логістики Збройних Сил України від 04.08.2022 року № 41-РС, згідно з яким позивача призначено на посаду стільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони НОМЕР_4 окремого ремонтно-відновлювального полку Сил логістики Збройних Сил України, з 15.08.2022 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Таким чином, позивача з військової служби звільнено не було, а призначено на посаду до іншого підрозділу Міністерства оборони України і, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", права на отримання грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби позивач не має і, відповідно, не має права на нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 15 серпня 2022 року по 28 листопада 2023 року. Діюче законодавство не містить вимоги до роботодавця щодо проведення повного розрахунку при виключенні особи зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, оскільки вимоги ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України застосовуються лише при звільненні працівника з роботи, а позивач продовжив службу у Збройних Силах України на іншій посаді.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №241 по стройовій частині від 15.08.2022 року ОСОБА_1 , що знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , переміщеного наказом командувача Сил логістики Зброїних Сил України (по особовому складу) від 04.08.2022 року №41-РС, зазначено вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 15.08.2022 року позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх виді забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року по справі №520/8492/22 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року застосовуючи базовий місяць грудень 2015 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року по справі №520/8492/22 відповідачем 28.11.2023 року виплачена ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 77572,35 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Позивач вважає, що відповідачем не був проведений остаточний розрахунок з ним при звільненні, а здійснено його лише 28.11.2023 р., а тому відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2022 р. по 28.11.2023 р.

Перевіряючи оскаржувану бездіяльність відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 ст. 3, ст.4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Суд зазначає, що ані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.

Системний аналіз наведених вище норм у площині наведеної вище практики Верховного Суду щодо сфери їх регулювання дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У свою чергу, за правилами ч. 1 ст. 26 Закону звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до п. 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Пунктом 109 Положення №1153/2008 передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Згідно пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку дає підстави для висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з вибуттям та зарахування до таких списків іншої. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.08.2022 № 241 позивач вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 15.08.2022 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Тому, враховуючи, що позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений для подальшого її проходження до іншої військової частини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України.

Частиною 1,2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19,124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Зоркіна Ю.В.