Решение № 117883190, 15.12.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 761/20828/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Ситику Р.В.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: Пільчевської Ю.В. ,

представника відповідача-2: Мостіпана Д.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Київська ОДА), Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-2, Департамент Київської ОДА) про стягнення моральної шкоди, у якому просив стягнути з відповідачів на свою користь моральну (немайнову) шкоду, завдану незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади в розмірі 30 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що він належав до потерпілого 4 категорії, що підтверджено відповідним посвідченням від 23.03.1994 року серії НОМЕР_1 . З 13.02.2015 року позивач визнаний інвалідом 2-ї групи загального захворювання, пов`язаного із впливом аварії на ЧАЕС, довічно. Згідно з експертним висновком від 30.01.2015 року № 147, наданим Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ на МНС України на засіданні від 29.01.15 року № 21, розглянуто його звернення та надану документацію і вирішено, що за основним діагнозом захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС. Як відомо з копії консультативного висновку КЗ КОР «Київського обласного онкодиспансеру» № 4695 оперативне лікування було проведено 10.07.2014 року та 24.09.2014 року. З вказаними документами позивач звернувся до УПФУ у Рокитнянському районі із заявою про перерахунок призначеної пенсії по інвалідності. Йому було відмовлено, оскільки необхідно надати посвідчення потерпілого від аварії на ЧАЕС категорії 1. У жовтні 2015 року він звернувся до Управління соціального захисту населення Рокитнянської РДА Київської області із заявою про видачу посвідчення вказаної категорії, але йому було відмовлено, оскільки у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме виключено зону посиленого радіологічного контролю. Безпідставність відмови у видачі йому посвідчення вказаної категорії підтверджується судовими рішеннями у справах № 375/1748/15-а та № 810/2923/17. Після набрання постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року у справі № 810/2923/17 законної сили йому було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1 від 07.11.2017 року серії НОМЕР_2 з відповідною вкладкою № 713139 С. На думку позивача, відповідачі своєю бездіяльністю позбавили його права своєчасного отримання пенсії як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з часу звернення з відповідними документами. Таким чином, внаслідок незаконних дій позивачу були заподіяні моральні страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, страждань, характер немайнових втрат, становить 30 000,00 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2018 року, справу було передано судді Шевченківського районного суду м. Києва Осаулову А.А.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2018 року в порядку спрощеного позовного провадження відкрито провадження у цій справі та судове засідання призначено на 10.09.2018 року.

10.07.2018 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва від Департаменту Київської ОДА надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог. Зокрема, вказував на те, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди.

10.09.2018 року у зв`язку перебуванням судді у відрядженні справу знято зі складу та наступне судове засідання призначено на 20.11.2018 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2018 року цивільну справу 761/20828/18-ц передано за підсудністю на розгляд Печерському районному суду м. Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.01.2019 року справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 30.04.2019 року.

19.02.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від Київської ОДА надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог. Зокрема, вказувала на те, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди відповідачем-1. Також зазначила, що КОДА не була відповідачем у справі № 375/1748/15-а, що свідчить про невчинення нею дій щодо позивача. При вирішенні справи № 810/2923/17 суд не встановив факту протиправних дій, бездіяльності зі сторони КОДА, а тому немає підстав для задоволення позову в цій справі.

30.04.2019 року у зв`язку із святковим вихідним днем справу знято зі складу та наступне судове засідання призначено на 03.09.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.09.2019 року, у зв`язку із неявкою представника відповідача-2, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час та місце судового засідання, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 09.12.2019 року.

05.09.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від Київської ОДА надійшов відзив на позовну заяву в якому остання просила в позові до Київської ОДА відмовити.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2019 року, у зв`язку з неявкою представників відповідачів, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 01.04.2020 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2020 року, у зв`язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час та місце судового засідання, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 04.08.2020 року.

31.07.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2020 року, у зв`язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час та місце судового засідання, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 15.12.2020 року.

14.12.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від Київської ОДА надійшли письмові пояснення.

14.12.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 15.12.2020 року, з`явились представники відповідачів. Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлений належним чином, просив розглядати справу за його відсутності.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, зважаючи на те, що позивач у заяві просив розглядати справу за його відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності позивача.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечували та просили у позові відмовити.

Вислухавши вступне слово представників відповідачів, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що згідно з експертним висновком міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 30.01.2015 року №147 за результатами розгляду звернення ОСОБА_3 на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, йому встановлено основний діагноз: Cr верхньо-ампулярного відділу прямої кишки, ст. ІІ-А, T3N0M0, кл.гр. ІІ. Колостома. Захворювання позивача пов`язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

ОСОБА_3 встановлено ІІ групу інвалідності з 13.02.2015 року довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.02.2015 року серії АВ № 0206468.

У жовтні 2015 році позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Рокитнянської райдержадміністрації Київської області із заявою про видачу посвідчення вказаної категорії, однак, йому було відмовлено у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» виключено абзац 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» а саме виключено зону посиленого радіологічного контролю.

Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 03.02.2016 року у адміністративній справі № 375/1748/15-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2016 року, позов ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено: визнано дії Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації щодо відмови у прийнятті заяви та оформленні Подання на оформлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії ОСОБА_3 неправомірними; зобов`язано Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області прийняти заяву від ОСОБА_3 про надання йому статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та оформити Подання на оформлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії ОСОБА_3 та направити його з відповідними документами до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації; зобов`язано Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації прийняти Подання Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації на оформлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії ОСОБА_3 та вирішити питання про надання ОСОБА_3 статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з видачею відповідного посвідчення.

На заяву ОСОБА_3 про видачу посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, яка надійшла разом з поданням Рокитнянської райдержадміністрації 11.03.2016 року, Департамент Київської ОДА надав відповідь від 26.04.2016 року № 05-59-816 у якій повідомив, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року проживали або відпрацьовували чи навчались у цій зоні не менше чотирьох років, однак, у зв`язку із зміною законодавства з 01.01.2015 року виключено посилений радіоекологічний контроль, отже, з 01.01.2015 року позивач не проживає на території забрудненої зони, відтак правові підстави для видачі ОСОБА_3 посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії відсутні.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2017 року позов ОСОБА_3 до Київської обласної державної адміністрації; Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, про зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови у видачі ОСОБА_3 посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та зобов`язано Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянути питання та надати ОСОБА_3 статус постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати відповідне посвідчення.

За наслідком звернення ОСОБА_3 до Білоцерківського об`єднаного управління пенсійного фонду України Київської області від 12.01.2018 року щодо перерахунку пенсії по інвалідності, згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», останнє у листі 06.02.2018 року повідомило, що правові підстави для такого перерахунку відсутні.

Внаслідок бездіяльності відповідачів позивач вважає, що йому були заподіяні моральні страждання.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як визначено у ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведеної норми слідує, що положення ст. 1173 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Отже, в даному випадку необхідною умовою для відшкодування шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідачів, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою. Наявність вини застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою.

Однак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто, повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня.

Водночас в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Так, у позовній заяві ОСОБА_3 посилається на те, що незаконною бездіяльністю відповідачів йому завдано моральну шкоду, розмір відшкодування якої, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних страждань, характер немайнових втрат, становить 30 000,00 грн.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивач не навів обґрунтування позовних вимог та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розміру. Також, позивач не довів причинного зв`язку між протиправною поведінкою органів державної влади та заподіяною шкодою.

Сама по собі наявність судових рішень щодо оскарження дій (бездіяльності) відповідачів щодо невидачі позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 не є належним доказом щодо доведеності усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Як зазначено у Рішеннях Європейського суду з прав людини від 25.07.2001 року у справі «Перна проти Італії», від 09.02.2007 року «Білуха проти України», в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на оскарження дій (бездіяльності) відповідачів, сама по собі не свідчить про спричинення йому моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 необгрунтованиси та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу в позові, він не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом, а відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_3 до Київської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 18.01.2021 року.

Суддя І.В. Григоренко