Решение № 117779683, 20.03.2024, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/82/24

Провадження № 2/347/227/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

20 березня 2024 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю: секретаря с/з Мошулі Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач звернулася в суд із наведеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи тим, що 23.03.2016 року вона та відповідач зареєстрували шлюб у Золотопотіцькій селищній раді Бучацького району Тернопільської області, актовий запис № 8.

У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на цей час проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 стверджує, що відповідач впродовж останніх трьох місяців матеріально не забезпечував сім`ю, вихованням дитини фактично не займався і не цікавився, чим самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, позивач була змушена звернутися до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500,00 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, від дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повнолітня та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2500,00 грн.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Заяви, та клопотання учасників справи.

Позивач у судове засідання не з`явилася, однак в позовній заяві просила проводити розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі. (а.с. 4).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с.38), про причину неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Судом також розміщувалось оголошення на сайті про виклик відповідача в судове засідання (а.с. 36).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 16.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 15.02.2024 року.

Ухвалою суду від 15.02.2024 року судове засідання у справі було відкладено на 20.03.2024 року у зв`язку з неявкою відповідача.

Судом також було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №347/81/24 відповідача ОСОБА_2 (а.с. 36).

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 08.01.2024 року №16, виданої Миколаївським старостинським округом Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області, до складу сім`ї ОСОБА_1 , що проживає за адресою, АДРЕСА_1 , входить, зокрема, дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03.12.2018 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

Відповідно до копії до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 23.03.2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 23.03.2016 року у Золопотіцькій селищній раді Бучацького району Тернопільської області, актовий запис № 8 (а.с.19).

Відповідно до відповіді № 408439 від 17.01.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.25).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (батьком) обов`язку щодо утримання своєї дитини до досягнення нею повноліття.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі Закон № 2402-III) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Так, утримання дітей до досягнення ними повноліття є обов`язком батьків (стаття 51 Конституції України).

Положеннями ст. 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

В силу дії ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За приписами ч. 2 ст. 182 цього кодексу мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Зважаючи на положення частини 2 статті 10 ЦПК України суд також враховує норми статей 3, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, відповідно до яких в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 182 СК України, встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно достатті 7Закону України«Про державнийбюджет Українина 2024рік» прожитковиймінімум длядітей вікомдо 6років становить 2563 гривні.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач та відповідач разом не проживають. Неповнолітня дочка ОСОБА_3 проживає з матір`ю, а батько протягом останніх трьох місяців матеріальну допомогу дочці не надає, її вихованням не займається, тим самим ухиляється від виконання свого батьківського обов`язку - утримання дитини.

Суд зазначає, що обов`язок щодо утримання та виховання дитини покладено на обох батьків і вони в рівній мірі зобов`язані її утримувати до досягнення нею повноліття.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Враховуючи, що обов`язок утримувати дитини є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів, відсутність добровільного вирішення сторонами питання участі батька в утриманні дитини, суд дійшов до переконання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

Суд зауважує, що право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина.

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2563 гривні.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги необхідність створення для дитини такого рівня життя, який був би достатнім для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а також зважаючи на приписи статті 13 ЦПК України, та ч. 2 ст.182 СК згідно якої мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів, суд доходить переконання, що позов слід задовольнити повністю та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повнолітня.

На переконання суду такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

При цьому, суд звертає увагу, що у випадку зміни матеріального становища відповідача, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.

Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Тому стягнення аліментів слід розпочати з дня коли позивач звернулась із позовом до суду з 11 січня 2024 року.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано ордер серії ВО від 11.01.2024 року про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 (а.с. 5), договір №66 від 10.01.2024 року про надання правової допомоги, представництва інтересів та ведення справи у суді укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Ковалівським Б.В. (а.с. 8-10), Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 10.01.2024 року, де сторони встановили, що розмір вартості наданої Адвокатом Клієнту професійної правничої допомоги у суді першої інстанції у справі за позовною заявою про стягнення аліментів становить 2500,00 грн. (а.с. 11), Акт прийому-передачі наданих правничих послуг до Додаткової угоди № 2 від 10.01.2024 року на загальну суму 2500,00 грн. (а.с.20).

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 гривень.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі ставки, яка була встановлена ЗУ «Про судовий збір» на час подання позову (1211 грн. 20 коп).

На підставі ст. 180-182, 190, 191 СК України, ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повнолітня.

Стягнення аліментів розпочати з 11 січня 2024 року.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в сумі платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у сумі 2500,00 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок на користь отримувача коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 (стягувачем є Державна судова адміністрація України).

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Косівського районного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач може оскаржити рішення суду безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 20 березня 2024 року.

Суддя Ю. С. Кіцула