Решение № 117775039, 11.03.2024, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/714/23

Провадження № 2/342/35/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Гайдич Р.М.

секретаря судового засідання Сьомкайло І-М.І.,

за участю

представника позивача адвоката Давимука В.Я.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Паланійчука В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городенка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Городенківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на окреме нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви та її доводи.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Городенківської міської ради, ОСОБА_1 , в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна окремо споруджене підвальне приміщення,вік якого понад 100 років (споруджений орієнтовно в 1912р), площа якого загальна 14,9 м.кв., якого матеріал фундаменту, стін та перекриття камінь, під усією будівлею 26,9 м.кв, земельної ділянки, ринкова ціна якого в червні 2023 52150 грн., якому присвоєний адрес АДРЕСА_1 , проте, який по непорозумінню знаходиться на земельній ділянці, зареєстрованій в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 2621685501:01:002:0106 площею 0,0987 га за адресом АДРЕСА_1 , яка (землевпорядна документація) на названу земельну ділянку Городенківською міською радою не є по стану на момент подачі цього позову затвердженою; вирішити також і питання понесених витрат позивачем за увесь час вирішення справи в цьому позові.

Позовні вимоги мотивує тим, що об`єкт нерухомого майна - окремо споруджене підвальне приміщення, щодо якого ставиться вимога позивача про визнання на нього права власності позивача за набувальною давністю, споруджено понад 100 років тому, орієнтовно в 1912 році, його предками. Позивач вважає себе щодо цього об`єкта нерухомого майна спадкоємцем, бо усвідомлено бачив, що усі попередні спадкодавці-спадкоємці володіли та користувалися цим об`єктом окремо спорудженим підвальним приміщенням завжди. Дійсно, окремо прав власності на нього, як встановилося, ніким з право попередників позивача не оформлялося очевидно тому, що не було потреби усі й так знали, що власник цього об`єкта відповідний родич позивача, а в подальшому позивач. Цей об`єкт - нежитлове окремо стояче підвальне приміщення раніше був на одній цілісній земельній ділянці, якою користувалися родичі позивача і на якій знаходилось житло родичів позивача (тепер успадковане позивачем), а з моменту, коли через земельну ділянку родичів позивача пробили та зробили ще одну дорогу в селі, цей об`єкт став знаходитися через цю дорогу на відокремленій цією дорогою земельній ділянці, яка раніше була цілісною земельною ділянкою разом з тією, на якій зараз будинок, що успадкований позивачем. Зараз цьому об`єкту нерухомого майна присвоєний адрес АДРЕСА_1 . Позивач вважав, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна він набув на підставі правовідносин та законодавства у сфері спадкування, бо названий об`єкт ніколи не був головною річчю спадкової маси, завжди являвся допоміжним приміщенням щодо головного об`єкта житлового будинку, який позивачем успадковано. Юридично прав власності на вказаний об`єкт нерухомого майна ні попередні його власники, ні позивач, як з`ясувалося, відповідно до вимог чинного на той час законодавства не оформляли. В той же час місцевому самоврядуванню було відомо, бо не могло бути по іншому, що об`єкт спірного нерухомого майна юридично по суті є безгосподарним майном, однак і орган місцевого самоврядування не став оформляти право власності на нього територіальної громади як на безгосподарне майно. В подальшому з`ясувалося, що гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) прийнялася приватизовувати земельну ділянку, на якій є об`єкт спірного нерухомого майна. Позивач з даного питання звертався до Городенківської міської ради, звідки отримав відповідь на земельну ділянку в АДРЕСА_2 громадянці ОСОБА_1 розробником ТзОВ «Геоземлекадсервіс» складена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,0987 га, земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, кадастровий номер 2621685501:01:002:0106, проте ця документація Городенківською міською радою не затверджена. Також, як зазначається у цій відповіді, відбулося комісійне обстеження названої земельної ділянки, за результатами чого встановлено, що на ній знаходиться підвальне приміщення, яке використовується гр. ОСОБА_2 (позивачем) без правовстановлюючих документів, тому ОСОБА_2 рекомендовано оформити правовстановлюючі документи та рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора оскаржувати або в адміністративному порядку, або до суду. Позивач не може самостійно оформити на наявне у нього підвальне приміщення правовстановлюючі документи, бо як з`ясувалося перехід права власності на нього у порядку як вважав позивач спадкування не відбулося, в т.ч. і право попередники позивача спадкового переходу на окремо стояче нерухоме майно жодного разу не оформляли, бо вважали, що такої необхідності не існує, тому понад століття фактичне право власності виникало та реалізувалось, однак юридичного його оформлення не відбулося, тому таке оформлення можна лише зробити на підставі рішення суду про визнання права власності за набувальною давністю, бо нежитлове приміщення є таким, яке не внесене в відповідні державні реєстри, про нього немає нічого конкретного в спадкових документах, проте це приміщення завжди мало власника по факту користування ним, в той же час, оскільки про нього не було даних, внесених в державні реєстри, тому такі дані не відтворювалися і у відповідних спадкових документах, бути відтвореними на даний час вони також не можуть. Позивач на даний час добросовісно, відкрито і безперервно володіє вказаним об`єктом нерухомого майна допоміжного приміщення до будинку, право власності на який виникло в порядку спадкування понад десять років тому. Позивач увесь цей час несе усі тяготи його утримання доглядає, здійснює поточні ремонти, охороняє та використовує за призначенням. У травні 2023 року позивач замовив виготовлення технічного паспорту на допоміжне приміщення до будинку, власником якого він є , а також об`єктивну грошову його оцінку. На даний час названі документи створені. Ніяких інших титульних, фактичних чи будь яких інших власників чи претендентів на власність на вказаний об`єкт нерухомості немає. За відсутності правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , позивач не може здійснити державну реєстрацію прав власності, що і стало підставою звернення до суду із вказаним позовом.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Давимука В.Я. позов підтримав та просив задовольнити із зазначених в ньому підстав. Пояснив, що саму заяву він не писав, однак зазначив, що позивач є спадкоємцем на даний об`єкт нерухомого майна. Даним об`єктом добросовісно користувалися родичі позивача більше 100 років. Позивач хоче визнати право власності на даний об`єкт, проте немає правовстановлюючих документів. Даним майном користується позивач відкрито без оформлення документів більше 10 років, а до того ним користувалися його батько та дід.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Паланійчук В.П. заперечили щодо задоволення позову. Відповідачка ОСОБА_1 пояснила, що даний підвал знаходиться під будівлею, яка перебуває в її власності і знесенням цього підвалу може бути спричинена шкода її будівлі. Батько позивачка є троюрідним братом її батька, їхні господарства не межують між собою безпосередньо, але знаходяться через дорогу. Її тато користувався цим підвалом разом із своїм двоюрідним братом, а пізніше ним користувався лиш його брат. Вона хотіла зробити документи на землю, але їй тодішній сільський голова заперечував.

Представник Городенківської міської ради в судові засідання призначені по справі жодного разу не прибув, про час та місце розгляду справи Городенківська міська рада була повідомлена у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали даної цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Із копії технічного паспорта на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 виготовленого ФОП ОСОБА_3 29.05.2023 вбачається, що за даною адресою знаходиться господарська будівля під літ. «А», яка складається з: комори загальною площею 8,8 м.кв., комори загальною площею 4,0 м.кв., коридора загальною площею 2,1 м.кв., всього по літ. «А» 14,9 м.кв. Матеріал стін - бутовий камінь. Площа земельної ділянки під основною будівлею 26,9 м.кв. (а.с.11-14)

Відповідно до звіту про оцінку майна господарської будівлі складеного ЕТВО «Придністров`я» на підставі договору №85 від 02.06.2023 - ринкова вартість господарської будівлі, а саме: господарської будівлі літ. «А» заг.пл.14,9 м.кв., що розташований по АДРЕСА_1 станом на 05.06.2023 становить 52 150,00 грн. (а.с.15-22)

Із копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6158462 виданого 10.01.2005 Коломийським МБТІ вбачається, що позивачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 28.09.2004 виданого Городенківською державною нотаріальною конторою на праві власності належить будинок по АДРЕСА_1 . (а.с.23)

Згідно довідки № 108 виданої 22.05.2023 Стрільченським старостинським округом Городенківської міської ради - ОСОБА_2 користується господарською будівлею (1912 року побудови) за адресою АДРЕСА_1 з 2000 року. До 2000 року даною будівлею користувався його батько ОСОБА_4 та його дідусь ОСОБА_5 . (а.с.51)

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій № 68528601 від 20.07.2023 державним реєстратором прав на нерухоме майно Гвіздецької селищної ради Івано-Франківської області Григорів О.П. відмовлено ОСОБА_2 у проведенні реєстраційних дій за завою у зв`язку з тим, що відсутні документи передбачені ст..27 Закону 1952 від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які підтверджують факт виникнення у ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.50)

Із відповіді Городенківської міської ради № Г-96 від 10.05.2023, яка надана на заяву ОСОБА_2 від 11.04.2023 слідує, що на земельну ділянку в АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1 розробником ТзОВ «Геоземлекадсервіс» складена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на площу 0,0987 га, також дана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 2621685501:01:002:0106. З метою підтвердження факту, розміщення на частині земельної ділянки підвального приміщення, яке використовується ОСОБА_2 , комісією з розгляду та вирішенню земельних спорів на території Городенківської міської ради територіальної громади в присутності землекористувачів проведено обстеження частини земельної ділянки в АДРЕСА_2 та встановлено, що на ній розміщено підвальне приміщення яке використовується гр. ОСОБА_2 без правовстановлюючих документів. Отже, рекомендовано ОСОБА_2 оформити правовстановлюючі документи на підвальне приміщення. Адже особливістю виникнення права власності на нерухоме майно є обов`язкова державна реєстрація такого права. Також, повідомлено, що документацію із землеустрою, що виготовлена гр.. ОСОБА_1 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 міською радою не затверджена. Одночасно зазначено, що згідно ч.2 ст.39 ЗУ «Про державний земельний кадастр» рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені. (а.с.9-10)

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду надала покази про те, що вона проживає в с. Стрільче та є сусідкою з позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 . Ствердила, що даним підвалом користувався ОСОБА_5 , а потім його син, тепер користується ОСОБА_7 (позивач). Більше цим підвалом ніхто не користувався. Над підвалом є будівля ОСОБА_8 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 зазначив, що позивач є його зятем. Суду надав покази про те, що від коли він пам`ятає підвалом користувалися родичі ОСОБА_7 , користувався ще дід ОСОБА_7 , більше ніхто крім них не користувався підвалом. Він був у даному підвалі, від підвалу 3-4 м є будівля ОСОБА_8 . Чия земля під підвалом він не знає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду надала покази про те, що вона проживає в с. Стрільче та є сусідкою з ОСОБА_7 , живуть на одній вулиці. Ствердила, що в с.Стрільче живе з 1975 року, підвалом зараз користується ОСОБА_7 , а до того користувалися його батько і дід. Вище підвалу є будинок ОСОБА_8 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку із тим, що позивач ОСОБА_2 вважає, що оскільки він добросовісно заволодів зазначеним вище господарською будівлею і продовжує відкрито і безперервно володіти нею вже понад 10 років, тому набув права власності на цю будівлі підвальне приміщення за набувальною давністю. Однак ним зазначено в позові, що фактично він є спадкоємцем цього майна після свого батька та діда.

Позивачем не надано доказів того, що він мав намір успадкувати спірне майно після смерті спадкодавців батька та діда, однак в оформленні спадкового майна у власність виникли будь-які труднощі. Зокрема відсутні навіть дані про його звернення до нотаріуса з цього приводу.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 344 Цивільного кодексу України передбачено набуття права власності за набувальною давністю.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 344 ЦК України).

Пункт 9 Постанови пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Отже, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Також постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2020 у справі № 552/1354/18, провадження № 61-44893св18, визначено, що давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Подібний висновок щодо застосування положень статті 344 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22).

Так, в позовній заяві позивач зазначив, що «він вважав себе щодо цього об`єкта нерухомого майна спадкоємцем, бо усвідомлено бачив, що усі попередні спадкодавці-спадкоємці володіли та користувалися цим об`єктом окремо спорудженим підвальним приміщенням завжди», « окремо право власності на нього, як встановилося, ніким з право попередників позивача не оформлялося очевидно тому, що не було потреби усі й так знали, що власник цього об`єкта відповідний родич позивача, а в подальшому позивач», « позивач вважав, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна він набув на підставі правовідносин та законодавства у сфері спадкування, бо названий об`єкт ніколи не був головною річчю спадкової маси, завжди являвся допоміжним приміщенням щодо головного об`єкта житлового будинку, який позивачем успадковано». Також, у судовому засіданні встановлено, що даною господарською будівлею користувався дід позивача, його батько, а тепер позивач. Доказів відмови в оформленні спірного майна у спадок позивачем не надано.

Дані факти сторонами не заперечувались.

Суд звертає увагу, що добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Оскільки позивачу достовірно весь час користування і володіння вищезазначеною господарською будівлею підвалом було відомо, що дана будівля належала його сім`ї, нею користувався його дід, батько, а тому позивач не є добросовісним набувачем так як володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. А позивач нею користується після смерті діда та батька, які також користувались цим підвалом в господарських цілях, вважаючи своєю власністю.

І хоча стороною позивача, письмовими доказами та показами свідків підтверджено відкритість і безперервність користування цією господарською будівлею, однак враховуючи те, що немає однієї із обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю - добросовісність, бо він ним користується, як спадковим майном яке він не успадкував у визначеному законодавством порядку, то відповідно за обставин встановлених судом під час розгляду даної справи, за позивачем не можна визнати право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, встановивши відсутність у позивача підстав для набуття права власності саме за набувальною давністю на господарську будівлю - підвальне приміщення, суд приходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю такого.

Розподіл судових витрат:

Частина 1 статті 133 Цивільно процесуального кодексу України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд прийшов висновку про відмову в задоволенні позову, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача понесених ним витрат на оплату судового збору.

На підставі викладеного, ст. 41 Конституції України, ст. 16, 344, 382 ЦК України, ст. 2, 13, 81, 82 ЦПК України, п. 9 Постанови пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Городенківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на окреме нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Місце проживання позивача ОСОБА_2 АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Місцезнаходження відповідача Горроденківської міської ради вул. Шевченка,77 м. Городенка Коломийського району Івано-Франківської області.

Місце реєстрації проживання відповідача ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 19.03.2024.

Суддя: Гайдич Р. М.