Решение № 117650835, 05.03.2024, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/1144/23

Провадження № 2/168/51/24

Р І Ш Е Н Н Я

(ЗАОЧНЕ)

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2024 року смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області

у складі: головуючого судді - Сухоручко Ю.О.,

секретар судового засідання - Таксюк О.С.,

представника позивача - адвоката Панасюка І.І.,

представника третьої особи: органу опіки та піклування - Комісарик М.С.,

неповнолітнього - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Стара Вижівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Стислий виклад позиції позивача.

До Старовижівського районного суду Волинської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якій вона просить позбавити ОСОБА_4 батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка є бабусею неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею з 2011 року та перебуває на її утриманні. Дочка позивачки - ОСОБА_3 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_1 , позбавлена батьківських прав відповідно до Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 13.09.2011 року. Відповідач ОСОБА_4 є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , з 2011 року не бере участі у вихованні та навчанні дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, морально та матеріально не підтримує, фактично самоусунувся від виконання обов`язків щодо виховання свого неповнолітнього сина.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області складено висновок, яким визнано за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 .

Рух справи в суді.

Позовна заява надійшла до суду 26.12. 2023 року.

27.12.2023 року ухвалою судді відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.01.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиція учасників провадження.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Панасюк І.І. позов підтримав з підстав, наведених у ньому. Крім того зазначив, що неповнолітній ОСОБА_1 жодного разу в судовому засіданні не назвав відповідача батьком, тобто він для сина є зовсім чужою людиною. Відповідач ОСОБА_4 самоусунувся від виховання дитини. Також сусіди підтверджують, що батько не приходить до дитини, не цікавиться її життям.

Представник третьої особи - Ограну опіки й піклування Комісарик М.С. в судовому засіданні позов підтримала, вважає, що задоволення позову відповідатиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини, оскільки відповідач тривалий час не проживає із сином, зв`язок не підтримує, у вихованні дитини участі не бере, натомість усіма питаннями щодо навчання та виховання дитини опікується позивачка, у якої проживає дитина після розірвання шлюбу батьками дитини та позбавлення матері батьківських прав. Також пояснила, що неповнолітній ОСОБА_1 звернувся до органу опіки й піклування із проханням позбавити ОСОБА_4 щодо нього батьківських прав.

В судове засідання третя особа - ОСОБА_3 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Пояснення щодо позовної заяви не надала, заяв чи клопотань від неї також не надходило.

В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву не надав, клопотання про відкладення слухання справи від нього також не надходило.

Опитаний в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_1 (в присутності представника позивача та представника органу опіки й піклування) пояснив, що мешкає з бабусею ОСОБА_2 , яка з народження піклувалася про нього. Батько і матір з ним не спілкуються, матір давно не бачив, батька бачив у 2021 році, батько мешкає у брата ОСОБА_5 (сина відповідача). З братом ОСОБА_5 спілкуються, від останнього дізнався, що батько у 2022 році виїхав за кордон.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Правове обґрунтування позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у п. 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 18 Конвенції про права дитини регламентовано, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 150 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей..., зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 4 статті 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

За змістом даної норми закону, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. При цьому зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Пунктом 16 абзацу 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до роз`яснень пункту 15 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та з`ясовувати позицію й обґрунтування відповідача.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гаазе проти Німеччини» (заява від 08 квітня 2004 року № 11057/02) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по - друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, тому суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини по даній цивільній справі регулюються Сімейним кодексом України.

З копії свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12,13).

Згідно з копією рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 13.09.2011 року у справі № 2-182/11 вбачається, що ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, в тому числі сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

Довідкою про склад сім`ї стверджується факт проживання ОСОБА_1 разом із бабусею (а.с. 15).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 17.02.2023 року в родині позивачки створені належні умови для дитини, зокрема, внук має окрему кімнату з усіма необхідними меблями, речами, забезпечений одягом, продуктами харчування (а. с. 21).

Довідкою Дубечненського ліцею Дубечненської сільської ради від 23.11.2022 N 07-03/43 встановлено, що ОСОБА_1 є учнем 9-го класу згаданого закладу освіти (а. с. 20).

Відповідно до копій письмових пояснень свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вбачається, що питаннями навчання й виховання дитини опікується бабуся - ОСОБА_2 , батько дитини з родиною не проживає, зв`язку не підтримує, участі в житті сина не бере, матеріально не допомагає (а.с. 18-19).

Відповідно до ст. 165 Сімейного Кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Рішенням виконавчого комітету Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області № 12 від 28 лютого 2023 року «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 », затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав (а.с. 22-25).

Отже, досліджені в судовому засіданні письмові докази повністю узгоджуються між собою, а тому оцінка їх, як в цілому, так і кожного окремо, на глибоке переконання суду, беззаперечно підтверджують факт невиконання відповідачем ОСОБА_4 своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини. Зокрема, судом встановлено, що відповідач не турбується про належне виховання дитини, не цікавиться її здоров`ям та розвитком, не надає жодних коштів на утримання дитини. Доказів на спростування встановлених вище фактів, суду не надано.

Крім того, неявка відповідача в судові засідання без поважних причин, який був повідомлений про дату, час та місце проведення таких судових засідань, на глибоке переконання суду, свідчить про небажання відповідача заперечувати проти позову належними та допустимими доказами, доводити суду бажання змінити своє ставлення до виконання ним батьківських обов`язків, що своєю чергою дає підстави суду зробити висновок про байдужість відповідача до долі своєї дитини.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29).

На підставі досліджених у судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку про те, що у діях відповідачки вбачаються ознаки системного, свідомого, злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків, оскільки відповідача свідомо ухиляється від своїх батьківських обов`язків, а саме: самоусунувся від виховання та утримання сина з 2011 року, його долею, життям та здоров`ям не цікавиться, не турбується про його майбутнє, матеріальної допомоги та моральної підтримки не надає, а тому, враховуючи інтереси дитини, суд задовольняє позовні вимоги.

Частиною 3 статті 166 СК України визначено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Частиною 2 ст.182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище відповідача та неповнолітньої дитини, реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання сина.

Судом встановлено, що відповідач є фізично здоровою особою, працездатною, виїхав на сезонні роботи за кордон, розмір його середньомісячного доходу невідомий, інших утриманців останній немає. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років встановлено в розмірі 3196 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що з відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частки заробітку з усіх видів доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, що підлягають індексації відповідно до закону, починаючи з 26.12.2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою при зверненні до суду з позовною заявою було сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн., а тому з відповідача слід стягнути дані витрати в користь позивача.

При цьому, позивачка при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за вимогою майнового характеру про стягнення аліментів, з відповідача слід також стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн. за позовну вимогу про стягнення аліментів.

Керуючись ст. ст. 7, 14, 15, 17, 19, 150, 155, 164, 165-167 СК України, ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 280-282, 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку з усіх видів доходу відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що підлягають індексації відповідно до закону, починаючи з 26 грудня 2023 року до досягнення дитиною повноліття, на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання.

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судовий збір в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Роз`яснити відповідачу, що згідно з положеннями статті 169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому рішення суду не було врученим у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення проголошено 13 березня 2024 року о 16 год. 00 хв.

Позивач: ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

Представник позивача: Панасюк Іван Іванович , юридична адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: орган опіки і піклування Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, юридична адреса: с.Дубечне, вул. Незалежності, 20, Ковельського району Волинської області, 444012, код ЄДРПОУ 04332940.

Суддя Старовижівського районного суду

Волинської області Ю.О. Сухоручко