Решение № 117583261, 27.02.2024, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2024 р. м. Житомир Справа № 906/694/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Васильєва А.О. - адвокат, довіреність від 18.01.2023 (приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів),

від відповідача-1 за первісним позовом: не прибув;

від відповідача-2 за первісним позовом: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест Полісся"

2) ОСОБА_1

про стягнення 6422119,86 грн. та повернення об`єктів лізингу

та за зустрічним позов ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна"

про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки №21-12/2021-4 від 21.12.2021.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 6422119,86 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 1310-АБУ-Ф-205 від 21.12.2021 та повернення об`єктів лізингу в кількості 5 одиниць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав зобов`язання згідно згаданого вище договору фінансового лізингу в частині сплати лізингових платежів, в результаті чого позивач надіслав ТОВ "Фін-Інвест Полісся" повідомлення про відмову (розірвання) договору.

Внаслідок відмови від договору позивачем також заявлено вимогу про повернення об`єктів лізингу.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

01.08.2023 до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки №21-12/2021-4 від 21.12.2021 (а.с. 64-66).

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у момент підписання договір поруки не було надано на узгодження її чоловікові та згоду на укладання вказаного договору він не надавав.

09.09.2023 до суду від відповідача-1 ТОВ "Фін-Інвест Полісся" надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній просить суд відмовити в задоволенні позову. Вважає, що позивачем не доведено того, що відбулася реальна здача-прийняття об`єкта лізингу.

26.09.2023 до суду від відповідача-2 надійшла відповідь на відзив, в якому позивач звертає увагу на те, що фактична передача об`єкту лізингу відбулася, що підтверджено відповідним актом прийому-передачі від 23.12.2021, листом відповідача-1 за вих. № 27/02-2 від 27.02.2023), сплатою авансових платежів.

Ухвалю суду від 24.10.2023 зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки №21-12/2021-4 від 21.12.2021 прийнято до спільного розгляду з первісним.

17.11.2023 до суду від позивача надійшов відзив на зустрічний позов, в якому просив суд відмовити в його задоволенні, оскільки укладений відповідачем-2 правочин в забезпечення виконання зобов`язання не створює обов`язків для іншого з подружжя.

30.11.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої відповідача-2 звертає увагу суду на те, що оскаржуваний договір поруки укладений в інтересах товариства, а не сім`ї. Проте, оскільки грошові кошти відсутні, тому для погашення заборгованості будуть використані кошти з продажу спільного сумісного майна.

В послідуючому ухвалою суду від 18.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити первісний позов в повному обсязі, в задоволенні зустрічного - відмовити.

На адресу Господарського суду Житомирської області повернулися конверти з ухвалами суду від 18.01.2024, які належним чином направлялися на адресу ТОВ "Фін-Інвест Полісся" та ОСОБА_1 з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Таким чином, ухвали господарського суду по справі № 906/694/23 відповідачами не отримано.

Вказані ухвали надсилалися рекомендованими листами з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 99-1 постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку" рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 99-2 Правил).

Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення відповідачів про дату, час та місце проведення судових засідань.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, відповідач вважається повідомленим про призначене судове засідання з розгляду справи № 906/694/23 по суті належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов`язки.

Відповідачі у справі скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, відповіді на відзив на зустрічний позов встановлені ГПК України.

За наведених обставин, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" (лізингодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест Полісся" (лізингоодержувач/відповідач) укладено договір фінансового лізингу № 1310-АБУ-Ф-205, відповідно до п. 2.1. якого лізингодавець на підставі замовлення на об`єкт лізингу (ОЛ) зобов`язується купити та передати лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування ОЛ на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов`язується вчасно та в повному обсязі відповідно до графіку платежів сплачувати на користь лізингодавця лізингові та інші платежі, а також виконувати інші зобов`язання, визначені цим договором.

Пунктом 2.2. договору сторони визначили, що ОЛ передається лізингодавцем лізингоодержувачу по акту прийому-передачі.

Згідно з п. 2.3. договору строк лізингу визначається сторонами в графіку платежів. Строк лізингу починає обчислюватися з дня підписання сторонами акту прийому-передачі ОЛ і закінчується в останній день користування ОЛ відповідно до графіку платежів, або в день дострокового розірвання або припинення договору. Строк лізингу може бути змінений за згодою сторін, про що вносяться відповідні зміни до графіку платежів.

Пункт 4.1. договору визначено, що за переданий у лізинг ОЛ з моменту передачі ОЛ до завершення строку лізингу лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати лізингодавцю лізингові платежі та виконувати інші обов`язки, передбачені даним договором.

Відповідно до п. 4.2. договору розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в графіку платежів.

Лізингоодержувач зобов`язаний вчасно виконувати грошові зобов`язання за цим договором, строк виконання яких настав, у тому числі у випадку неможливості користування ОЛ та незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 12.1. договору сторонами погоджено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та скріплення печатками.

Матеріали справи містять замовлення на отримання об`єктів лізингу від 21.12.2021, відповідні графіки платежів та акти приймання-передачі об`єкта лізингу від 23.12.2021 (а.с. 12-31).

Згадані вище документи підписані та скріплені печатками сторін договору.

Для забезпечення виконання зобов`язання за договором фінансового лізингу між позивачем (лізингодавцем) та ОСОБА_1 (поручитель/відповідач-2) було укладено договір поруки № 21-12/2021-4 від 21.12.2021, відповідно до п. 2.1.1. якого поручитель поручається за виконання ТОВ "Фін-Інвест Полісся" обов`язку сплати лізингодавцю строкових лізингових платежів у розмірі та в строки, визначені договором фінансового лізингу.

В послідуючому представниками позивача в кількості 3 осіб (а.с. 38) складено акт про неповернення лізингоодержувачем об`єктів лізингу за договором фінансового лізингу № 1310-АБУ-Ф-205 від 21.12.2021.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який є належною підставою для виникнення у його контрагентів прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні визначає Закон України "Про фінансовий лізинг".

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 5 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та цього Закону.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу (ч. 1). До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором (ч. 2). З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу (ч. 3).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов`язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведені приписи Господарського кодексу України кореспондується з нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також слід відзначити, що ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору ні ТОВ "Фін-Інвест Полісся", ні ОСОБА_1 не здійснили повної та своєчасної сплати лізингових платежів, відповідно до умов договору та графіку, наведеному в додатку № 2 до договору фінансового лізингу.

На підтвердження заявленої суми заборгованості зі сплати лізингових платежів за вищевказаний період у розмірі 6 422 119,86 грн. позивач подав відповідний розрахунок, що міститься в позовній заяві.

Враховуючи те, що сума заборгованості відповідачами з оплати лізингових платежів за договором у розмірі 6 422 119,86 грн. підтверджена належними та допустимими доказами у справі, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення 6 422 119,86 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню повністю.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені ст. 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Водночас, відповідно до положень ч. 4 ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" та умов п.п. 8.1.2. договору лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу, у разі якщо лізингоодержувач не здійснює сплату лізингових платежів, передбачених Графіком лізингових платежів повністю або частково більше 60 календарних днів з дати виникнення зобов`язання щодо здійснення оплати лізингового платежу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, в тому числі, у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів, відмовитися від договору фінансового лізингу та стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови і вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу.

Факт несплати відповідачем лізингових платежів за спірний період підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем-1.

У зв`язку із порушенням умов Договору щодо своєчасної сплати лізингових платежів за Графіками платежів, а саме прострочення платежів більше 60 днів, 01.05.2023 позивач направив відповідачу-1 повідомлення про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу (вих. № 499/23 від 01.05.2023), яке, відповідно до інформації з офіційного сайту АТ "Укрпошта" отримано відповідачни-1 04.05.2023.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.

Відповідно до п. 8.2. Договору сторона вважається повідомленою про відмову від Договору, а Договір вважається таким, що розірваний на 7 (сьомий) робочий день з дня. наступного за днем надсилання відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в Договорі, що розривається.

Відповідно до ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо таке право встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Отже, Договір фінансового лізингу № 1310-АБУ-Ф-205 є розірваним з 10.05.2023.

Крім того, позивач ставить вимогу про повернення йому об`єктів лізингу посилаючись на те, що у разі розірвання Договору фінансового лізингу зобов`язання сторін припиняються, та як наслідок у відповідача відсутні правові підстави для подальшого користування об`єктом лізингу, в зв`язку з чим відповідно до умов договору фінансового лізингу та вимог чинного законодавства об`єкт лізингу підлягає поверненню позивачу, як власнику Об`єкту лізингу.

За приписами ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно пункту 7 частини 2 статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", Лізингоодержувач зобов`язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

З огляду на те, що відповідач в порушення умов договору фінансового лізингу тривалий час (більше року) не сплачував лізингові платежі, що порушило інтереси позивача, який укладаючи договір з відповідачем розраховував на його виконання та отримання прибутку, позивач правомірно в межах діючого законодавства та умов договору достроково розірвав договір фінансового лізингу.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що вимоги про повернення об`єктів лізингу у кількості 5 одиниць, а саме:

1) Плуг навісний оборотний марки OPALL-AGRI ORION 180 8S, 2020 року випуску заводський J2022041;

2) Сівалка точного висіву марки KINZE 3600 ASD, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

3) Сівалка зернова марки KVERNELAND UDRILL 6000, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

4) Культиватор марки CASE IH TIGER-MATE 255, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

5) Дисковий лущильник марки PEGAS 8М, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_7 реєстраційний номер НОМЕР_8 ,

є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що заперечення відповідача-1 проти позову в повному обсязі спростовані наявними у справі доказами щодо отримання об`єктів лізингу.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки № 21-12/2021-4 від 21.12.2021, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 2 статті 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб.

Частинами 1 та 5 статті 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами і вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 1 ст. 65 СК України передбачено, що розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Як зазначено відповідачем-2, її чоловік не надавав згоди на укладення договору поруки № 21-12/2021-4 від 21.12.2021, і оскільки цей договір виходить за межі дрібного побутового правочину та його виконання може призвести до звернення стягнення на спільне майно подружжя (грошові кошти, заробітна плата, рухоме і нерухоме майно) набуте ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу і т.д., тому позивачка вважає, що цей договір суперечить нормам чинного законодавства та повинен бути визнаний судом недійсним.

Дійсно, відповідно до частини 2 статті 65 Сімейного кодексу при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Він визнає, що укладений договір поруки виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до статті 61 Сімейного кодексу об`єктами права спільної сумісної власності подружжя є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Отже, юридичним наслідком договору поруки в даному випадку є розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю.

Спірний договір поруки підписано ОСОБА_1 21.12.2021, як єдиним учасником ТОВ "Фін-Інвест Полісся".

Обґрунтування ОСОБА_1 вимог зустрічного позову у цій справі із посиланням на ст. 65 СК, а також статтею 368, 369 ЦК є абсолютно безпідставним.

Безпідставність посилання на вказані норми при оскарженні одним із подружжя поруки свого чоловіка (жінки) підтверджується і судовою практикою, а саме:

- Ухвалою Верховного Суду України від 11.02.2009 року в справі № 6-7692св08 (рішення №3066676 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), у якому зазначено: "Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов`язання (як правило, грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов`язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а тому апеляційний суд неправильно застосував ст. 65 СК України до цих правовідносин, згідно з якою згода подружжя вимагається в разі розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя";

- Постановою Верховного Суду України від 12.09.2012 року в справі № 6-88цс12 (рішення №26199012 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), де зазначено: "Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що укладений ОСОБА 10 договір поруки не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА 11 майном, цей договір не створює для ОСОБА_11 ніяких обов`язків, відтак, спи 65 СК України на спірні відносини не поширюється. Такий висновок суду є правильним";

- Постановою Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі 753/18425/16-ц (рішення №83589542 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), якою передбачено: "... для укладення договору поруки (за яким стороною договору виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. Укладаючи договір поруки, поручитель не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин".

Отже, недопустимість застосування статті 65 СК України і статей 368, 369 ЦК України до спірних правовідносин, що розглядаються у цій справі, підтверджується не тільки змістом норм, які визначають сферу їх застосування (відносини щодо розпорядження об`єктами спільної сумісної власності), але і усталеною практикою вищих судових інстанції України, обов`язковість висновків яких щодо застосування певної норми права визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Безпідставність посилань позивача на можливість порушення прав позивача також підтверджується висновками, що містяться:

- в ухвалі Верховного Суду України від 11.02.2009 року в справі № 6-7692св08 (рішення № 3066676 в Єдиному державному реєстрі судових рішень) зазначено: "Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 73 СК України, якою передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі, дійшов , обґрунтованого висновку, що при укладенні договору поруки права позивачки порушені не були, і визнав 1 безпідставним посилання в позові на ст. 65 СК України";

- ухвалою Верховного Суду України від 12.09.2012 року в справі № 6-88цс12 (рішення №26199012 в Єдиному державному реєстрі судових рішень) , у якій зазначено : "... оскільки договір поруки укладено ОСОБА_10 не в інтересах сім`ї він не породжує для його дружини ОСОБА_11 ніяких обов`язків і за зобов`язаннями ОСОБА_10 за цим договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_10, а за його зобов`язаннями за цим договором стягнення може бути накладено лише на особисте майно ОСОБА_10 і на частку у праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 і ОСОБА_11, яка виділена йому в натурі. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору поруки недійсним у зв`язку з відсутністю згоди на його укладення дружини ОСОБА_10, ОСОБА_11".

Водночас, суд відзначає, що в даному випадку, в разі порушення прав та інтересів ОСОБА_2 , як чоловіка відповідача-2, при укладенні оспорюваного договору поруки, саме він мав би звернутися до суду за захистом таких прав.

За наведених обставин, суд вважає зустрічний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормами ГПК України передбачено стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 92423318).

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачами не надано належних, допустимих та достовірних доказів на спростування первісних позовних вимог, а відповідачем-2 не доведено обґрунтованість вимог зустрічного позову.

За вказаного, суд задовольняє первісний позов та відмовляє у задоволенні вимоги зустрічного позову про визнання договору фінансового лізингу №31-12/2021-4 від 21.12.2021 недійсним.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест Полісся" (11720, Житомирська область, Звягельський район, с. Курчиця, вул. Дружби, 4, ід. код 43162124) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 )

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 16-Б, ід. код 33942232) 6422119,86 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №1310-АБУ-Ф-205 від 21.12.2021.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест Полісся" (11720, Житомирська область, Звягельський район, с. Курчиця, вул. Дружби, 4, ід. код 43162124) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 16-Б, ід. код 33942232) об`єкти лізингу у кількості 5 одиниць, а саме:

1) Плуг навісний оборотний марки OPALL-AGRI ORION 180 8S, 2020 року випуску заводський J2022041;

2) Сівалка точного висіву марки KINZE 3600 ASD, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

3) Сівалка зернова марки KVERNELAND UDRILL 6000, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

4) Культиватор марки CASE IH TIGER-MATE 255, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

5) Дисковий лущильник марки PEGAS 8М, 2020 року випуску, заводський № НОМЕР_7 реєстраційний номер НОМЕР_8 .

4. Стягнути з в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест Полісся" (11720, Житомирська область, Звягельський район, с. Курчиця, вул. Дружби, 4, ід. код 43162124) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 )

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 16-Б, ід. код 33942232) 99015,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.03.24

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - ТОВ "Альфа-Лізинг Україна" в Електронний кабінет

+ на ел. пошту адвоката Васильєвої А.О.: ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - ТОВ "Фін Інвест Полісся" (рек.)

+ на ел. пошту: fin.invest.p@ukr.net

4 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) (рек.)

+ представнику - адвокату Кузьмічову О.Д. на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2