Решение № 117479082, 06.03.2024, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2024 р. справа № 400/8957/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВідділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056,

провизнання протиправною та скасування постанови від 01.06.23 р. № ПШ 018077

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 01.06.23 р. № ПШ018077.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перевізником у спірних правовідносинах була інша особа, що відповідач мав встановити з товарно-транспортної накладної. Відтак, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки вона прийнята на підставі матеріалів, які складені без встановлення належного суб`єкта відповідальності.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти позову заперечує та зазначає, що за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт винесена спірна постанова за допущення порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевізник не забезпечив водія оформленими протоколом перевірки технічного стану транспортних засобів. Вважає, що товарно-транспортна накладна не є тим документом, зі змісту якої можливо достовірно встановити автомобільного перевізника, а отже оскаржувана постанова винесена законно та обґрунтовано.

Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач є власником транспортного засобу марки INTERNATIONAL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп марки GENERAL TRAILERS, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

18.04.23 р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт № 356391.

В акті зафіксовано, що 18.04.23 р. на автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь км 21+434 м проведено перевірку транспортного INTERNATIONAL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепу марки GENERAL TRAILERS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 .

Перевіркою виявлено порушення вимог ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме абзацу 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт": перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме перевізник не забезпечив водія оформленими протоколами перевірки технічного стану транспортного засобу INTERNATIONAL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу GENERAL TRAILERS, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

17.05.23 р. позивачу направлено запрошення на розгляд справи 01.06.23 р.

Запрошення позивачем отримано 20.06.23 р.

01.06.23 р. Відділом державного нагляду (контролю) в Миколаївській області прийнято постанову № ПШ018077, якою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн. за відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу INTERNATIONAL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу GENERAL TRAILERS, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.15 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 вказаного Положення).

Відповідно п. 15 Порядку здійснення контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06 р. № 1567 (далі Порядок № 1567), під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 48 Закону "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

З оскаржуваної постанови від 01.06.23 р. № ПШ018077 вбачається, що адміністративно-господарська санкція застосована до позивача в зв`язку з порушенням Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників.

Отже, відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", суб`єктом порушення законодавства про автомобільний транспорт виступає саме автомобільний перевізник.

За визначенням ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

При цьому, відповідно до ст. 1 "Правил дорожнього руху України", власником транспортного засобу є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.

Отже, законом чітко визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.

Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.

При цьому, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є автомобільний перевізник.

З акту від 18.04.23 р. № 356391 судом встановлено, що окрім зазначення власника транспортного засобу, відповідачем зазначено перевізника ФОП « ОСОБА_3 ».

В матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна № БЦ 2023/055 від 18.04.23 р., подана і позивачем, і відповідачем, в якій значиться автомобільний перевізник ФОП « ОСОБА_3 ».

Товарно-транспортна накладна № БЦ 2023/055 від 18.04.23 р. є документом, який у розумінні ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

Згідно ч. 3 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

1) дата і місце складання;

2) вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

3) автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

4) вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

5) транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

6) пункти завантаження і розвантаження.

Як вже зазначав суд, згідно товарно-транспортної накладної, яка подана сторонами, автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_3 . Тобто, позивач взагалі ніяким чином не приймав участі у перевезенні вантажу.

Водночас, відповідачем не надано доказів на спростування даних обставин, або інших доказів щодо здійснення саме позивачкою даного вантажного перевезення.

Надані свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки INTERNATIONAL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепу марки GENERAL TRAILERS, реєстраційний номер НОМЕР_2 дійсно підтверджують, що даний транспортний засіб та напівпричіп належать позивачу, проте не свідчить, що він був автомобільним перевізником.

Із наведеного вбачається, що позивач у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки його транспортний засіб фактично використовувався іншою особою, у той час як за ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено виключно на автомобільного перевізника.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, який в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковим для застосування і викладений у поставові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.08.19 р. у справі № 806/1450/16.

Автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), оскільки автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору із замовником про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Відтак, відповідач мав визначити автомобільного перевізника на підставі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В обсязі встановлених обставин справи, таким документом була товарно-транспортна накладна, проте відповідач зосередив увагу на реєстраційному документі на транспортний засіб і відомостях акта перевірки, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу визначена лише на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка наведена у постанові від 22.02.23 р. у справі № 240/22448/20.

Таким чином, відповідачем не доведено, що саме позивач був перевізником вантажу, що виключає її відповідальність за порушення абзацу 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

З огляду на положення ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", якою відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено виключно на автомобільного перевізника та за вищенаведених обставин, підстави для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, відсутні.

Встановлені судом обставини є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови.

Судом не надається правова оцінка суті порушення, зазначеного в оскаржуваній постанові, оскільки позивач не має обов`язку доводити чи спростовувати суть господарського порушення, яке він не вчиняв.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір в сумі 2 684 грн., з яких 1 073,60 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті. Решта 1 610,40 грн. підлягає поверненню як надмірно сплачений ухвалою суду у разі звернення позивача з відповідним клопотанням.

Також позивач просить суд стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав до суду копію договору про надання правничої допомоги від 18.07.23 р. № 2, ордер адвоката ВЕ 1093516.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 р. у справі № 240/3888/19, від 31 березня 2020 р. у справі № 726/549/19, від 11 грудня 2019 р. у справі № 2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.21 р. у справі № 640/194/98/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тому, зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме відсутність опису наданих послуг з зазначенням витраченого часу адвокатом, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 9, 19, 139, 241, 244, 242-246, 262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056), задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області від 01.06.23 р. № ПШ018077 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 03135, ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз