Решение № 117399893, 23.01.2024, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1286/19

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Бублик А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», про стягнення суми, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення суми.

Зазначав, що між ним та відповідачем було укладено договір вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009, строком до 17.03.2010, та договір вкладу «Пенсійний накопичувальний» №SAMDN18000706912516 від 09.09.2009, строком до 09.09.2010.

У зв`язку з блокуванням його ощадних книжок, він звернувся до відповідача з вимогою надати інформацію по депозитних рахунках та їх виплату.

Відповідно до довідки №3068709 від 14.06.2014 залишок грошових коштів на його депозитних рахунках складає: за договором вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009 у розмірі 2 629 162 грн. 22 коп., за договором вкладу «Пенсійний накопичувальний» №SAMDN18000706912516 від 09.09.2009 у розмірі 124 242 грн. 41 коп.

У вересні 2014 року позивач повторно звернувся до банку з вимогою повернути належні йому грошові кошти, розміщені на його депозитних рахунках, на що отримав відмову.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 01.12.2017, залишеного без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 31.01.2018 та постановою Верховного суду від 27.06.2018, депозитний договір вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009 розірвано та стягнуто з банку на його користь 4 187 533 грн. 33 коп. за вказаним договором.

Посилаючись на те, що відповідач вчасно не повернув вклад за депозитним договором, просив стягнути з відповідача проценти по вкладу за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 431 758 грн. 86 коп., пеню за прострочку повернення вкладу за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 26 265 330 грн. 58 коп., 3% річних за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 71 959 грн. 81 коп. та інфляційні нарахування за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 212 962 грн. 14 коп.

Позивачем неодноразово подавалися заяви про збільшення позовних вимог, в останній редакції заяви про збільшення позовних вимог він просив стягнути з відповідача проценти по вкладу за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 631 431 грн. 12 коп., пеню за прострочку повернення вкладу за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 34 412 060 грн. 04 коп., 3% річних за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 105 238 грн. 52 коп., та інфляційні нарахування за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 333 903 грн. 60 коп.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив посилаючись на наступне.

Вказав, що відсотки за депозитом за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 нараховано із застосовуванням невірної відсоткової ставки.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 01.12.2017 договір вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 розірвано.

Відповідно до умов договору вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009 відсоткова ставка у розмірі 18% річних застосовується лише у період строку дії такого договору.

Згідно з п. 16 Договору у разі розірвання договору нарахування відсотків за депозитом здійснюється на суму вкладу по ставці «на вимогу» за фактичний строк користування банком вкладу.

Таким чином, нарахування відсотків за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 повинно здійснюватися з використанням відсоткової ставки у розмірі 0,01 % річних.

Крім того, під час нарахування пені позивачем було здійснено розрахунок виходячи з суми депозитного вкладу, а не вартості послуги, як передбачено ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому варто провести належний розрахунок.

Посилаючись на зазначені обставини, просив відмовити у задоволенні необґрунтованих позовних вимог.

У відповіді на відзив, позивач підтримав позов з наведених у нього підстав.

Вказав, що нарахування та виплата процентів на суму вкладу повинні відбуватися за процентною ставкою, передбаченою в депозитному договорі, до моменту фактичного повернення коштів вкладнику, оскільки згідно п. 13 Депозитного договору його дія припиняється лише з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з процентами.

Крім того, зазначав, що відповідно до практики Верховного Суду нарахування пені за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» здійснюється на суму простроченого до повернення вкладу за формулою, наведеною у позовній заяві.

У додаткових письмових поясненнях АТ КБ «Приватбанк» вказав наступне.

17.11.2014 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу.

Відповідно до п. 1.7 Додаткових положень Умов та правил надання банківських послуг, опублікованого на офіційному сайті банку, у разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку у строк до 15.02.2015, ненадання клієнтом заперечень у вказаний строк, підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорах клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта.

Від позивача заперечень щодо переведення боргу не надходило, а тому керуючись принципом «мовчазної згоди» позивач погодив вказаний правочин.

Внаслідок укладення зазначеного договору та переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за договором банківського вкладу, ПАТ КБ «Приватбанк» не несе зобов`язань за вказаним договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за договором банківського вкладу.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, до суду було подано заяву, у якій представник позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Суд ухвалив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наявності сукупності умов, передбачених ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 17.03.2009 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір вкладу «Депозит VIP» №SAMDN01000705391562 (далі - договір) (т. 1 а.с. 13).

Відповідно до договору ОСОБА_1 передав ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.

Відповідно до п. 1 договору під час укладення договору клієнт передає, а банк приймає грошові кошти на строк вкладу. Параметри вкладу вказані в таблиці 1. В якості документа, що підтверджує внесення коштів на депозит, банк видав клієнту електронну ощадну книжку, яка дозволяє отримати в банкоматах ПАТ КБ «Приватбанк» інформацію про суму вкладу і процентів для виплати. Для внесення суми вкладу банк відкриває клієнту депозитний рахунок.

Згідно з таблицею №1 головні параметри вкладу: сума вкладу складає 1 098 235 грн. 49 коп.; строком на 12 місяців з 17.03.2009 по 17.03.2010; процентна ставка на суму вкладу складає 18 % річних.

Відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» №3068709 від 14.06.2014 станом на 14.06.2014 залишок вкладу «Депозит VIP» від 17.03.2009 складає 2 629 162 грн. 22 коп. (т. 1 а.с.16).

Обґрунтовуючи правомірність переведення боргу ПАТ КБ «Приватбанк» вказав, що Банком було розміщено повідомлення від 30.01.2015 на офіційному сайті у відповідному розділі Умов та Правил з встановленням строку для Клієнтів до 15.02.2015 для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів відповідного Клієнта/Кредитора) на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» було цілком правомірно-юридичною дією Банку, яка підтверджувалася та підтверджується вимогами чинного законодавства. А отримання Банком таким шляхом «мовчазної» згоди від Кредиторів було підтвердженням їх відношення до такого правочину, що був укладений 17.11.2014 та, відповідно, досягненням ефекту переведення боргу.

Як установлено судом з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів того, що позивач належним чином був повідомлений про переведення боргу від ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» та дав згоду на переведення боргу.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Таким чином, відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Отже, законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Ураховуючи те, що належних доказів, які б підтвердили надання згоди позивачем на переведення боргу за договором вкладу «Депозит VIP» № SAMDN0100705391562 від 17.03.2009 відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» є таким, що не породив правових наслідків для кредитора - ОСОБА_1 , тобто не відбулося переведення боргу, а тому ПАТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у справі.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь нараховані проценти за договором вкладу за період прострочення з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 631 431 грн. 12 коп.

Установлено, що відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 01.12.2017, залишеного без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 31.01.2018, договір вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , розірвано та стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 2 629 162 грн. 22 коп. - депозитний вклад, 1 558 371 грн. 11 коп. - проценти за договором вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009 (т. 1 а.с.18-20, 21-23).

Згідно з постановою Верховного суду від 27.06.2018 рішення Подільського районного суду від 01.12.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 31.01.2018 залишено без змін (т. 1 а.с. 24-28)

Згідно з постановою заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Менчиць Н.Є. про відкриття виконавчого провадження № 55844657 від 22.02.2018 стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 4 187 533 грн. 33 коп. (т. 1 а.с.30).

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Таким чином, після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Виплата процентів, передбачена п. 1 договору вкладу «Депозит VIP» №SAMDN0100705391562 від 17.03.2009 та встановлена статтями 1061, 1070 ЦК України, поширюється лише на період дій договорів вкладу, а отже після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Таким чином, після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.

Ураховуючи те, що датою розірвання депозитного договору є 01.12.2017 (день набрання рішенням законної сили - 31.01.2018), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав про стягнення нарахованих процентів за договором вкладу за період прострочення з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 631 431 грн. 12 коп.

Крім того, позивачем була нарахована пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 34 412 060 грн. 04 коп., яку він просив стягнути з відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України в договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Таким чином, пеня, передбачена ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як установлено судом, договірні відносини між відповідачем та позивачем припинені відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 01.12.2017.

Ураховуючи те, що після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, до грошового зобов`язання зі сплати коштів після припинення правовідносин застосовуються приписи ст. 625 ЦК України у разі його невиконання, а тому пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 цього Закону не нараховується.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Оскільки між ОСОБА_1 та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, то на спірні правовідносини не поширюється ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаним договором банківського вкладу за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 у розмірі 34 412 060 грн. 04 коп.

Крім того, позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, просив стягнути на його користь з відповідача за період з 02.03.2018 по 28.01.2019 3% річних у розмірі 105 238 грн. 52 коп. та інфляційні у розмірі 333 903 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що розірвання договору банківського вкладу в судовому порядку не звільняє банк від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 105 238 грн. 52 коп. та інфляційні у розмірі 333 903 грн. 60 коп. за період з 02.03.2018 по 28.01.2019.

Керуючись ст. ст. 76, 77, 80, 81, 128, 141, 223, 280-282 ЦПК України, ст. 1, 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 513, 520, 521, 549, 610, 611, 612, 625, 627, 629, 651, 653, 1058, 1061, 1070, 1075 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 14360570) про стягнення суми - задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 105 238 (сто п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 52 коп. та інфляційних у розмірі 333 903 (триста тридцять три тисячі дев`ятсот три) грн. 60 коп. за період з 02.03.2018 по 28.01.2019.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук