Решение № 117378939, 29.02.2024, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. Чернівці Справа № 600/6184/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, другий відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.05.2023 № 262440012140;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889, на підставі довідок, виданих Київською митницею Державної митної служби України від 30.12.2021 № 48, від 30.12.2021 № 49, від 30.12.2021 № 210, від 04.04.2023 № 48, від 04.04.2023 № 49, починаючи з 13.01.2022;

стягнути з Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області моральну шкоду в сумі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуваним рішенням йому відмовлено у переведенні з пенсії за віком відповідно до вимог Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним, оскільки він має стаж державної служби понад 20 років, що є підставою для переведення на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ із врахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу.

За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказувало, що здійснити переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VІІІ немає можливості, оскільки у позивач відсутній необхідний стаж державної служби.

Відповідач вказує, що до стажу державної служби не можна зараховувати стаж роботи позивача в митних органах.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.11.2023 залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач - 2) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що підстав для призначення пенсії позивачу відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ із врахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу немає, оскільки до стажу позивача можливо зарахувати період з 01.07.2013 по 31.12.2013, що становить 0 років 06 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії державного службовця.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію за віком згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

27.04.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення його з пенсії за віком відповідно до вимог Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу. Вказану заяву зареєстровано 27.04.2023 за № 6735, що підтверджується розпискою-повідомленням.

До заяви позивачем, серед іншого, додано довідки Київської митниці Державної митної служби України:

- від 04.04.2023 № 48 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);

- від 04.04.2023 № 49 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.

Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду заяви, 01.05.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення за № 262440012140 про відмову в перерахунку пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу державної служби.

Зокрема, в рішенні зазначено, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 працювала з 20.04.1993 по 28.11.2021 в органах митної служби. З 29.10.1998 їй було присвоєне персональне звання Інспектор митної служби 3 рангу, з 17.11.200 Інспектор митної служби 2 рангу, з 11.12.2002 Інспектор митної служби 1 рангу, з 01.04.2004 - спеціальне звання Інспектор податкової та митної справи 1 рангу, з 25.06.2014 спеціальне звання Радник податкової та митної справи 1 рангу, з 01.07.2020 спеціальне звання Радник митної служби 3 рангу, а тому вказані періоди не можна зарахувати до стажу державної служби.

У період з 01.07.2013 по 31.12.2013 позивачу присвоєно 12 ранг державного службовця, а тому стаж державної служби у позивача становить 0 років 06 місяців.

Не погоджуючись із рішенням про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.

Згідно з п. 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Положеннями пункту 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII (у редакції на час набрання чинності Законом № 889-VIII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на часу досягнення зазначеного віку.

Обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

З матеріалів справи видно, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу, оскільки у неї відсутній необхідний стаж державної служби.

Зокрема, відповідачем не враховано до стажу держаної служби позивача період роботи з 20.04.1993 по 28.11.2021 в органах митної служби.

Відповідно до ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_1 та вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено, що позивач у період з 20.041993 по 28.11.2021 працював в митних органах на наступних посадах, зокрема:

- запис №14 20.04.1993 призначено інспектором Кіровоградської митниці наказ від 19.04.1993 №36к;

- запис №15 01.01.1994 переведено старшим інспектором Кіровоградської митниці - наказ від 03.01.1994 №3к;

- запис №16 03.07.1995 звільнена за власним бажанням наказ від 03.07.1995 №273-к;

- запис №17 13.02.1998 прийнята на посаду інспектора відділу доходів та платежів Запорізької митниці наказ від 13.02.1998 №129-к;

- запис №18 13.02.1998 прийняла присягу державного службовця;

- запис №19 29.10.1998 присвоєно персональне звання Інспектор митної служби 3 рангу - наказ від 29.10.1998 №500-к;

- запис №20 23.06.1999 переведена на постійну роботу на посаду інспектора митного посту Запоріжсталь - наказ від 23.06.1999 №661-к;

- запис №21 17.11.2000 присвоєно персональне звання Інспектор митної служби 2-го рангу - наказ від 17.11.2000 №543-к;

- запис №22 14.01.2002 звільнено по переведенню до Східної регіональної митниці наказ від 09.01.2022 №14-к;

- запис №23 22.01.2022 прийнята на посаду старшого інспектора відділу митних доходів та платежів по переводу з Запорізької митниці наказ від 22.01.2022 №27-к;

- запис №24 27.05.2002 переведена на посаду інспектора відділу митних платежів наказ від 24.05.2002 №156-к;

- запис №25 11.12.2022 присвоєно персональне звання Інспектор митної служби I рангу - наказ від 11.12.2022 №578-к;

- запис №26 11.12.2003 переведена на посаду старшого інспектора відділу митних платежів наказ від 10.12.2003 №689-к;

- запис №27 присвоєно спеціальне звання Інспектор митної служби II рангу - наказ від 30.03.2004 №282-к;

- запис №28 21.04.2004 прийняла урочисте зобов`язання;

- запис №30 18.07.2005 вважати працюючою на посаді старшого інспектора сектору оформлення відділу митних платежів Харківської митниці - наказ від 1507.2005 №04-к;

- запис №31 18.05.2007 звільнена у порядку переведення до Центральної регіональної митниці наказ від 18.05.2007 №175-к;

- запис №32 21.05.2007 призначена на посаду старшого інспектора сектора оформлення відділу митних платежів Центральної регіональної митниці у порядку переведення з Харківської митниці наказ від 21.05.2007 №226-к;

- запис №33 30.04.2008 звільнена із займаної посади у порядку переведення до Київської обласної митниці наказ від 29.04.2008 №202-к;

- запис №34 01.05.2008 призначена у порядку переведення з Центральної регіональної митниці на посаду провідного інспектора сектора оперативного обліку та звітності відділу митних платежів Київської обласної митниці, як таку, що успішно пройшла стажування, на умовах строкового договору - наказ від 25.04.2009 №53к;

- запис №35 26.06.2008 присвоєне спеціальне звання інспектор митної служби 1 рангу - наказ від 26.06.2008 №1123-к;

- запис №36 24.04.2009 призначена на посаду провідного інспектора сектору оформлення відділу митних платежів наказ від 24.04.2009 №296к;

- запис №37 30.08.2010 призначена на посаду провідного інспектора сектору оформлення відділу адміністрування митних платежів наказ від 30.08.2010 №602-к;

- запис №38 23.02.2012 переведена на посаду провідного інспектора сектору по контролю за нарахуванням митних платежів відділу митних платежів відділу митних платежів у зв`язку з реорганізацією наказ від 22.02.2012 №233-к;

- запис №39 14.01.2013 призначена на посаду головного інспектора сектору по контролю за правильністю визначення митної вартості товарів відділу митних платежів за результатами стажування наказ від 11.01.2013 №27-к;

- запис №40 01.06.2013 призначена на посаду головного інспектора відділу митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД у порядку переведення наказ від 01.06.2013№200-к;

- запис №41 01.07.2013 присвоєний 12 ранг державного службовця наказ від 01.07.2013 №107-о;

- запис №42 13.08.2013 переведено на посаду головного інспектора відділу контролю за правильністю визначення митної вартості товарів управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД наказ від 12.08.2013 №180-о;

- запис №43 01.11.2013 переведена на посаду головного державного інспектора відділу контролю за правильністю визначення митної вартості товарів управління митної вартості, класифікації товарів та доходів реагування ЗЕД наказ від 31.10.2013 №349-о;

- запис №44 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання Інспектор податкової та митної справи I рангу - наказ від 25.12.2013 №469-о;

- запис №45 25.06.2014 присвоєно достроково спеціальне звання Радник податкової та митної справи III рангу - наказ від 25.06.2014 №386-о;

- запис №46 25.12.2014 переведена на посаду головного державного інспектора відділу митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-торгівельного регулювання наказ від 25.12.2014 №146-о;

- запис №47 09.02.2016 переведена на посаду головного державного інспектора відділу митної вартої та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів наказ від 09.02.2016 №127-о;

- запис №48 04.01.2017 переведена на посаду головного державного інспектора відділу адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів наказ від 04.01.2017 №6-о;

- запис №49 13.08.2018 переведена на посаду головного державного інспектора відділу адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів митно-тарифного регулювання наказ від 13.08.2018 №496-о;

- запис №50 12.12.2019 - звільнена у порядку переведення до Київської митниці наказ від 12.12.2019 №1027-о;

- запис №51 призначено на посаду головного державного інспектора відділу прогнозування та справлення митних платежів (у м. Київ та м. Бориспіль) управління контролю митної вартості, класифікації, походження товарів та прогнозування надходжень в порядку переведення з Київської митниці наказ від 12.12.2019 №90-о;

- запис №52 присвоєно 6 ранг державного службовця наказ від 16.12.2019 №103-о;

- запис №53 переведено на рівнозначну посаду головного державного інспектора відділу прогнозування та справлення митних платежів (у м. Києві та м. Бориспіль) управління адміністрування митних платежів та митної вартості та класифікації товарів наказ від 30.06.2020 №812-о;

- запис №54 01.07.2020 присвоєно спеціальне звання радник митної служби 3 рангу наказ від 01.07.2020 №843-о;

- запис №55 02.11.2020 переведено на рівнозначну посаду головного державного інспектора відділу прогнозування та справлення митних платежів (у м. Києві та київській області) управління адміністрування митних платежів та митної вартості та митно-тарифного регулювання наказ від 02.11.2020 №1534-о;

- запис №56 30.06.2021 звільнено із займаної посади у порядку переведення для подальшої роботи в Київській митниці наказ від 29.06.2021 №522-о;

- запис №57 01.07.2021 призначено на рівнозначну посаду головного державного інспектора відділу адміністрування митних платежів управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання в порядку переведення з Київської митниці наказ від 29.06.2021 №29-о;

- запис № 58 22.11.2021 припинено державну службу та звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію наказ від 10.11.2021 №765-о.

Стаття 25 Закону № 3723-XII визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу (частина перша).

Частиною 2 цієї ж статті установлено сім категорій посад державних службовців. Поряд з тим ч. 3 ст. 25 Закон №3723-XII обумовлено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Крім того, ч. 17 ст. 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання законної сили Законом України №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (Порядок №283).

Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв`язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).

Відповідно до ст. 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11 липня 2002 року №92-IV) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, згаданим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України Про державну службу.

Згідно з ч. 1 ст. 413 Митного кодексу України у вказаній вище редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 569 Митного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 2012 року №4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

За приписами ч. 1 ст. 588 Митного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 2012 року №4495-VI) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України Про державну службу. Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.

Частиною 1 ст. 588 Митного кодексу України (у редакції Закону №405-VII від 04 липня 2013 року) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу. При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу, незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу, передбачались і у редакціях Митного кодексу України від 11 липня 2002 року та від 12 грудня 1991 року (зокрема, частина третя статті 154 Митного кодексу України у редакції Закону №1970-XII).

Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє дотепер, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Вказане підтверджується також положенням п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону №889-VIII, згідно з яким до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Це положення знайшло своє повторення у пункті 4 Порядку №229.

Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Аналогічні положення містяться у пункті 6 Порядку № 229.

Отже, і Порядком № 283, чинним до 01.05.2016, і діючим Порядком №229 передбачено зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Частиною 3 ст. 3 Закону №889-VIII установлено, що дія згаданого Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.

Наведене вище вказує на те, що відповідачі помилково трактують положення зазначеної статті 3, не враховуючи застереження якщо інше не встановлено законом.

Посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію відповідно до Закону України Про державну службу.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 22 жовтня 2013 року у справі №21-340а13, а також у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а, від 10 липня 2018 року №591/6970/16-а, від 18 березня 2021 року у справі №500/5183/17.

Оскільки позивач перебував на службі на різних посадах у митних органах (віднесених до посад державних службовців) з 20.04.1993 по 28.11.2021, тобто станом на 01.05.2016 має 20 років стажу державної служби, що відповідає приписам статті 37 Закону №3723-XII, то це дає право на пенсію відповідно пункту 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Підпунктом 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (п. 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом 1 п. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною 2 ст. 82 Закону № 1788-XII передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви такої відмови.

Однак, відповідач приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу не зазначив об`єктивних причин цієї відмови, не вказав які саме періоди роботи відповідача не підлягають до зарахування до його стажу держаної служби та причини з яких їх не зараховано.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Разом з тим, суд зауважує, що оскаржуване рішення не містить оцінки періодів роботи позивача, які дають йому право на призначення пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ Про державну службу.

Вказане свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог п. 3, 5 ч. 2 ст. 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення. Таким чином, вказане свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано.

Судом не встановлено виконання з боку відповідача приписів ч. 2 ст. 2 КАС України для повного та всебічного захисту пенсійних прав позивача, не досліджено трудову книжку позивача, що є складовою конституційного права позивача на отримання належного рівня пенсійного забезпечення.

Беручи до уваги вищенаведене, суд визнає протиправним та скасовує оскаржуване рішення від 01.05.2023 № 262440012141 про відмову в призначенні позивачу пенсії.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести його з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889, на підставі довідок, виданих Київською митницею Державної митної служби України від 30.12.2021 № 48, від 30.12.2021 № 49, від 30.12.2021 № 210, від 04.04.2023 № 48, від 04.04.2023 № 49, починаючи з 13.01.2022, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в переведенні з одного виду на інший, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як орган до якого позивачем було подано заяву про переведення з одного виду пенсії на інший, повторно розглянути вказану заяву позивача, з урахуванням висновків суду.

Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.

Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області завданої моральної шкоди в сумі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи, як і не доведені самі негативні зміни у житті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 20000,00 грн та не підтверджено її документально.

Посилання позивача на договір укладений від 01.05.2023 про надання психотерапевтичних консультацій, укладений з ФОП ОСОБА_2 , висновок лікаря психолога ОСОБА_2 від 23.06.2023 вих. № 23/2023, акт № 1 від 23.06.2023 приймання-передавання наданих послуг до договору від 01.05.2023 та платіжну інструкцію від 23.06.2023, як на підтвердження завдання відповідачем моральної шкоди, суд відхиляє, оскільки вказані документи не місять відомості щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), з урахуванням стан його здоров`я, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

При цьому, на переконання суду, визначена позивачем моральна шкода у розмірі 20000,00 грн у спірних правовідносинах, не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Отже, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена з передбачених ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Зокрема, не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме неправомірними діями та рішеннями відповідача.

За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача відсутні, тому в цій частині позовних вимог відмовляє.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 1073,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на правничу допомогу здійснюється у порядку, встановленому ст. 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись..

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Allia№ce Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу абз. 1 ч. 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано до суду наступні документи, а саме: ордер серія СЕ №1064550; акт (звіт) про виконання доручення до договору про надання правової допомоги №2003 від 20.03.2023 на суму 20000,00 грн.

До матеріалів справи позивачем не долучено квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 20000,00 грн або інший доказ, згідно якого він здійснив оплату послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги. Не надано також доказів здійснення оплати послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20000,00 грн.

Суд вважає, що для вирішення питання стягнення понесених витрат на правничу допомогу, спочатку необхідно встановити чи відбулася оплата такої допомоги у розумінні Закону, тобто чи були понесенні витрати. У цій справі позивачем не було надано документа, який би підтверджував оплату витрат на правничу допомогу.

Таким чином, на думку суду, надані позивачем докази не можуть свідчити про оплату за надані послуги, і у свою чергу - про понесені судові витрати на правничу допомогу.

Відтак, на переконання суду, розмір понесених позивачем витрат не підтверджуються належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами в розумінні КАС України.

З урахуванням наведеного, суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір витрат на правничу допомогу, тому відмовляє в стягненні таких витрат.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19 та від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 21.01.2021 у справі №280/2635/204, та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду 28.09.2022 у справі № 600/6516/21-а.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.05.2023 № 262440012140.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.04.2023, з урахуванням висновків суду.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 1073,60 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344);

другий відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368);

Суддя В.К. Левицький