Решение № 116802458, 06.02.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 лютого 2024 року Справа № 280/6779/22 ПР/280/27/23 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами загального, у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 168)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30.11.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України (далі третя особа), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неповного нарахування і виплати позивачу винагороди судді за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2021 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок належної позивачу винагороди судді за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2021 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 в розмірі 2270 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів; за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 в розмірі 2481 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на посаді судді. Зазначає, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється виключно цим Законом, при цьому базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працезданих осіб становить 2270 гривень та 2481 гривня станом на 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно. Однак, відповідач при обчисленні суддівської винагороди застосовує прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що становить 2102 гривні. Крім того, зменшивши розмір базового посадового окладу, відповідач пропорційно зменшив і щомісячну доплату за вислугу років. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному обсязі винагороди судді протиправною, у зв`язку чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.12.2022 відкрито провадження у справі № 280/6779/22; призначено підготовче засідання на 21.12.2022.

16.12.2022 до суду надійшла заява Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (вх. №47767) про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку із пропущенням позивачем строку звернення до суду. Також, цього ж дня відповідачем подано відзив на позов (вх. № 47769), в якому зазначено, що частина третя статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною нормою, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який необхідний для обчислення посадового окладу судді. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як і розмір мінімальної заробітної плати щорічно встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України». Так, статтями 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2021 році та у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн. Відтак, нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у спірний період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. проводилися у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 21.12.2022 відкладено підготовче засідання до 11.01.2023.

27.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 48895), в якій він заперечує проти доводів відповідача з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідно до пояснень Державної судової адміністрації України (вх. від 02.01.2023 № 27), відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня, повинен нараховувати та виплачувати позивачу суддівську винагороду у період з серпня 2021 року по жовтень 2022 року із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру окладу судді, у розмірі 2102 гривні. У задоволенні позову просить відмовити; розгляд справи просить здійснити без участі третьої особи.

Ухвалою суду від 11.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду до дати, встановленої судом, заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

25.01.2023 від позивача надійшла заява (вх. №4061) про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 280/6779/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 в адміністративній справі №280/6779/22 скасовано в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неповного нарахування і виплати позивачу винагороди судді за жовтень 2022 року; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок належної позивачу винагороди судді за жовтень 2022 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 в розмірі 2481 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів. В цій частині направлено справу №280/6779/22 до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 в адміністративній справі №280/6779/22 залишено без змін.

24.05.2023 матеріали адміністративної справи № 280/6779/22 повернуто до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 ухвалено продовжити розгляд адміністративної справи № 280/6779/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неповного нарахування і виплати ОСОБА_1 винагороди судді за жовтень 2022 року; зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити перерахунок належної ОСОБА_1 винагороди судді за жовтень 2022 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 в розмірі 2481 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів; призначено підготовче засідання на 13.06.2023.

Водночас, не погоджуючись із ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 в частині, якою ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 280/6779/22 залишено без змін, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.05.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 280/6779/22; витребувано з Запорізького окружного адміністративного суду матеріали справи № 280/6779/22.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2023 зупинено провадження в адміністративній справі № 280/6779/22 до перегляду в касаційному порядку ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 280/6779/22.

Постановою Верховного Суду від 03.08.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року в частині вимог позову щодо періоду нарахувань позивачу суддівської винагороди з серпня 2021 року по вересень 2022 року скасовано, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.

Разом із тим, позивач оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2023 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2023 заяву ОСОБА_1 про відкликання апеляційної скарги на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2023 року у справі №280/6779/22 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 р. в адміністративній справі № 280/6779/22 повернуто особі, яка її подала.

19.12.2023 матеріали адміністративної справи № 280/6779/22 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.

28.12.2023 від позивача надійшло клопотання про продовження розгляду справи.

Ухвалою суду від 28.12.2023 поновлено провадження у справі; призначено підготовче засідання на 11.01.2024.

04.01.2024 від позивача надійшла заява (вх. № 633) про розгляд справи за його відсутності.

Від представника відповідача надійшла заява (вх. від 11.01.2024 № 1715) про закінчення підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті. Справу просить розглянути в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 11.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті; ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності з`ясував наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 01.08.2016 № 321/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області строком на п`ять років.

Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 11.08.2016 № 2-ос ОСОБА_1 зараховано до штату Чернігівського районного суду Запорізької області на посаду судді та з 12.08.2016 він вважається таким, що приступив до виконання своїх обов`язків. Встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису.

Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 13.11.2018 № 10/1-ос ОСОБА_1 з 12.08.2018 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.

Наказом голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 з 08.08.2022 зараховано до штату цього суду у зв`язку із його переведенням шляхом відрядження на роботу на посаду судді.

Листом відповідача від 14.11.2022 № 08-02/3520 позивачу повідомлено, що при нарахуванні суддівської винагороди за період з 01.07.2021 по 31.10.2022 застосовувався прожитковий мінімум для визначення базового розміру посадового окладу судді, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» складає 2 102,00 грн. Наведене підтверджується довідкою від 14.11.2022 № 08-02/628, доданою до зазначеного листа.

Натомість, позивач вважає, що суддівська винагорода за вказаний період має бути обчислена виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн. (за період з 01.08.2021 по 31.12.2021) та 2 481,00 грн. (за період з 01.01.2022 по 31.10.2022), що зумовило звернення до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII; далі Закон № 1402) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено нижче. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону № 1402, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість нормами законів про Державний бюджет України на 2021-2022 роки, разом із встановленням на 1 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

Сторонами не заперечується те, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402 в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд вважає за необхідне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів про Державний бюджет України на 2021-2022 роки.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас закони про Державний бюджет України на 2021-2022 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що закони про Державний бюджет України на 2021-2022 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідачі неправильно визначилися із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Зубко та інші проти України від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн.) та на 1 січня 2022 року (2481 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.) у період серпень 2021 року жовтень 2022 року на підставі норм законів про Державний бюджет України на 2021-2022 роки було неправомірним.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 та від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо неповного нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2021 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року, а відтак, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в у заявах по суті справи доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700) щодо неповного нарахування і виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2021 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року.

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області 69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700) здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суддівської винагороди за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 2270,00 грн., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 2481,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 06.02.2024.

Суддя Ю.П. Бойченко