Решение № 116699183, 31.01.2024, Межівський районний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 181/1508/23

Провадження № 2/181/28/24

"31" січня 2024 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої - суддіЛітвінової Л.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Острянин В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Межова,в порядку спрощеного позовного провадження,з повідомленням (викликом) осіб, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулося АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з позовом, в якому вказано, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 22.02.2018 року.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» стверджує, що у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 22.05.2023 року має заборгованість 211153,13 грн., яка складається з наступного:

175919,80 грн. заборгованість за тілом кредиту;

0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками;

35233,33 грн. заборгованість за простроченими відсотками;

0,00 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625;

0,00 грн. нарахована пеня;

0,00 грн. нарахована комісія.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 22.02.2018 року у розмірі 211153,13 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 3167.30 грн.

Ухвалою судді від 18 вересня 2023 року дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.(а.с.128-129)

18 жовтня 2023 року від представника відповідача адвоката Таволжанського М.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. (а.с.143-144)

Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2023 року клопотання представника відповідача адвоката Таволжанського Миколи Володимировича про проведення судового засідання у режимі відеоконференції у цивільній справі задоволено.(а.с.147-148)

20 жовтня 2023 року від представника відповідача адвоката Таволжанського М.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що позивачем не надано жодного належного доказу, яким би він підтвердив викладені обставини, тобто не доведено факт видачі відповідачеві кредитних коштів, а також відповідно і користування ними, що зумовлює неможливість задоволення позовних вимог. Між позивачем та відповідачем було підписано Заяву № б/н від 22.02.2018 року, яка не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору в розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві. До правовідносин відповідачки з Позивачем правила ч. 1 ст. 634 України щодо договору приєднання застосувати неможливо, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спір правовідносин (22.02.2018 року) до моменту звернення до суду із позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила, Тарифи у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачці Умови та Правила банківських послуг, Тарифів відсутність в Заяві домовленості сторін про строк дії договору отримання кредиту, умов кредитування, права банку встановлювати змінювати кредитний ліміт та відсоткову ставку в односторонньому порядку надані банком Умови та Правила, Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з Відповідачкою договору про надання банківських послуг, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вищевказана Заява, на яку посилається Позивач, є стандартним бланком, який не містить відомостей про розмір відсотків, комісії, пені і штрафів, порядку користування кредитними коштами. На підтвердження вказаних відомостей позивач посилається на Умови та Правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою та Витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature. При цьому надані позивачем Умови та Витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature не містять підпису відповідача. Більш того, Відповідач категорично заперечує ознайомлення, саме з цими Витягами з Умов та з Тарифів банку. В свою чергу, АТ КБ "Приватбанк" не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Тарифи обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature мала на увазі Відповідач, підписуючи Заяву позичальника, та відповідно, чи брала вона на себе зобов`язання зі сплати саме того, який зазначено в Умовах та тарифах, розміру відсотків у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. А тому, відповідно, вказані Умови та Тарифи обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 22.02.2018 року. Таким чином Заява від 22.02.2018 року (в копії) - це єдиний документ у матеріалах справи, у якому міститься підпис Відповідачки. У Заяві від 22.02.2018 року відсутня будь-яка інформація про отримання Відповідачкою будь-якої кредитної картки, номер карткового рахунку, дату відкриття рахунку, обрані умови кредитування, розмір кредитного ліміту, строк кредитування, вид та строк дії кредитної картки, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу, розмір штрафних санкцій. Оскільки Позивачем не доведено наявність договірних відносин з відповідачем щодо розміру відсотків, порядку користування кредитними коштами, а тому в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по нарахованих відсотках суд має відмовити. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-2320цс16, а також в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17. Звертає увагу суду на висновок викладений у Постанові Верховного суду від 14.02.2018 р., справа № 364/737/17, провадження № 61-2022св18, де Відповідачем є ПАТ "ПриватБанк", а обставини є аналогічними.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували те, що між сторонами дійсно був укладений саме кредитний договір від 22.02.2018 року, оскільки Заява, що містить підпис Відповідача про ознайомлення його із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, не містить зазначений кредитний ліміт, а також у ній відсутня інформація про те, який саме вид картки банком було видано Відповідачу відповідно до його заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову відсоткову ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше), вказана Заява містить лише ідентифікуючі відомості про Відповідача. Позивачем, як кредитором, суду виписки по рахунку відповідача, як позичальника, не надано, як і не надано будь-якого доказу, що підтверджує факт встановлення кредитного ліміту та видачі відповідачу саме кредитної картки.

Долучений до позову витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature, передбачає різні види Тарифів в залежності від типу кредитної картки. Кожен вид кредитної картки передбачає різний пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів.

А до виписки наданої позивачем на підтвердження позовних вимог, про активне користування банківською кредитною карткою відповідачем, суду необхідно відноситься критично так як залишається незрозумілим до якого виду картки та якого рахунку відноситься вказана виписка, а також чи дійсно вказана виписка може належним чином підтверджувати обставини викладені в позовних вимогах.

Таким чином, Відповідач вважає, що внаслідок недоведеності факту укладення кредитного договору, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк", що спрямовані на захист права кредитора, задоволенню не підлягають. Не можуть бути задоволеними і вимоги АТ КБ "Приватбанк" щодо повернення суми наданих кредитних коштів, із врахуванням положень ст. 625, 1212 ЦК України, оскільки факт надання кредитних коштів або кредитної картки із встановленим кредитним лімітом, використання встановленого кредитного ліміту Відповідачем, не доводиться наданими позивачем доказами.

Принагідно Відповідач щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності бажає зазначити наступне. Заява про застосування строку позовної давності буде подана Відповідачем відповідно до вимог чинного ЦПК України. На момент подання Відзиву її подати Відповідач не має можливості у зв`язку із тим, що Позов є значним за обсягом, має велику кількість додатків які потребують більш ретельного та детального аналізу, а також консультацій із відповідними спеціалістами, адже сама Відповідачка не володіє достатніми знаннями у сфері бухгалтерії, банківської справи та юриспруденції. АЛЕ згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. В постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц вказано, що сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Враховуючи зазначене прохає суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності. В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 відмовити.(а.с.150-153)

07 грудня 2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, відповідно до якого з обставинами викладеними у відзиві не погоджуються з підстав зазначених у відповіді на відзив та прохають позовну заяву задовольнити у повному обсязі.(а.с.166-172)

Представник АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з`явився, до позовної заяви долучено клопотання про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні. (а.с.9).

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, останній надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судом на підставі ч.2 статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до наступних висновків.

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк») відповідно до статуту є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».(а.с.98-99)

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.06.2021 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19.03.1992.(а.с.97)

Згідно Витягу з Державного реєстру банків №ДРБ-000008 від 16.08.2021, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, банківська ліцензія № 22.(а.с.100)

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.02.2018 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців і керівників корпоративних клієнтів).(а.с.27)

Згідно зазначеноїанкети-заявивбачається що в останній заповнена інформація про персональні і контактні дані відповідача та не містить будь-яких відміток про вид кредитної картки, який бажав оформити на своє ім`я відповідач, бажаного кредитного ліміту та інших істотних умов кредитного договору.

Разом з тим зазначено, що підписанням даної анкети-заяви відповідач згодна зі ст.634 Цивільного кодексу України у повному обсязі приєднується до Умов і правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua і які разом із пам`яткою клієнта і тарифами складають договір банківського обслуговування, екземпляр якого і отримав відповідач шляхом самостійного роздрукування.

Однак надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг» підпису відповідача не містять.(а.с.48-92)

Доказів того, що «Умови та правила надання банківських послуг», які додані позивачем до позовної заяви, є складовою укладеного між сторонами договору, матеріали справи також не містять, як відсутні і докази, що саме такі умови та правила надання банківських послуг діяли на момент підписання відповідачем 22.02.2018 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов`язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає позивач. Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами, однак з цієї анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.(а.с.43-47)

У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зазначено, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Таким чином, суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який міститься в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22.02.2018 року шляхом підписання анкети-заяви.

Наданий позивачем паспорт споживчого кредиту від 26 лютого 2021 року, датований значно пізніше договору від 22.02.2018 року, зазначена інформація у якому зберігає чинність та є актуальною до 13.03.2021 року, не може вважатись складовою кредитного договору, не доводить заявлених позовних вимог та не доводить факту видачі кредитної картки з встановленим кредитним лімітом (а.с.39-42) у зв`язку з наступним.

Так паспорт споживчого кредиту від 26 лютого 2021 року містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, відсутні дані щодо фактичного ліміту, річна процентна ставка обчислена на основі припущення.

Крім того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц (провадження №61-13569св20), на яку, як на підставу касаційного оскарження, посилався заявник, а також від 18 листопада 2020 року у справі №313/346/20 (провадження №61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19 (провадження №61-17707св19).

Крім того, анкета-заява від 22.02.2018 року підписана ОСОБА_1 не містить посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.

Таким чином, даний документ неможливо визнати належним доказом досягнення між сторонами згоди на укладення кредитного договору та погодження всіх його істотних умов, зокрема стосовно розміру отриманого кредиту, розміру відсоткової ставки за користування кредитом, порядок погашення кредиту, розмір щомісячного платежу, розмір неустойки, оскільки наявна у ньому інформація є попередньою та не містить конкретного зазначення типу кредитного продукту, який саме з них обирає позичальник.

Також у матеріалах справи знаходиться заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 26.02.2021 року підписана відповідачем, та містить у собі наступну наявну інформацію: Дані про клієнта, Істотні умови Договору «Кредитні картки» (основні умови кредитування, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію), Істотні та інші умови Договору «Оплата частинами та Миттєва розстрочка» (інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту; додаткова інформація); Угода про використання простого електронного підпису; Повний зміст Умов та Правил надання банківських послуг; Тарифи Банку та інші умови договору.(а.с.28-38)

Однак, суд наголошує, що зазначена заява підписана відповідачем 26.02.2021 року, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22.02.2018 року шляхом підписання заяви-анкети. Крім того, у вказаній заяві не зазначено жодним чином про те, що вона є доповненням чи Додатком до Договору № б/н від 22.02.2018 року, укладеного між сторонами по справі.

А тому, суд не може прийняти вказану вище Заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг від 26.02.2021 року як належний доказ у даній справі з огляду на те, що вона по своїй суті є правочином, який підтверджує виникнення кредитних правовідносин між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 за окремим договором від 26.02.2021 року.

У позовній заяві позивачем зазначено, що відповідачу було відкрито картковий рахунок та надано у користування кредитну картку, на підтвердження чого позивач надав довідку про отримані картки (а.с.26). Однак, оцінюючі вказану довідку суд до уваги її не бере, оскільки вона неналежно оформлена, не містить номеру та дати її складання, у зв`язку з чим судом не може вважатися допустимим та достовірним доказом. Матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно отримав платіжну картку. На переконання суду, єдиним допустимим доказом на підтвердження факту отримання позичальником платіжної картки може виступати відповідний письмовий документ, який містить підпис позичальника та дату про отримання картки, з зазначенням її виду, строку дії та номеру. Однак, належних та допустимих доказів того, що відповідач дійсно отримав кредитні картки матеріали справи також не містять.

Також позивачем зазначено, що відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.25). Однак, оцінюючи вказану довідку суд не бере її до уваги, оскільки вона неналежно оформлена, не містить номеру та дати її складання, не зрозуміло чи дійсно вона має відношення до зазначеного кредитного договору, адже згідно вказаної довідки вбачається, що старт карткового рахунку ніби то відбувся 22.02.2018 року, у той час як кредитний ліміт було встановлено лише 30.05.2019 року у розмірі 110000,00 грн., у зв`язку з чим зазначена довідка не може вважатися судом допустимим та достовірним доказом.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної карти, її виду та строку дії, а також розміру наданого кредиту, що позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу та процентів.

Згідно правових висновків, наведених в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких:

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 грудня 1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином,виписка по картковому рахунку,що міститься в матеріалах справи,може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Отже, суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити,чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт,якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримувала вона кредитну картку та строк її дії,чи користуваласяостаннякредитними коштами(чи отримувала готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купувала товари та чи перерахувала кошти на інші рахунки), якщо користувалася, то в якому розмірі,чи здійснювала повернення кредитних коштівпозивачу, якщо здійснювала, то в якому розмірі».

Крім того, згідно висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21), банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника.

Так порівнюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором №б/н від 22.02.2018 року та виписку з рахунку ОСОБА_1 встановлено, що інформація зазначена у них є суперечливою, адже у розрахунку заборгованості початковою датою є 30.05.2019 та заборгованість за наданим кредитом на вказану дату складала 101693,8 грн. у той час коли за випискою з рахунку рух коштів розпочався 22.02.2018. Крім того,згідно виписки станом на 30.05.2019 року залишок після операції на рахунку відповідачки становить 0 грн,у тойчас колизгідно розрахункузаборгованості відповідачкастаном на30.05.2019мала заборгованість101693,8грн.

Також, відповідно до виписки за рахунком ОСОБА_1 вбачається, що залишок після операції на початкову дату зазначену у ній вказаний вже за -94488,41грн. при тому що на першій сторінці виписки де міститься узагальнююча інформація по рахунку зазначений баланс на початок періоду 97488,41 грн., враховуючи зазначене не зрозуміло коли ж саме відбувся старт рахунку і з якої саме суми. Тому враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що виписка з рахунку та розрахунок заборгованості не відображають достовірної та повної інформації.

Таким чином, надана позивачем виписка з рахунку боржника хоча і є первинним бухгалтерським документом та з врахуванням обставин даної справи не доводить заявлених банком позовних вимог, оскільки виходячи з принципу змагальності позивач (банк) має довести не лише факт кредитних відносин, а й розмір кредитної заборгованості, проте з цього документу неможливо встановити розмір отриманих у кредит коштів, а також тіло кредиту, що узгоджується з висновками Великої Палата Верховного Суду, викладеними у постанові від 03липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження№14-131цс19), які також враховані Верховним Судом у постанові від 12травня 2021 року у справі №206/1881/20(провадження№61-631св21).

Жодних інших належних та допустимих доказів того, що відповідачу позивачем 22.02.2018 року був встановлений кредитний ліміт, та доказів щодо розміру такого ліміту, стороною позивача суду не надано, як не надано і належних доказів подальшої зміни такого кредитного ліміту.

Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов`язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк.

Згідно ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов`язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.

Вищенаведене узгоджується також з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року по справі № 755/17553/16, від 03 квітня 2019 року по справі № 221/5089/16-ц та від 27 березня 2020 року по справі № 703/3063/18.

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що заявлені банком позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 211153,13 грн. є недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.

Також, представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. ст. 261, 262 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.08.2018 року № 61-16531св18.

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за № 14 роз`яснив, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що у судовому засіданні встановлено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із їх недоведеністю, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст.526,638,1049,1054 Цивільного кодексу Українита керуючись 2, 4, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 січня 2024 року.

Суддя: Л. Ф. Літвінова