Постановление суда № 116671900, 19.01.2024, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/10582/23

Провадження №2/367/2250/2024

УХВАЛА

Іменем України

19 січня 2024 року м. Ірпінь

Суддя Ірпінського міського суду Київської областіКарабаза Н.Ф., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 26 грудня 2023 року заяву було залишено без руху. Для усунення викладених в зазначеній ухвалі недоліків заявнику був установлений 10-денний термін з дня отримання копії ухвали про залишення без руху заяви.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Буша А.В. через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що позивач звільнена від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та на постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 643/2870/18 та постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 743/1481/21 в яких зроблено правовий висновок про те, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно даної норми закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Так, згідно з п.п. 1-1, 11 ч. 1ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Разом з тим, суд звертає увагу, що п. п. 1-2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що дія цього Закону не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця; договори позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

У частині третій статті «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 та у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21 зазначається, що стаття 5 ЗУ «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, вказує, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»). На думку суддів, при прийнятті ЗУ «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Крім того, відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення, заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону Україниі «Про захист прав споживачів».

Водночас, у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 638/6060/18 йдеться про необхідність суду з`ясувати, чи пов`язаний позов з порушенням прав споживача. Так, колегія суддів Верховного Суду відхилила аргумент касаційної скарги про те, що позов стосується захисту прав споживача, оскільки позивач не зазначив жодних доводів та доказів того на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб, в чому полягало порушення прав позивача як споживача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно із постановою Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09.07.2020 року, зроблено висновок: «позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року справа № 757/40852/17, провадження № 61-3024св21, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Отже, для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Тобто, в даному випадку предметом позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, тобто матеріально-правові відносини, які виникли з приводу вчинення приватним нотаріусом Остапенком Євгеном Михайловичем виконавчого напису та на підставі якого було стягнуто з боржника кошти, а не відносини, які виникли з приводу надання позивачу кредиту, який виданий не на конкретні споживчі цілі.

Разом з тим, позивач не зазначає в чому полягає порушення прав позивача, саме як споживача фінансових послуг.

Крім того, позивач конкретно зазначає, що кредитний договір № 9673213 від 11.08.2020 року між нею та ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» ніколи не заключався.

Водночас посилання позивача не можуть бути взяті до уваги, оскільки положення Закону України «Про захист прав споживачів» стосовно звільнення від сплати судового збору, у цьому випадку, не можуть бути застосовані, оскільки оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинений на виконання договору відступлення прав вимоги, що не є споживачем договору в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому доводи позивача про звільнення її від сплати судового збору з покликанням на ч. 3 ст. 22 Закон України «Про захист прав споживачів» є помилковими.

Таким чином відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви.

Подібний за змістом висновок зроблено у постанові Верховного Суду по справі № 638/6060/18 від 12.08.2020 року.

Крім того, висновок про те, що не до усіх позовів про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню застосовується ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», також підтверджується ухвалою Верховного суду від 27.05.2021 у справі №320/10834/18, провадження 61-7345ск21.

Натомість, безпідставними є посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 643/2870/18 та постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 743/1481/21, оскільки вони зроблені у правовідносинах, які виникли з інших фактичних обставин і не є тотожними із правовідносинами в даній справі. Варто зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 643/2870/18 предметом спору був, виконавчий напис нотаріуса по стягнення заборгованості за кредитним договором укладеним між позивачем та ЗАТ «КБ ПриватБанк» 24.10.2007 за умовами якого він отримав на споживчі потреби кредит в розмірі 8000 грн. з кінцевим терміном повернення до 31.10.2010, тобто строком більше погашення кредиту більше одного місяця.

У постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 743/1481/21 предметом спору був, виконавчий напис нотаріуса по стягнення заборгованості за кредитним договором укладеним між позивачем та АТ «Ідея Банк» 25.03.2019 за умовами якого він отримав на споживчі потреби кредит в розмірі 57397 грн. з кінцевим терміном повернення до 25.03.2021, тобто строком більше погашення кредиту більше одного місяця.

Разом з тим, у даній справі позов пред`явлено до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», право вимоги у якого виникло не на підставі договору споживчого кредиту, який укладено між позивачем та відповідачем, а у зв`язку з переходом до відповідача права вимоги на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами.

Суд також наголошує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У цих рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Таким чином, ні позивачем ні її представником при зверненні до суду не доведено, що порушені її права, як споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 22 вказаного Закону.

Отже, недоліки, зазначені в ухвалі суду від 26 грудня 2023 року позивачем усунуті не були.

Позивачем не виконано вимоги ст. 177 ЦПК України, а саме: не додано до позовної заяви документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Оскільки, ухвалу суду від 26 грудня 2023 року не виконано, тому позовну заяву слід вважати не поданою і необхідно повернути позивачу.

Керуючись ст. 185, 353-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - вважати не поданою та повернути позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в 15-денний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://ip.ko.court.gov.ua/sud1013/.

Суддя: Н.Ф. Карабаза