Решение № 116646335, 29.01.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29 січня 2024 р. справа № 520/3868/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання противоправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на рапорт щодо необхідності направлення на військово - лікарняну експертну комісію для встановлення придатності (або лікування) до військової служби солдата ОСОБА_1 , складені 08 листопада 2022 року та 14 грудня 2022 року; 2) зобов`язання Військову частину № НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 08 листопада 2022 року та 14 грудня 2022 року, та прийняти рішення про направлення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на проходження військово - лікарняної експертної комісії, про що надати письмову відповідь у відповідності до 112, 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України і змісту статті 20 Закону України "Про звернення громадян".

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що 08 листопада 2022 року та 14 грудня 2022 року направляв два письмові рапорти з відповідним до відповідача з проханням терміново направити позивача для проходження військово - лікарняної експертної комісії з метою встановлення придатності до служби і (або) призначення лікування хвороби. Однак, на момент подання позову, відповідач в порушення пунктів 112, 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України і статті 20 Закону України "Про звернення громадян" поданий рапорт не розглянув, письмову відповідь не надав.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що будь-якого рапорту про направлення на військово-лікарську комісію від позивача військова частина не отримувала, у відповідних журналах реєстрація таких рапортів відсутня. Також, зазначив, що позивача було мобілізовано на військову службу з 15.06.2022 року, після поранення позивач перебував на стаціонарному лікуванні, одразу після завершення лікування пройшов ВЛК та отримав відповідний висновок, після чого був направлений у відпустку, проте, після спливу терміну відпустки, позивач самовільно не повернувся до розташування військової частини, чим ухилився від виконання обов`язків військової служби. З цього приводу, проведено службове розслідування, копії матеріалів службового розслідування направлено до Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил для прийняття правового та процесуального рішення.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.06.2022 року на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 № 69/2022 був призваний до лав Збройних Сил України.

Відповідно до Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частинні) від 15.06.2022 № 167, сержанта ОСОБА_1 , який прибув з Слобідського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Харків, зараховано на посаду сержанта резерву запасної роти Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_3

Згідно відомостей довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 30.08.2022р. №2338, 27.07.2022 року під час відбиття збройного нападу, захисту Батьківщини в населеному пункті Верхньокам`янске Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу та безпосереднього зіткнення зі збройними силами Російської Федерації сержант ОСОБА_1 внаслідок вибухової травми отримав поранення, після чого був поетапно евакуйований до Військової частини НОМЕР_2 , де проходив лікування.

Позивачем до матеріалів справи надано копію Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №8685 про проходження лікування у період з 28.07.2022 по 31.07.2022, копію Консультативного висновку від 28.11.2022р., копії Виписок Медичного центру Офтальміка від 07.12.2022р. та від 06.12.2022р. та копію направлення Медичного центру Офтальміка на операцію від 06.12.2022р.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 11.10.2022 №1043, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , та відомостями зазначеними у відзиві на позов, сержант ОСОБА_1 потребував відпустки на 30 календарних днів.

Згідно наданих пояснень, викладених у відзиві на позов, заявник з відпускним квитком від 12.10.2022 №1572, був направлений у відпустку з 12.10.2022 по 11.11.2022. Відповідно до виписки епікриз №1401 від 11.10.22 (видано Військовою частиною НОМЕР_2 ), позивачу надано рекомендації з`явитися до лікаря частини за місцем ППД; виконати рішення ВЛК №1043 від 11.10.2022. Після спливу терміну відпустки, сержант ОСОБА_1 не повернувся до розташування Військової частини НОМЕР_1 , що позивачем не спростовано.

До матеріалів справи надано копію рішення ВЛК №1043 від 11.10.2022 року.

Позивач у позовній заяві зазначив, що після отриманої травми він проходив лікування в Міській клінічній лікарні Дніпропетровської міської ради; по закінчені лікування проходив Військово-лікарську експертизу у військовій частині НОМЕР_2 , де йому надали висновок ВЛК №1043 від 11.10.2022 року згідно до якого позивачу було надано 30 діб для відпустки за станом здоров`я.

За матеріалами справи вбачається, що позивач після відпустки за станом здоров`я, а саме 12.11.2022 року не прибув до розташування Військової частини НОМЕР_1 .

З витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.11.2022р. №1863 встановлено, що по вказаному вище факту у Військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що сержант ОСОБА_1 не прибув до розташування Військової частини НОМЕР_1 після відпустки за станом здоров`я, чим ухилився від виконання обов`язків військової служби; з 12.11.2022 по час закінчення службового розслідування самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 без зброї та боєприпасів. За самовільне залишення Військової частини НОМЕР_1 , невихід на службу без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов`язків, порушення вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України на позивача накладено дисциплінарне стягнення "Сувора догана", утримано премію та додаткову грошову винагороду за листопад 2022 року у повному обсязі як надмірно виплачену. Копії матеріалів службового розслідування направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорськ Донецької області для прийняття правового та процесуального рішення, внесення інформації до єдиного реєстру досудових розслідувань (Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 28.01.2023 року № 380).

08.11.2022 року та 14.12.2022 року позивачем були складені рапорти на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 з посиланням на ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", п. 37 Закону України "Про статут внутрішньої служби", ст. 19 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з проханням, зокрема, направити позивача на ВЛК комісію згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України для обстеження і встановлення необхідного лікування або взагалі його придатності до служби.

У вказаних рапортах зазначено, що рапорти подаються через Міністерство Оброни України з зазначення адреси, електронної адреси та факсу Міністерства Оброни України.

У примітці вказаних рапортів також зазначено, що "рапорти були подані як усно, так і заказним листом з повідомленням на адресу військової частини, а також на електронну адресу Міністерства Оброни України, для реєстрації та направлення до військової частини НОМЕР_1 . Також, ці заяви продубльовані за допомогою комунікаційного зв`язку VIBER, SIGNAL, VOTSA всім командирам частини які відомі, а також до Військової служби правопорядку у Збройних Силах України для запобігання звинувачення в СЗЧ".

Однак, доказів направлення вказаних рапортів зазначеними у примітці засобами до матеріалів справи не надано (квитанції, опис-вкладення, повідомлення про вручення поштового відправлення, скріншоти, роздруківки тощо).

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що будь-якого рапорту про направлення на військово-лікарську комісію від позивача Військова частина НОМЕР_1 не отримувала, у відповідних журналах реєстрація таких рапортів відсутня (надати підтвердження можливим не видається з огляду на великий об`єм журналів реєстрації та наявність у них особистих даних третіх осіб).

Стверджуючи про вчинення суб"єктом владних повноважень бездіяльності з розгляду та надання відповіді на рапорт щодо необхідності направлення на військово - лікарняну експертну комісію та про невідповідність закону названого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

За змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, обов"язком кожного громадянина України. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Суспільні відносини з приводу порядку виконання громадянами військового обов"язку унормовані приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153/2008), Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009р. №170, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.08.2009р. за №438/16454; далі за текстом - Інструкція №170).

Так, відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Частиною 1 ст.4 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" визначено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Статтею 24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" визначено початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.

Початком проходження військової служби вважається зокрема день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.

Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов`язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.

При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.

Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за №94/29962; далі за текстом - Інструкція №735).

Згідно з п.1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Як то згадано у п.7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

Відповідно до приписів частини десятої статті 1 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, проведення медичного огляду військовослужбовців, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико- соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) для проведення військово- лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що направлення на медичний огляд проводиться: б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.

Відповідно до пункту 6.4 глави 6 розділу II Положення № 402 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (пункти "а", "б" статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.

Як вже було зазначено вище, позивач перебував на лікуванні у медичної установі після поранення. Одразу після завершення лікування пройшов ВЛК та отримав відповідний висновок (довідку №1043 від 11.10.2022).

Доказів оскарження вказаного висновку ВЛК до матеріалів справи не надано.

За твердженням відповідача, після спливу терміну відпустки сержант ОСОБА_1 не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 .

У розумінні ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За визначенням ст.1 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022р. № 62/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (затверджено Законом України від 24.02.2022р. № 2102-IX), який наразі триває.

Визначення поняття воєнний стан міститься в ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", згідно якого воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація). Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Позивач у спірних правовідносинах проходить службу саме під час дії правового режиму воєнного стану і ці обставини учасниками справи не заперечуються.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що будь-якого рапорту про направлення на військово-лікарську комісію від позивача Військова частина НОМЕР_1 не отримувала, у відповідних журналах реєстрація таких рапортів відсутня.

За викладеними у відзиві на позов доводами суб`єкта владних повноважень, позивач - сержант ОСОБА_1 , самовільно залишив місце служби та на момент складання відзиву на позовну заяву до місця служби не з`явився, чим ухилився від виконання обов`язків військової служби. З цього приводу, у Військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування, яким було встановлено, що сержант ОСОБА_1 з 12.11.2022 року по теперішній час самовільно залишив тимчасовий пункт дислокації Військової частини НОМЕР_1 без законних на то підстав. На підставі п. 14 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, сержанта ОСОБА_1 зараховано у розпорядження, як військовослужбовця, що відсутній понад десять діб, до повернення військовослужбовця у частину, знято з усіх видів забезпечення. Копії матеріалів службового розслідування направлено до Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил для прийняття правового та процесуального рішення (Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 28.01.2023 року №380).

Приєднаними до справи доказами дана інформація наразі не спростована.

Матеріали справи також не містять жодних доказів направлення рапортів позивача до відповідача (квитанції, опис-вкладення, скріншоти, роздруківки тощо) та отримання відповідачем цих рапортів.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 , не було вчинено бездіяльності з огляду на обставини не отримання рапортів позивача.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Наведене засвідчує відсутність факту порушеного права (ущемленого інтересу) заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева