Решение № 116644409, 29.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2024 року № 320/37647/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора з вимогою стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі №640/23494/19 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 23.11.2022 по день винесення судового рішення у даній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження у даній адміністративній справі.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що його 30.10.2019 його звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Зазначив, що звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх трудових прав та у подальшому рішенням суду його було поновлено на посаді. Таким чином, позивач вважає, що оскільки відповідачем не виконано рішення суду про поновлення його на посаді, тому з відповідача слід стягнути середній заробіток, як оплату вимушеного прогулу за затримку виконання рішення суду.

До суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, з урахуванням того, що порушень вимог ст. 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора не вбачається через відсутність вини роботодавця, а позивача було поновлено на посаді відповідним наказом. Відповідач також зауважив, що позивачем не вживались будь-які дії, спрямованні на добровільне виконання рішення суду щодо поновлення останнього на посаді. Крім того зазначив, що затримка з виконання рішення суду зумовлена й тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач здійснює адвокатську діяльність та не міг працювати на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури до зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Крім того, до суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши вказану заяву відповідача, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Статтею 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заперечуючи проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач як на підставу для необхідності розгляду справи за правилами загального позовного провадження зазначив про те, що дана справа є складною, оскільки позивач оскаржує умови проходження публічної служби.

Водночас, зміст заяви не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення підготовчого засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Більш того, вимоги позивача не підпадають під визначення щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Крім того, будь-яких доказів з приводу того, що справу №320/37647/23, з огляду на характер спірних правовідносин, обсяг доказів чи з інших підстав недоцільно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не надав.

Суд звертає увагу відповідача на те, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (частина 1 статті 262 КАС України) з усіма правами, наданими сторонам КАС України та наведених додатково судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідач не позбавлений права викладати свої аргументи, пояснення, міркування у відзиві на позовну заяву, запереченнях, додаткових поясненнях та подавати докази.

Також, положення КАС України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

У відповідності до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши заяву відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження та приходить до висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій проти доводів відповідача заперечував. Вказав, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Також позивач вказав, що твердження відповідача, що затримка та неможливість виконати рішення суду щодо поновлення позивача на посаді, у зв`язку з тим, що позивач є адвокатом згідного Єдиного реєстру адвокатів України, є безпідставним та необґрунтованим. Позивач зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства України, посада прокурора є несумісною із діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності. Тому, позивач вважає, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитись в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.

Сторони про час, дату та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, явку у судове засідання своїх уповноважених представників сторони не забезпечили. До суду від позивача надійшла заява про розгляд даної справи без участі позивача, відповідач про причину неявки суд не повідомив.

Протокольною ухвалою, керуючись ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 з 2012 року проходив службу в органах прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України №1319ц від 30.10.2019 позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 01.11.2019.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №1319ц від 30.10.2019 щодо звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 01.11.2019; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 02.11.2019; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2019 по 18.03.2021 у розмірі 555766,40 грн (п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч сімсот шістдесят шість гривень сорок копійок) без урахування обов`язкових відрахувань; рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 34735,40 грн (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять п`ять гривень сорок копійок) допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся із апеляційною скаргою до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2021 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.04.2022 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 - скасовано.

Вмотивовуючи своє рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що суди попередньої інстанцій при скасування спірного наказу та поновленні позивача на посаді вдалися до аналізу встановлення юридичного факту ліквідації та реорганізації Генеральної прокуратури України, акцентуючи увагу лише на зміні назви юридичної особи, проте не досліджували підстави звільнення старшого слідчого Генеральної прокуратури за приписами, які регулюють звільнення лише прокурорів, а саме пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (у редакції на час звільнення позивача).

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив направити справу на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 22.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 1319ц від 30 жовтня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 01 листопада 2019 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 02 листопада 2019 року;

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2019 року по 22 листопада 2022 року в сумі 689861,20 грн (шістсот вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот шістдесят одна гривня двадцять копійок) (сума вказана без урахування обов`язкових відрахувань);

- допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 02 листопада 2019 року;

- допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34735,40 грн (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять п`ять гривень сорок копійок).

Також, 28.06.2023 Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №640/23494/19, згідно якого Офіс Генерального прокурора повинен негайно виконати рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Проте, станом на момент звернення позивача до суду відповідач у добровільному порядку не виконав вимоги рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2022, а позивач не скористався своїм правом на звернення до органів державної виконавчої служби.

У подальшому, на виконання вказаного судового рішення у справі №640/23494/19, наказом Генерального прокурора від 20.11.2023 №1289ц скасовано наказ Генерального прокурора від 30.11.2019 №1319ц про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 02.11.2019, про що проінформовано позивача листом від 22.11.2023 №07/1/1-1688вих-23.

Позивач вважаючи свої права порушеними внаслідок невиконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2022 у справі №640/23494/19 в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Також, як зазначає позивач, він має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2022 у справі №640/23494/19 починаючи з 23.11.2022 (наступний робочий день після прийняття рішення у справі) по 20.11.2023, коли наказом Генерального прокурора від 20.11.2023 №1289ц скасовано наказ Генерального прокурора від 30.11.2019 №1319ц про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 02.11.2019.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України, визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

За змістом ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набуло законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 3 ст. 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У ч. 8 ст. 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду від 22.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023, адміністративний позов задоволено, зокрема, допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 02 листопада 2019 року.

У подальшому, на виконання вказаного судового рішення у справі №640/23494/19, наказом Генерального прокурора від 20.11.2023 №1289ц скасовано наказ Генерального прокурора від 30.11.2019 №1319ц про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 02.11.2019, про що проінформовано позивача листом від 22.11.2023 №07/1/1-1688вих-23.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки відповідачем виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2022 у справі №640/23494/19 починаючи з 23.11.2022 (наступний робочий день після прийняття рішення у справі) по 20.11.2023, коли наказом Генерального прокурора від 20.11.2023 №1289ц скасовано наказ Генерального прокурора від 30.11.2019 №1319ц про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 02.11.2019.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України (оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника), у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Так, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Так, за положеннями абзацу «з» пункту першого Розділу 1, пунктів 2, 5, 8 Порядку № 100, нарахування виплат за час вимушеного прогулу слід проводити виходячи з розміру розрахованої за останні два місяці роботи, середньоденної заробітної плати працівника на час звільнення з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як вказано у пункті 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Судом враховано, що у справі №640/23494/19 суд у рішенні від 22.11.2022 встановив, що на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 №18-1410зп сума середньоденної заробітної плати на момент звільнення позивача становила - 1615,60 грн.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та триває на даний час.

На підставі викладених обставин, Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022 (далі - Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), яким введено додаткові правила трудових відносин на час дії воєнного стани.

Зокрема, частиною 6 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано: «У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71 - 73 (святкові і неробочі дні) КЗпП України.»

Таким чином, з урахуванням викладеного вище виникли обставини на підставі яких встановлено, що у період дії воєнного стану не діють статті КЗпП України, які визначають вихідні (святкові) дні встановленні статтею 73 КЗпП України. Отже, немає офіційних святкових та неробочих днів, що свідчить про те, що за цими загальними правилами, встановленими Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», під час війни працівники мають працювати у передбачені статтею 73 КЗпП України вихідні (святкові) дні з оплатою праці як у звичайний (не святковий) робочий день.

Отже, затримка виконання рішенням Окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі №640/23494/19 щодо поновлення позивача на посаді у період з 23.11.2022 по 20.11.2023 становить 259 робочих днів (з урахуванням приписів Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15.03.2022),

Тож, середній заробіток за цей час становить - 418440,40 грн. (259 робочих дні х 1615,60 грн. суму середньоденної заробітної плати позивача на момент його звільнення).

Суд наголошує на тому, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі, є саме видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

При цьому, важливим є саме те, що обов`язок роботодавця полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

За змістом норм ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права Верховний Суд викладав також у постановах від 17.09.2020 (справа №130/2249/15-ц), від 23.06.2019 (справа № 802/1184/16-а), від 17.06.2020 (справа №521/1892/18), від 26.02.2020 (справа №702/725/17), від 06.12.2018 (справа №465/4679/16).

Так, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України, суду потрібно встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення установити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Приписи статті 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Отже, наведеними положеннями визначено окремий вид спеціальної відповідальності суб`єкта (роботодавця, власника, або уповноваженого ним органу) за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Вимога негайного (невідкладного) виконання судового рішення про поновлення на роботі прямо встановлена нормами, зокрема, КАС України та КЗпП України, які є спеціальними кодифікованими нормативно-правовими актами.

Таким чином суд вважає, що знайшли своє підтвердження доводи сторони позивача про наявність затримки з боку відповідача виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, що є підставою для стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді та публічній службі (роботі).

За таких обставин, що відповідач має сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2022 у справі №640/23494/19 в сумі 418440,40 грн.

Суд також наголошує на тому, що рішення суду про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, та не пов`язується з його оскарженням до суду апеляційної/касаційної інстанцій, у разі, коли судом було звернуто до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді.

У частині доводів сторони відповідача про те, що зайняття позивачем адвокатською діяльністю є перешкоджало належному вирішенню питання щодо поновлення його на посаді прокурора, суд наголошує на тому, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно і це жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.

Слід вказати, що норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність. Питання щодо несумісності повинно було бути вирішено після виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді. За приписами ч. 2 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Отже, законодавцем передбачено чіткий порядок дій особи, щодо якої виникають обставини несумісності або можливого конфлікту інтересів у зв`язку з зайняттям адвокатською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 по справі №580/5185/20.

Відтак, суд вважає, що відсутній був обов`язок позивача попередньо, як умову для поновлення на роботі в органах прокуратури, зупиняти чи припиняти адвокатську діяльність.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тож, відповідачем під час розгляду даного спору не було доведено законності затримки виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, з огляду на що, позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду спору та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору при поданні цього адміністративного позову на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 22.11.2022 у справі №640/23494/19 щодо негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 02.11.2019, а саме з 23.11.2022 по 20.11.2023 у розмірі 418440 (чотириста вісімнадцять тисяч чотириста сорок) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.