Решение № 116582896, 25.01.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2024 р. справа № 300/7729/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 18.10.2023 вона звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 091630012983 від 25.10.2023 ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 28.03.1983 серія НОМЕР_1 , а саме: з 16.07.1979 по 21.03.1983 в Богородчани райпобуткомбінаті, з 01.04.1983 по 23.05.1984 в відділі робочого постачання, з 13.06.1984 по 15.05.2001 на заводі автоматичних ліній «Автолитмаш», з 04.12.2000 по 04.07.2003 у військовій частині НОМЕР_2 , з 16.07.2003 по 09.07.2004, з 08.02.2006 по 24.08.2006 в Івано-Франківському міському центрі зайнятості, оскільки не підтверджене дошлюбне прізвище, в наданому витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 № 00024542450 ім`я заявниці не відповідає паспортним даним. Страховий стаж обчислено з 01.01.1999 за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також не зараховано періоди навчання з 01.09.1977 по 14.07.1979 в технічному училищі №16 м. Івано-Франківська відповідно наданої довідки від 13.10.2022 № 22, оскільки не підтверджено дошлюбне прізвище, в наданому витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 ім`я заявниці не відповідає паспортним даним. Крім того, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наданого свідоцтва про народження від 02.12.1989 серія НОМЕР_3 не зараховано з вищенаведених підстав.. Як наслідок, протиправно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.

Позивачка звертає увагу, що всі записи трудової книжки, в тому числі щодо зміни прізвища, виконано правильно та відповідно до інструкцій, які визначали порядок заповнення трудових книжок, що діяли на час їх внесення, трудова книжка не містить жодних виправлень чи закреслень. Зазначає, що належність її трудової книжки під сумнів не ставиться, оскільки її прізвище, ім`я та по батькові, а також дата народження у трудовій книжці повністю відповідають даним її паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 виданого 26.01.1998.

Наголошує, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 04.08.1962 її дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 », ім`я « ОСОБА_4 », по батькові « ОСОБА_5 ». У витязі з ДРАЦС про зміну дошлюбного прізвища зазначено такі ж відомості про дружину: прізвище « ОСОБА_3 » (після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_6 ), власне ім`я та по батькові « ОСОБА_7 ». В паспорті громадянина України українською мовою записано « ОСОБА_1 », російською мовою « ОСОБА_8 ».

Вважає, що розбіжність власного імені « ОСОБА_4 » - « ОСОБА_9 » у свідоцтві про народження, паспорті громадянина України, витязі з ДРАЦС не вказує на відмінність осіб, кому вказані документи належать, такі імена є ідентичними, що підтверджується експертним висновком №056/1667/-n/2, виданим 07.11.2023 Українським бюро лінгвістичних експертиз, експертом, кандидатом філологічних наук Ажнюк Л.В.

Також зазначає, що згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до п.4 постанови КМУ «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Тому просить суд скасувати оскаржуване рішення, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до її страхового стажу вищевказані періоди роботи, призначити та виплачувати пенсію за віком з 18.10.2023

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Відповідач -2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.12.2023. Проти позову заперечив. Вказав, що відповідно до поданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 9 років 7 місяців. Звернув увагу суду, що у трудовій книжці від 28.03.1983 серії НОМЕР_1 на титульній сторінці вказано ім`я « ОСОБА_9 » не відповідає імені « ОСОБА_4 », зазначеному увитязі з Державного реєстру актів цивільного стану про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 №00024542450. Відтак, у зв`язку із розбіжностями щодо імені позивачки відсутні правові підстави для зарахування до її страхового стажу спірних періодів роботи. Як наслідок стаж ОСОБА_1 є недостатнім, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно відмовлено в призначенні їй пенсії за віком.

Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18.10.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення їй пенсії за віком.

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням №091630012983 від 25.10.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу наступних періодів згідно з трудовою книжкою від 28.03.1983 серія НОМЕР_1 з підстав непідтвердження дошлюбного прізвища - в наданому витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 ім`я заявниці не відповідає паспортним даним, а саме:

-з 16.07.1979 по 21.03.1983 в Богородчани райпобуткомбінаті,

-з 01.04.1983 по 23.05.1984 в відділі робочого постачання,

- з 13.06.1984 по 15.05.2001 на заводі автоматичних ліній «Автолитмаш»,

- з 04.12.2000 по 04.07.2003 у військовій частині НОМЕР_2 ,

- з 16.07.2003 по 09.07.2004, з 08.02.2006 по 24.08.2006 в Івано-Франківському міському центрі зайнятості,

- періоди навчання з 01.09.1977 по 14.07.1979 в технічному училищі №16 м. Івано-Франківська відповідно до наданої довідки від 13.10.2022 № 22,

- час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наданого свідоцтва про народження від 02.12.1989 серія НОМЕР_3 .

Крім цього вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 9 років 7 місяців (є недостатнім для призначення пенсії за віком), який обчислено з 01.01.1999 за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.26-27).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цимЗаконом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі - Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку вказано, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

Із системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працювала особа. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 28.03.1983, підтверджено періоди роботи з 16.07.1979 по 21.03.1983, з 01.04.1983 по 23.05.1984, 13.06.1984 по 15.05.2001, 04.12.2000 по 04.07.2003, 16.07.2003 по 09.07.2004, 08.02.2006 по 24.08.2006 (а.с.17-23).

Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка була прийнята на таку роботу.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

У пункті 2.2Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Одночасно, пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.

Як встановлено судом, у оскаржуваному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 16.07.1979 по 21.03.1983, з 01.04.1983 по 23.05.1984, 13.06.1984 по 15.05.2001, 04.12.2000 по 04.07.2003, 16.07.2003 по 09.07.2004, 08.02.2006 по 24.08.2006, періоди навчання з 01.09.1977 по 14.07.1979, оскільки не підтверджено дошлюбне прізвище, в витязі ДРАЦС про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 № 00024542450 ім`я заявниці не відповідає паспортним даним. Таким чином, підставою незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу стала допущена помилка при внесенні відомостей до реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Разом з тим, на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 28.03.1983 зроблено запис щодо свідоцтвао про шлюб НОМЕР_6 пр. 184к від 17.07.1989. Зазначений запис завірений печаткою відповідного підприємства та підписом відповідальної особи (а.с.17).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до паспорту НОМЕР_4 (а.с.12-13), картки фізичної особи - платника податків від 08.07.2003 (а.с.14), свідоцтва про народження дитини НОМЕР_7 (а.с.29), в якому, як і у витязі ДРАЦС вказано чоловіка ОСОБА_1 (батька дитини) - ОСОБА_10 , ПІБ позивачки зазначено, як ОСОБА_1 . Трудова книжка НОМЕР_1 (а.с.17-23) видана ОСОБА_11 . У свідоцтві про народження позивачки НОМЕР_5 (а.с15) зазначено ПІБ - ОСОБА_12 . При цьому, дата та місце народження, зазначені у свідоцтві, відповідають паспортним даним. Крім того, серед матеріалів справи наявна копія атестату №4 від 14.07.1979, яка свідчить про те, що ОСОБА_12 у період з 01.09.1977 по 14.07.1979 навчалась у технічному училищі №16 м.Івано-Франківська (а.с.24). Відповідну інформацію про навчання ОСОБА_13 у період з 01.09.1977 по 14.07.1979 підтверджує також довідка №22 від 13.10.2022, видана Центром ПТО №1 м.м.Івано-Франківська (а.с.25).

Суд звертає увагу на те, що ім`я ОСОБА_9 має фонетичний варіант ОСОБА_4 , а правопис імені ОСОБА_9 / ОСОБА_4 не суперечить ідентифікації фізичної особи для подальших юридичних дій у відповідних державних установах.

До того ж, серед матеріалів справи наявний Експертний висновок від 07.11.2023 №056/1667-n2 Українського бюро лінгвістичних експертиз, яким проведено експертизу вищевказаних документів позивачки, включаючи витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 № 00024542450, з якого слідує , що українські записи особового імені ОСОБА_9 й ОСОБА_4 та запис російською мовою ОСОБА_4 , є ідентичними.

На переконання суду, зазначення імені позивачки у витязі з ДРАЦС про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 13.11.2019 (а.с.16) " ОСОБА_4 " замість " ОСОБА_9 " не може бути підставою для незарахування ОСОБА_1 спірних періодів до її страхового стажу та позбавлення її права на пенсійне забезпечення, оскільки вказані в інших, поданих нею документах відомості: прізвище та по батькові, дата і місце народження, серія і номера паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податку, періоди роботи та навчання ідентифікують саме позивачку та свідчать про належність вищезазначених документів саме ОСОБА_1 .

Суд також зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення, зокрема, трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, чи наявності у документах розбіжностей, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Суд бере до уваги те, що відповідачем-1 не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 та інших поданих документів.

Щодо не зарахування часу догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до наданого свідоцтва про народження від 02.12.1989 серія НОМЕР_3 , оскільки у витязі з ДРАЦС про зміну дошлюбного прізвища від 13.11.2019 №00024542450 ім`я заявниці не відповідає паспортним даним, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктужчастини 3статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

З огляду на наведене, суд зазначає, що період догляду за дитиною, до досягнення 3-річного віку зараховується тільки в загальний трудовий стаж і лише матері, яка у вказаний період не працювала.

Згідно Свідоцтва про народження від 02.12.1989 серія НОМЕР_3 , відомість про матір зазначено « ОСОБА_1 », в паспорті серії НОМЕР_4 від 26.01.1998 « ОСОБА_1 » (а.с.12-13,29).

Відтак, відомості зазначені у вищезгаданому свідоцтві про народження повністю відповідають паспортним даним позивачки. Посилання відповідача в рішенні про відмову, що дані не співпадають з витягом з ДРАЦС про шлюб є необґрунтованими та безпідставними.

На думку суду, вищенаведене дає підстави для висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову позивачці в призначенні пенсії від 25.10.2023 № 091630012983.

З приводу позовної вимоги зобов`язального характеру, варто звернути увагу на таке.

При вирішенні цього спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктами 2, 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.

Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Окрім цього, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першоїстатті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьев проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути "ефективним" як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що згідно з п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання частково рішення та дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачці спірні періоді до стажу, а також призначити пенсію за віком з 18.10.2023 - з дня звернення із заявою.

Водночас, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у цьому провадженні), сформовану у рішенні від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії". Зокрема, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії № 091630012983 від 25.10.2023, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, з метою належного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за місцем її проживання та перебування пенсійної справи, зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи 16.07.1979 по 21.03.1983, з 01.04.1983 по 23.05.1984, 13.06.1984 по 15.05.2001, 04.12.2000 по 04.07.2003, 16.07.2003 по 09.07.2004, 08.02.2006 по 24.08.2006, періоди навчання з 01.09.1977 по 14.07.1979, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та, як наслідок, призначити пенсію за віком з 18.10.2023.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до задоволення.

Враховуючи приписи ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким прийнято протиправне рішення, на користь ОСОБА_1 1073,60 грн сплачених судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №091630012983 від 25.10.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) до загального трудового стажу:

- періоди роботи, відомості щодо яких зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а саме: з 16.07.1979 по 21.03.1983, з 01.04.1983 по 23.05.1984, з 13.06.1984 по 15.05.2001, з 04 12.2000 по 04.07.2003, з 16.07.2003 по 09.07.2004, з 08.02.2006 по 24.08.2006,

- період навчання з 01.09.1977 по 14.07.1979 в технічному училищі № 16 м. Івано-Франківська згідно атестату № 4 від 14.07.1979,

-часу догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити пенсію за віком з дня звернення із заявою - 18.10.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, Площа Соборна, буд.3, м.Слов`янськ, Донецька область, 84100) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.