Решение № 116455253, 19.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2024 рокуСправа №160/30011/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у

письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , як законного представника в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління - служба у справах дітей Дніпровської міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

16.11.2023 ОСОБА_1 , як законного представника в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1), Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2), в якому просила:

- скасувати рішення Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28.09.2023 про відмову у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєструвати місце проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання її матері: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 08.05.1993 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 . З 1996 року ми фактично припинили свої шлюбні відносини і стали жити окремо один від одного. З 2007 році позивач проживала з іншим чоловіком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вели спільне господарство і знаходилась у фактичних шлюбних відносинах. Від цих відносин ІНФОРМАЦІЯ_3 у нас народилась донька ОСОБА_2 , оскільки донька народилась в зареєстрованому шлюбі, то в свідоцтві про її народження було зазначено батьком особу, яка була формально зареєстрованого в моєму шлюбі чоловіка - ОСОБА_3 . Так, 28.09.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Відповідача-1 із заявою про реєстрацію свого місця проживання разом зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 . До цього відомості про реєстрацію в електронні державні реєстри не подавались. Однак з боку Відповідача-1 було відмовлено у зазначеній реєстрації з обґрунтуванням відсутності згоди батька на реєстрацію дитини, посилаючись на п.п.3 п.87 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 15.12.2023 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління - службу у справах дітей Дніпровської міської ради (пр. Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 23644094), (далі - третя особа).

Цією ж ухвалою відповідачу та третій особі було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву та пояснень - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

21.12.2023 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржувана відмова є правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем при подачі заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 особа подала документи або відомості, не в повному обсязі, тобто не було надано згоди батька, що передбачено чинним законодавством та зокрема Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», що має вищу юридичну силу при врегулюванні питань реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання осіб. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

При цьому, відповідач-1 та третя особа станом на 19.01.2024 правом на подання відзиву на позовну заяву та поясненнями не скористались, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.09.2023 ОСОБА_2 звернулась до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) її за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради було відмовлено у реєстрації місця проживання (перебування), згідно п.87 пп.3 ПКМ №265 від 07.02.2022 року, оскільки особа не надала в повному обсязі документи або відомості, зокрема згоду батька дитини згідно п.32 Постанови КМУ №265.

Позивач не погоджується з вказаною відмовою та вважає її протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

За текстом абзаців третього, п`ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях.

За частиною другою цієї статті вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 14-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов`язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 4, 12 частини першої статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

За частинами третьою, четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

За частинами шостою, сьомою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою такою особою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - електронна форма) здійснюється виключно: 1) у житлі приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) у гуртожитку, що не належить особі на праві власності, спільної власності (спільної часткової або спільної сумісної власності), за умови надання згоди уповноваженої особи з управління (утримання) гуртожитку, що належить до сфери управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності (далі - уповноважена особа житла).

Згідно з частинами другою, третьою статті 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами.

Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за адресою іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків або інших законних представників, за згодою батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, встановленого статтею 15 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).

За частиною другою цієї статті до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються:

1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;

2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років;

3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);

4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);

5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;

7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

За частиною четвертою статті 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» під час особистого відвідування особою органу реєстрації заява про реєстрацію місця проживання (перебування) формується посадовою особою органу реєстрації з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюється у паперовій формі.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» якщо у свідоцтві про народження дитини віком до 14 років зазначено, що батьки або один із батьків дитини є іноземцем чи особою без громадянства, для реєстрації місця проживання такої дитини вперше, крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, додатково подається довідка про реєстрацію особи громадянином України. Іноземці, особи без громадянства, які для реєстрації місця проживання подали посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання, додатково подають паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, або рішення про визнання особою без громадянства, видане центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику у сфері реєстрації фізичних осіб, та засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» внесення інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи до реєстру територіальної громади здійснюється в день подання особою відповідних документів (у тому числі в електронній формі), а в разі подання документів через центр надання адміністративних послуг або отримання органом реєстрації інформації в електронній формі у неробочий час - наступного робочого дня.

Згідно частини першої статті 11 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: 1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); 2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних; 3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі; 4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився; 5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів; 6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку; 7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла; 8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини; 9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.

Відповідно до пункту 31 Порядку № 265 особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування).

Згідно з пунктами 32, 34 Порядку № 265 у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.

У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається.

За текстом пункту 35 Порядку № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.

Так, спірним у цій справі є питання можливості (дозволеності) реєстрації місця проживання особою віком від 14 до 18 років (під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) одного з її батьків за відсутності на те згоди іншого з батьків (тут - батька).

Відповідач посилається на вимоги пункту 32 Порядку № 265, тоді як позивач зазначає щодо можливість застосування положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», а також Цивільного кодексу України і Сімейного кодексу України, положення яких передбачають, що особа, яка досягла 14 років, може визначати/обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Так, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , якій на час звернення до відповідача із заявою 28.09.2023 року виповнилося 15 років, виявила намір зареєструвати місце свого проживання за адресою зареєстрованого місця проживання своєї матер: АДРЕСА_1 , однак їй відмовили з мотивів відсутності на це згоди її батька, при цьому посилаючись на пункт 32 Порядку № 265.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» підставою для відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи є подання не в повному обсязі документів або відомостей, передбачених цим Законом (а не підзаконним актом, хай і виданим на виконання цього Закону).

Норми Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», зокрема його положень, які стосуються реєстрації місця проживання (перебування), не містять прямої вказівки (вимоги) про те, що для реєстрації місця проживання дитини віком від 14 до 18 років за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання одного з батьків потрібна згода другого з батьків, який проживає окремо.

Водночас за текстом статті 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» однією з підстав для відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи є така: «дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною».

Суд звертає увагу, що зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком від 14 до 18 років здійснюється за згодою її батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, передбаченого статтею 15 цього Закону (частина сьома статті 18 Закону № 1871-IX).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що для правильного розуміння і застосування пункту 32 Порядку № 265 потрібно виходити передовсім з мети запровадження Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування і реєстрації місця проживання, відмінностей цих процедур та їх юридичних наслідків.

Як зазначено судом вище, мета декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи закріплена у статті 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», при цьому названі процедури мають однакові цілі, здійснення яких залежить головним чином від форми власності житла і способу їх реалізації.

Таким чином, декларування місця проживання особи здійснюється в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади і може стосуватися житла приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація місця проживання (перебування) особи полягає у внесенні за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи. Ця процедура застосовна до житла будь-якої форми власності, не лише приватної.

Форми і порядок цих звернень різняться, оскільки в підсумку інформація про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) акумулюється в реєстрі територіальної громади для використання з єдиною метою, визначеною законом.

Згадані вище положення Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, а також Закону № 1382-IV наділяють особу, яка досягла 14 років, правом вільно обирати місце проживання, коли батьки проживають окремо. Разом з тим, особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має неповну цивільну дієздатність, а також те, що батьки мають певні зобов`язання щодо виховання і утримання дитини до досягнення нею повноліття. Тому реєстрація місця проживання неповнолітньої особи, як і знаття з неї, зважаючи на юридичні наслідки цієї процедури, може передбачати певні умови, яких немає для повнолітніх осіб (як-то за згодою батьків чи одного з них), що втім потрібно трактувати не як обмеження права неповнолітніх вільно обирати місце проживання, а як спосіб забезпечення захисту їхніх прав та інтересів, відповідальність за які покладена головно на батьків або інших законних представників дитини.

Таким чином, аналізуючи наведені положення законодавства - головним чином через призму мети декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи - у зіставленні зі встановленими обставинами справи суд дійшов висновку, що особа (дитина) віком від 14 до 18 років може самостійно або за посередництва свого представника, зокрема одного з батьків, реєструвати місце свого проживання (перебування) у порядку, визначеному Законом № 1871-IX, а також постановою Кабінету Міністрів України.

Закон № 1871-IX не містить вимоги щодо необхідності отримання/надання - у разі реєстрації дитини віком від 14 до 18 років місця свого проживання (перебування) під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) - згоди обох батьків (або інших законних представників) для реєстрації свого місця проживання за адресою житла, в якому задекларований/зареєстрований один з батьків дитини віком від 14 до 18 років.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 року по справі №420/12209/22.

Відмова у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX, не може основуватися на вимогах/приписах підзаконного акта; положення пункту 32 Порядку № 265 потрібно застосовувати спираючись передовсім на положення закону й мету його регулювання відповідної сфери правовідносин.

Отже, спір, що виник у зв`язку з відмовою органу реєстрації у реєстрації місця проживання (перебування) неповнолітньої особи - у тому контексті, який розглядається в цій справі - не охоплює відносин, що виникають із прав та обов`язків батьків щодо своїх дітей, зміст яких визначений у Сімейному кодексі України. Спірні правовідносини, стосуються суто правомірності дій/рішень органу реєстрації щодо реєстрації місця проживання (перебування) особи віком від 14 до 18 років, що ніяким чином не впливає на участь батьків (одного з батьків) у вихованні дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28.09.2023 про відмову у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 та зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєструвати місце проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання її матері: АДРЕСА_1 , без згоди батька.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №26 від 03.11.2023.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), як законного представника в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м.Дніпро, вул. Старокозацька, 58, код ЄДРПОУ 40392181), Дніпровської міської ради (49000, м.Дніпро, пр. Д.Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління - служба у справах дітей Дніпровської міської ради (пр. Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 23644094) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28.09.2023 про відмову у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєструвати місце проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання її матері: АДРЕСА_1 , без згоди батька.

Стягнути з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м.Дніпро, вул. Старокозацька, 58, код ЄДРПОУ 40392181) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), як законного представника в інтересах ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча гривень сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець