Решение № 116455251, 19.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2024 рокуСправа №160/29924/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

15.11.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу (далі - відповідач), в якому просить:

-визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу, щодо не надання статусу ВПО ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу видати довідку внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 відповідно до Постанови КМУ № 509 від 01.10.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим. що територія м. Херсон була тимчасова окупована, а деяка частина і на теперішній час є тимчасово окупованою територією, в березні 2022 року вимушений змінити місце свого проживання, тобто є внутрішньо переміщеною особою. Так, в березні 2023 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Тернівської районної ради у м. Кривий Ріг Управління соціального захисту населення з метою отримання статусу ВПО. Але у зв`язку з збройною агресією рф, позивач загубив свій паспорт громадянина України, але в подальшому його відновив, але без відмітки про реєстрацію місця проживання. У зв`язку з тим, що в паспорті громадянина України відсутні відомості про місце реєстрації позивачу було відмовлено в статусі ВПО. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

20.11.2023 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 06.12.2023 року відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.12.2023 через електронну пошту та 13.12.2023 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, я якому відповідач не погоджується із позовними вимогами з огляду на наступне. Так, із заявою про взяття на облік за встановленою формою - не звертався, Натомість позивач звертався до контакт-центру із зверненням щодо отримання роз`яснень, а також звертався із заявою надати йому письмову відповідь стосовно відмови надання статусу внутрішньо переміщеної особи. До останньої письмової заяви, складеної із дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян» та адресованої начальнику управління - відповідача за даним позовом, заявник - позивач до заяви додав власний паспорт, довідку про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру; копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також копію довідки МСЕК. Інших документів- які б містили інформацію стосовно реєстрації місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» - позивач під час звернення до уповноваженого органу - управління праці та соціального захисту населення виконкому районної у місті ради - відповідача не надавав. Надані позивачем вироки суду, із зазначенням адреси проживання позивача підтверджують факт його проживання/реєстрації в період 2012 року, а не на момент внутрішнього переміщення 2022 - 2023 роки. Враховуючи вищевикладене просить у задоволені позовної заяви відмовити.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що місцем проживання ОСОБА_1 , відповідно до даних Єдиного державного демографічного реєстру є м.Херсон, Херсонська обл., Україна, що підтверджується довідкою №1040631-2022 від 04.05.2022, сформованою Центрально-міським відділом у місті Кривому Розі Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області.

Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати письмову відповідь про відмову у наданні статусу внутрішньо переміщеної особи, додавши до заяви паспорт, довідку про внесення даних до Єдиного державного демографічного реєстру, картку платника податків та довідку МСЕК.

Однак, листом за №641 відповідачем було відмолено у видачі довідки, через не надання доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої було здійснено внутрішнє переміщення.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, тому звернувся до суду з цією позовною заявою.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлюються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закону №1706-VII).

У відповідності до статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною другою статті 1 Закону №1706-VII встановлено, що адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2ст. 4 Закону №1706-VII).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1706-VII, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Частинами першою, другою статті 4 Закону №1706-VII встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

За приписами пунктів другого, третього статті 7 Закону №1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що статус внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи врегульований Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

Згідно з пунктом 1 Порядку №509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підстави для відмови у видачі довідки наведені в пункті 8 Порядку №509, відповідно до якого заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли: відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону; у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення); у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку; докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.

Рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстав для відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви про взяття на облік, а у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 4 цього Порядку, - не пізніше ніж через 15 робочих днів після її подання.

Суд, зазначає, що вищенаведеною нормою встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи.

Так, на час звернення позивача до відповідача із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відсутня реєстрація місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 Закону №1706-VII, що стало підставою для відмови у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи.

Разом з цим, абзацом третім частини першої статті 4 Закону №1706-УІІ визначено, що у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документи, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у ст.1 цього Закону, заявник має право надати докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених ст.1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо.

Отже, позивач має право надати будь-які підтверджуючі документи, що не спростовують факту його перебування на адміністративно-територіальної одиниці з якої він вимушений був переїхати у зв`язку з обставинами зазначеними у статті 1 Закону №1706-VII.

Так в обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України загубив свій паспорт громадянина України, який в подальшому був відновлений, проте без відмітки про реєстрацію місця проживання.

На підтвердження перебування позивача на адміністративно-територіальної одиниці з якої він був вимушений переїхати у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України №1706-VII, позивачем надано довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1040631-2022 від 04.05.2022, в якій зазначено місце народження є: м.Херсон, Херсонська обл., Україна.

Також, позивачем до суду було надано в якості доказів відомостей про зареєстроване місце проживання позивача вирок Суворівського районного суду міста Херсону від 29.11.2012 року по справі № 2120/13373/12, в якому у вступній частині зазначено (далі мовою оригіналу «...зарегистрированного: АДРЕСА_1 , проживающего по адресу: АДРЕСА_2 ;)

При цьому суд зауважує, що зазначені у вироці суду адреса проживання позивача підтверджують факт його проживання реєстрації в період 2012 року, а не на момент внутрішнього переміщення 2022 - 2023 роки.

Отже, розглядаючи заяву позивача, відповідач зобов`язаний був перевірити обставину, зазначену позивачем, та за наслідком розгляду заяви або видати довідку ВПО або прийняти обґрунтоване рішення про відмову у видачі довідки у відповідності до діючого законодавства.

Обґрунтованість полягає в тому, що суб`єкт владних повноважень враховує всі обставини, що мають значення для прийняття рішення з чітким викладання мотивів та підстав, з яких він відмовляє (в даному випадку) у задоволенні заяви особи.

Дослідивши зміст відповіді відповідача за №641, судом встановлено, що відповідач відмовив у видачі довідки з наступних мотивів: не надання доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої було здійснено внутрішнє переміщення.

Відповідно до абз. 6 пункту 9 Порядку, у разі коли документи та/або інформація, що необхідні для взяття заявника на облік за новим фактичним місцем проживання/перебування, не містяться в інформаційно-комунікаційних системах, такі документи та/або інформація отримуються уповноваженим органом без участі заявника шляхом здійснення інформаційного запиту.

Крім того, у відзиві на позовну заяву сам відповідач звертає увагу, що на сьогоднішній день законодавством України не обмежені можливості направлення звернень до уповноваженого органу - відповідача із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та долученням до неї доказів, що підтверджували б внутрішнє переміщення, у зв`язку з відсутністю в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, що спричинили внутрішнє переміщення.

Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів або необхідності уточнення даних позивача звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючих документів, що містять відомості про реєстрацію місця проживання.

Суд зауважує, що оскаржуване рішення містить лише посилання на те, що не надано доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої було здійснено внутрішнє переміщення, водночас, жодних дій з метою уточнення вказаної інформації відповідачем здійснено не було.

Щодо посилання представника відповідача на те, що позивач із заявою про взяття на облік за встановленою формою - не звертався, суд зазначає наступне.

Перевіривши додані до матеріалів справи документи та ознайомившись із оскаржуваною відмовою у видачі довідки, суд зазначає, що заява позивача розглянута позивачем по суті, ніяких недоліків, зауважень та роз`яснень стосовно невідповідності поданої позивачем заяви у відповіді відповідача за №641 не міститься, а отже суд відхиляє ці доводи відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що рішення відповідача є необґрунтованим та винесеним без повного зв`язування всіх обставин.

Доводи відповідача, зазначені у відзиві, як підстави відмови позивачу у взятті його на облік як внутрішньо переміщеної особи, суд також відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

За таких обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково шляхом визнання протиправною відмови Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу за №641, у не наданні статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу (50083, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ухтомського, 23, код ЄРДПОУ 03192359) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу за №641 у не наданні статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної в місті ради м. Кривого Рогу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець