Решение № 116296406, 15.01.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2024 р. № 520/16116/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Владислава Єгупенка,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Четвертого Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (вул. Клочківська, 228 м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просила визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати позивачу належних при звільнені виплат. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити належні при звільненні з військової служби суми виплат, а саме: компенсацію за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в сумі 8961,70 грн.; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років в сумі 4138,13 грн.; премію в розмірі 245 відсотків від посадового окладу в сумі 7546,00 грн.; додаткову винагороду із розрахунку 30000 грн. на місяць у розмірі 17451,61 за період з 1 по 17 серпня 2022 року відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168; грошову компенсацію вартості за належне та неотримане речове майно відповідно до «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил. Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби. Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» затвердженого Постановою КМУ №178 від 16.03.2016 року та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2001. Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати, починаючи з 17.08.2022 року за 6 місяців виходячи з розрахунку середнього заробітку позивача 490,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу належних при звільнені виплат.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходила військову службу за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону по особовому складу №223-ОС від 17 серпня 2022 року ОСОБА_3 звільнено з військової служби на підставі п.п. г, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейними обставинами, а саме один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

В адміністративному позові позивачем зазначено, що згідно вказаного наказу ОСОБА_1 належить виплатити: компенсацію за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в сумі 8961,70 грн .; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; премію в розмірі 245 відсотків від посадового окладу; додаткову винагороду із розрахунку 30000 грн. на місяць у розмірі 17451.61 за період з 1 по 17 липня 2022 року відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168. Позивач вказує на те, що зазначені суми ОСОБА_1 не нараховані та не виплачені. Письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми із зазначенням окремо кожного виду виплат не надано.

У відповідь на запит представника позивача, відповідачем надано інформацію про всі нараховані та здійснені виплати позивачу за період з січня 2022 року по серпень 2022 року з відомостями про посадовий оклад позивача.

У відповідь на запит представника позивача щодо надання письмового повідомлення (довідку) про нараховані та здійснені виплати при звільненні ОСОБА_1 з військової служби із зазначенням окремо кожного виду виплат відповідно до вимог ст. 116 КЗпП, відповідачем 27.04.2023 року надано довідку про грошове забезпечення позивача за період з 01.08.2022 року по 30.09.2022 року, яка, як зазначає позивач, не містить інформації про нараховані та виплачені суми по кожному виду виплат окремо саме при звільненні з військової служби. Крім того, позивач посилається на те, що нараховані виплати відповідно до вказаної довідки у вересні 2022 року у сумі 13548,39 грн. не містять інформації про те, що вони є саме нарахованими виплатами при звільненні з військової служби. Згідно виписки по картці для виплат позивача з АТ КБ «ПриватБанк», останній виплачено заробітну плату 15.08.2022 року, тобто за час, коли вона проходила військову службу. Позивач зазначає, що жодних виплат 17.08.2022 року, а саме у день звільнення з військової служби не здійснено.

Посилаючись на вказані обставини та, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). В статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано в статті 10-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Пунктами 14-16 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.

У разі смерті військовослужбовця відрахування з його грошового забезпечення за використані дні відпустки не провадяться.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.

У разі звільнення військовослужбовців зі служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та невикористання ними щорічної основної відпустки за їх бажанням надається невикористана відпустка з наступним звільненням їх зі служби. Датою звільнення військовослужбовця зі служби у такому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення військовослужбовця зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана ним щорічна основна відпустка за його бажанням може надаватися й тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк контракту. У цьому випадку дія такого контракту продовжується до закінчення відпустки.

Відкликання військовослужбовців із щорічних основних відпусток дозволяється лише у разі оголошення мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а в інших випадках - за рішенням Міністра оборони України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівників правоохоронних органів та керівників розвідувальних органів України, їх заступників та начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, а також командувачів відповідних військових формувань, які за посадою не є керівниками центральних органів виконавчої влади.

У разі відкликання військовослужбовця із щорічної основної відпустки невикористана її частина надається йому, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 календарних днів і більше, військовослужбовцю оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України, але не далі пункту перебування, з якого його було відкликано.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пп. 3, 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:

тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;

тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

У відзиві відповідача заначено про те, що нарахована позивачу грошова компенсація за 18 діб невикористаної відпустки в сумі 8961,70 грн. виплачена в повному обсязі, що підтверджується розрахунковим листом за серпень 2022 року, долученим до відзиву.

Згідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону по особовому складу №223-ОС від 17 серпня 2022 року позивачу належить виплатити, окрім іншого компенсацію за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в сумі 8961.70 грн.

Відповідно до п. 6 Розділу 8 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом МВС України №558 від 25.06.2018 року (далі Інструкція №558), у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 8961.70 грн. зазначено у вищевказаному наказі від 17 серпня 2022 року.

Отже, підстава для виплати вказаної грошової компенсації виникла у відповідача з 17 серпня 2022 року, з дня видання наказу.

З урахуванням положень ст. 116 КЗпП України виплата вказаної грошової компенсації повинна була здійснена у день звільнення, а саме 17.08.2022 року.

Згідно виписки по картці для виплат позивача з АТ КБ «ПриватБанк», яка долучена до позовної заяви, не вбачається виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 8961.70 грн.

Посилання відповідача на розрахунковий лист щодо виплати позивачу вказаної компенсації за невикористані дні відпустки, який наданий до відзиву, не може бути визнані обґрунтованими, оскільки у вказаному розрахунковому листі зазначено лише про нарахування вказаних сум позивачці, а не про їх виплату.

Доказів на підтвердження виплати зазначеної грошової компенсації відповідачем не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачу не виплачена компенсація за невикористані дні основної відпустки.

Крім того, у відзиві зазначено, що відповідачем не оспорюється право позивача на виплату при звільненні надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років та премії від посадового окладу.

Згідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону по особовому складу №223-ОС від 17 серпня 2022 року позивачу належить виплатити, окрім іншого надбавку за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу військовим званням та надбавки за вислугу років.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1,4 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі Інструкція №558).

Відповідно до пункту 2 Інструкції №558 грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Згідно пункту 3 Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації" в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", відповідно до пункту 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

При цьому, суд зауважує, що наявність однієї із наведених вище підстав повинна бути підтверджена документально.

Тобто, за відсутності документального підтвердження неведених вище обставин право на отримання додаткової винагороди не виникає.

Відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

З метою виконання вимог Постанови №168 та врегулювання виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ від 31.03.2022 року №164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168" (далі Наказ №164).

Пунктом 1 цього Наказу визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби, які проходять військову службу в органах охорони державного кордону (прикордонних загонах) виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пункту 2 Наказу №164-АГ під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; з завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання польотів, пов`язаних з евакуацією військовослужбовців, цивільного населення, озброєння та інших матеріальних засобів з районів бойових дій, виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Пунктом 3 Наказу №164 визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об`єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням, військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.

Відповідно до пункту 4 Наказу №164-АГ начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць (додаток 2).

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що підставою для виплати додаткової винагороди є наказ командира, який видається у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).

Суд звертає увагу на те, що Постановою КМУ №168 визначено 2 види додаткових доплат до грошового забезпечення військовослужбовців під час дії воєнного стану:

до 30 000 грн. військовослужбовцям, що обраховуються пропорційно, виходячи із календарного періоду проходження служби військовослужбовцем, тобто для отримання грошових коштів по даній категорії, військовослужбовцю за розрахунковий місячний період необхідно фактично нести службу;

до 70 000 грн. (без урахування попередніх 30 000) військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів протягом місяця.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження виплати позивачу, зазначених у наказі від 17 серпня 2022 року №223-ОС надбавки за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років в сумі 4138,13 грн.; премії в розмірі 245 відсотків від посадового окладу в сумі 7546,00 грн.; додаткової винагороди із розрахунку 30000 грн. на місяць у розмірі 17451,61 грн. відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168.

Нарахування зазначених сум підтверджується також архівною відомістю з січня 2022 року по серпень 2022 року.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вказаної вище норми Закону, Кабінет Міністрів України постановою №178 від 16.03.2016 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм такої виплати (далі - Порядок).

Виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу (абзац перший п.2 Порядку).

Згідно абзацу 2 п. 2 вказаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4 Порядку).

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п.5 Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 26.05.2016 за №768/28898 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна (далі - Інструкція).

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів (абз.3 п.4 розділу ІІІ Інструкції).

Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року ДДЗ та ПМР надає до ЦУРЗ.

ЦУРЗ відповідно до наданих цін ДДЗ та ПМР складає довідник цін, який доводиться до військових частин і установ для проведення розрахунків виплати грошової компенсації.

Оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюються за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що військовослужбовці, які звільнилися в запас, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

При цьому, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Абзацом третім п.242 вищезазначеного Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, позивач як військовослужбовець, звільнений з військової служби у запас, на час підписання наказу про звільнення мала право на грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримала за час проходження військової служби.

Доказів виплати такої компенсації матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу компенсації за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки; надбавки за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; премії в розмірі 245 відсотків від посадового окладу; додаткової винагороди із розрахунку 30000 грн. на місяць відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168; грошової компенсації вартості за належне та неотримане речове майно.

З матою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, шляхом зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу: компенсації за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в сумі 8961,70 грн.; надбавки за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років в сумі 4138,13 грн.; премії в розмірі 245 відсотків від посадового окладу в сумі 7546,00 грн.; додаткової винагороди із розрахунку 30000 грн. на місяць у розмірі 17451,61 грн. відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168; а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за належне та неотримане речове майно.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2001, суд зазначає наступне.

Згідно статті 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів (в тому числі пенсії) у зв?язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно статті 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).

Таким чином, у разі порушення строку виплати згідно вказаних приписів відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів у тому місяці, у якому здійснена фактична виплата заборгованості.

Згідно пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідно з пунктом 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Водночас період прострочення розраховується починаючи з місяця нарахування по місяць фактичної виплати заборгованості за минулий період.

Враховуючи вищезазначені правові норми, суд зазначає, що у зв`язку з відсутністю фактичної виплати належних позивачу сум не вдається за можливе встановити період прострочення та здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів відповідно до Порядку №159.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі. у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки право позивача на одержання грошової компенсації втрати частини доходів виникне у майбутньому, а саме в день виплати заборгованості, позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними і задоволенню не підлягають.

Щодо частини позовних вимог стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати, починаючи з 17.08.2022 року за 6 місяців виходячи з розрахунку середнього заробітку позивача 490,80 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи виник спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на компенсаціюза 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; надбавки за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; премії в розмірі 245 відсотків від посадового окладу; додаткової винагороди із розрахунку 30000 грн. на місяць відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168; грошової компенсації вартості за належне та неотримане речове майно.

При цьому, ч. 2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Разом із тим суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними.

Підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу належних сум за рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку на час розгляду справи відсутні, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

Окрім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, в даному випадку при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні одним з критеріїв є період затримки (прострочення) виплати заборгованості всіх належних сум, який неможливо на даний час визначити.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату належних позивачу сум при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини справи, надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1, 2. ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким назва, частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, з 19.07.2022 відсутня законодавча норма щодо звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, відтак застосуванню підлягає тримісячний строк.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Розділу Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно п.1постанови КМ України № 1236 від 09.12.2020р. «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020р. до 31 грудня 2022р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Оскільки станом на час звернення позивача до суду карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України діяв, то визначений ст.233 КЗпП України строк продовжується.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з позовом є необгрунтованим та підстав для його задоволення суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Четвертого Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (вул. Клочківська, 228 м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Четвертого прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 належних при звільнені виплат.

Зобов`язати Четвертий Прикордонний загін Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в сумі 8961,70 грн.; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років в сумі 4138,13 грн.; премію в розмірі 245 відсотків від посадового окладу в сумі 7546,00 грн.; додаткову винагороду із розрахунку 30000 грн. на місяць у розмірі 17451,61 грн. відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 року №168.

Зобов`язати Четвертий Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за належне та неотримане речове майно.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Владислав ЄГУПЕНКО