Решение № 116269479, 12.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

Єдиний державний реєстр судових рішень

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2024 року справа №320/1908/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач та/або ГУ ДПС у Київській області, контролюючий орган) та, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.05.2021 (т. 28, а.с. 51-53), прийнятої до розгляду ухвалою суду від 08.06.2021 (т. 28, а.с. 55-56), просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області №0003411303 від 05.04.2019, яким донараховано податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування кбк 11010500 на суму 56029,83 грн. (за основним платежем) та 14007,46 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області №Ф-0002401303 від 05.04.2019, якою донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в частині 158331,32 грн. (за основним платежем за 2016-2017 роки);

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003441303 від 05.04.2019, яким нараховано штрафні санкції за донарахування єдиного соціального внеску 48247,93 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області №0003451303 від 05.04.2019, яким донараховано податок на додану вартість кбк 14010100 на суму 54718,75 грн. (за основним платежем) та 13679,69 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області №0003421303 від 05.04.2019, яким донараховано військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування кбк 11011001 у сумі 4669,15 грн. (за основним платежем) та 1167,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області №0003491303 від 05.04.2019, яким донараховано акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у сумі 6442,67 грн. (за основним платежем) та 1610,67 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області №0003461303 від 05.04.2019, яким нараховано штрафні санкції за порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в сумі 1,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області №0003471303 від 05.04.2019, яким донараховано штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в сумі 624428,96 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 витребувано докази у справі від відповідача: письмові пояснення щодо обґрунтування вартості придбаних та реалізованих товарів, визначення різниці по залишках ТМЦ із посиланням на первинні документи, які це підтверджують; письмові пояснення щодо застосування середньої націнки на алкогольні напої 40%, тютюнові вироби 10% та фармацевтичні вироби 17,5% із наведенням відповідних розрахунків та нормативним обґрунтуванням; розрахунки витрат за даними перевірки на послуги охорони окремо по кожному об`єкту, в якому надавались послуги з охорони приміщень; письмові пояснення щодо розміру застосованої санкції за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без відповідної ліцензії. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів.

19.09.2019 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення у справі №320/1908/19 судово-економічної експертизи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 клопотання представника позивача про призначення судово-економічної експертизи задоволено. Призначено в адміністративній справі №320/1908/19 судово-економічну експертизу документів, проведення якої доручено судовим експертам Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська незалежна судово-експертна установа» (поштова адреса: 04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців (Артема), буд. 21, 4 поверх). Зупинено провадження у справі до одержання результатів судово-економічної експертизи.

30.10.2020 на адресу суду надійшов висновок експерта Київської незалежної судово-експертної установи Величко Наталії Олександрівни, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №320/1908/19 від 26.10.2020 №3043 та матеріали адміністративної справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 поновлено провадження в адміністративній справі №320/1908/19. Призначено підготовче судове засідання на 08 грудня 2020 року о 10:00год. Зобов`язано сторін у справі у строк до 01.12.2020 надати суду письмові пояснення з урахуванням висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи Величко Наталії Олександрівни від 26.10.2020 №3043 із доказами направлення таких іншому учаснику справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 клопотання представника відповідача про заміну відповідача на правонаступника задоволено. Замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А). Продовжено строк сторонам у справі для надання письмових пояснень з урахуванням висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи Величко Наталії Олександрівни від 26.10.2020 №3043 на 5 днів з моменту отримання даної ухвали. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів. Відкладено підготовче судове засідання на 19.01.2021.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 підготовче судове засідання відкладено у зв`язку з необхідністю виклику у судове засідання експерта на 02.02.2021.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із клопотанням експерта ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» Величко Наталії Олександрівни про відкладення судового засідання та підготовки сторонами необхідних питань для їх вирішення експертом на 04.02.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 зобов`язано експерта ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» Величко Наталію Олександрівну надати відповіді на питання учасників справи, зазначених у поданих ними до суду 03.02.2021 заявах. Зупинено провадження в адміністративній справі №320/1908/19 у зв`язку з необхідністю надання експерту часу для підготовки відповідей на питання учасників процесу - до 02.03.2021. Призначено наступне підготовче судове засідання у справі на 02.03.2021.

26.02.2021 на офіційну електронну адресу суду від Київської незалежної судово-експертної установи надійшли відповіді експерта на питання сторін по справі №320/1908/19.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 поновлено провадження в адміністративній справі №320/1908/19 та призначено підготовче судове засідання на 02.03.2021 о 14:00 год.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 клопотання представника відповідача про заміну відповідача на правонаступника задоволено. Замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 в адміністративній справі №320/1908/19 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.06.2021.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що акт перевірки від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/2432718397 «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 за період діяльності з 01.01.2016 року по 31.12.2018» складений з порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745. При цьому, на переконання позивача, наведений акт не містить в собі доказів порушення ФОП ОСОБА_1 норм податкового законодавства.

Окрім цього, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про відсутність обставин реалізації ним необлікованого товару (алкогольних напоїв, тютюнових виробів та ліків) та стверджує про правомірність включення ним до валових витрат витрат, понесених на придбання послуг з охорони приміщень. ФОП ОСОБА_1 вказує, що обставини заниження ним податку на доходи фізичних осіб не підтверджені належними та достатніми доказами, а висновки ГУ ДФС у Київській області в цій частині базуються на припущеннях. Як наслідок, ФОП ОСОБА_1 вважає безпідставними твердження контролюючого органу щодо заниження ним військового збору, акцизного податку, єдиного соціального внеску за 2016-2017 роки.

Разом з цим, позивач зазначає про відсутність підстав для нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок списання у 2016 році лікарських засобів на підставі пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки останні були придбані у період 2013-2014 роки та не підлягали оподаткуванню ПДВ.

При цьому ФОП ОСОБА_1 вказує на хибність висновків контролюючого органу щодо порушення ним Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та наголошує про наявність процедурних порушень в частині при прийнятті наказу щодо продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній наполягає на правомірності прийнятих ним рішень та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т. 20, а.с. 124-137). Суд вказує, що відзив на позовну заяву фактично дублює висновки акту перевірки від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .

У свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву (т. 20, а.с. 183-187), де ним висловлено позицію, аналогічну позиції, яка викладена ним у позовній заяві та зазначено про те, що ані відзив на позовну заяву із доданими до нього документами, ані акт перевірки не підтверджують обґрунтованість висновків акту перевірки, які покладені в основу спірних рішень.

В судовому засіданні 24.06.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, у той час коли представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечив.

Представником позивача у судовому засіданні 24.06.2021 подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження

Згідно із частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Приймаючи до уваги наведене, судом в судовому засіданні 24.06.2021 ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

На підставі статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до направлень від 12.02.2019 №380, №379, виданих Головним управлінням ДФС у Київській області та згідно плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік ГУ ДФС у Київській області проведена документальна планова виїзна фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контролю за дотримання якого покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018 відповідно до затвердженого плану перевірки, за наслідком якої складено акт від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/ НОМЕР_1 «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 за період діяльності з 01.01.2016 року по 31.12.2018» (далі - акт перевірки) (т. 1, а.с. 30-77).

ГУ ДФС у Київській області в розділі III акту перевірки визначено наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства (т. 1, а.с. 75-77):

1. підпунктів 2, 6, 8, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощеному систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.10.2013 за №1686/24218 та підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8);

2. пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, в частині заниження суми чистого доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 311276,87 грн., в т.ч. за 2016 р. в сумі 154253,41 грн., за 2017р. в сумі 157023,46 грн., за 2018р. в сумі 0,00 грн. без ПДВ, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 56029,83 грн., в т.ч.: за 2016р. в сумі 27765,61 грн., за 2017р. в сумі 28264,22 грн. та за 2018р. в сумі 0,00 грн.;

3. пункту 2 частини 1 статті 7, статті 8, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в частині заниження чистого доходу, з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 311276,87 грн. без ПДВ в т.ч.: за 2016р. в сумі 154253,41 грн. без ПДВ та 2017р. в сумі 157023,46 грн. без ПДВ (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в сумі 1097511,67 грн. без ПДВ, в т.ч.: за 2016р. в сумі 375888,00 грн. без ПДВ, за 2017р. в сумі 343800,00 грн. без ПДВ та за 2018р. в сумі 377823,67 грн. без ПДВ), що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який розраховується єдиний внесок в сумі 241452,53 грн., в т.ч. за 2016р. в сумі 82695,36 грн. та за 2017р. в сумі 75636,00 грн. та за 2018р. в сумі 83121,17 грн.

4. пункту 187.1 статті 1987, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в частині заниження податку на додану вартість в сумі 19262,00 грн. та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в сумі 54718,75 грн., в т.ч. за березень 2016р. в сумі 4084,99 грн., за червень 2016р. в сумі 3767,99 грн., за серпень 2016р. в сумі 5511,12 грн., за жовтень 2016р. в сумі 4591,80 грн., за грудень 2016р. в сумі 25770,88 грн. та за грудень 2017р. в сумі 10991,97 грн.;

5. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в частині заниження чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в сумі 311276,87 грн., в т.ч. за 2016р. в сумі 154253,41 грн. без ПДВ, за 2017р. в сумі 157023,46 грн. без ПДВ, за 2018р. в сумі 0,00 грн. без ПДВ, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в сумі 4669,15 грн., в т.ч. за 2016р. в сумі 2313,80 грн. за 2017р. в сумі 2355,35 грн. та за 2018р. в сумі 0,00 грн.;

6. статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» без наявності ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями 09.08.2018 року та 10.08.2018 року;

7. пункту 1 статті 3 Закону України «Про застування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в частині проведення розрахункових операцій із застосуванням платіжних карток без застосування реєстраторів розрахункових операцій та без роздрукування відповідних розрахункових документів у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 285876,87 грн., в т.ч.: за 2016р. в сумі 128853,41 грн., за 2017р. в сумі 157023,46 грн. та за 2018р. в сумі 0,00 грн.;

8. пункту 12 статті 3 Закону України «Про застування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в частині пересорту товару, а саме реалізований товар по безготівковій та готівковій формі розрахунків за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 відсутній у обліку оприбуткування придбаного товару на загальну суму 312214,748 грн.

Тут і надалі висновки акту перевірки.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивачем подано заперечення (т. 1, а.с. 78-84), за наслідком розгляду яких ГУ ДФС у Київській області листом від 02.04.2019 №8366/ФОП/10-36-13-03 повідомило заявника про залишення висновків акту перевірки від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/ НОМЕР_1 без змін (т. 1, а.с. 85-87).

У свою чергу, на підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято наступні рішення, які у свою чергу, є предметом оскарження позивачем в межах даної адміністративної справи, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003411303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування код платежу 11010500 на суму 70037,29 грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 56029,83 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 14007,46 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1) (т. 1, а.с. 16);

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003451303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість код платежу 14010100 на суму 68398,44грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 54718,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) на суму 13769,69 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2) (т. 1, а.с. 19);

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003421303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування код платежу 11011001 на суму 5836,44 грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 4669,15 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1167,29 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №3) (т. 1, а.с. 20);

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003491303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів код платежу 114040000 на суму 8053,34 грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 6442,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1610,67 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №4) (т. 1, а.с. 21);

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003461303, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в розмірі 1,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №5) (т. 1, а.с. 22);

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003471303, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в розмірі 624428,96 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №6) (т. 1, а.с. 24);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.04.2019 № Ф-0002401303, якою ФОП ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 05.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного податку, штрафів та пені становить 241452,53 грн. та якою ГУ ДФС у Київській області вимагає позивача сплатити недоїмку в сумі 241452,53 грн. Позивач оскаржує вказану вимогу в частині донарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині 158 331,32 грн. (за основним платежем за 2016-2017 роки) (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №7, оскаржувана та/або спірна вимога в частині) (т. 1, а.с. 17);

- рішення №0003441303 від 05.04.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 48247,93 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №8) (т. 1, а.с. 18).

Тут і надалі спірні та/або оскаржувані рішення.

Суд зазначає, що відомості щодо адміністративного оскарження спірних рішень матеріали адміністративної справи не містять.

Разом з цим, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 категорично не погоджується із оскаржуваними рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд застосовує норми права, які діяли станом на час виникнення спірних правовідносин та вказує про наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України регламентовано, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.

У свою чергу положеннями статті 77 ПК України врегульовано порядок проведення документальних планових перевірок.

Так, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 43 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.

Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов`язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати митних платежів, податків, зборів та єдиного внеску при виплаті (нарахуванні) доходів фізичним особам, податку з доходів фізичних осіб та зобов`язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування перевірок одного й того самого платника податків контролюючими органами та органами державного фінансового контролю у звітному періоді такі перевірки проводяться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення таких перевірок та залучення до перевірок інших органів, передбачених законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

За правилами пункту 82.1 статті 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти висновку, що документальна планова виїзна перевірка може бути проведена контролюючим органом виключно у разі наявності платника податку в плані-графу перевірок на відповідний період із обов`язковим прийняттям керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення, яке оформлюється наказом про проведення документальної планової виїзної перевірки та вручення платнику податків під розписку або надсилання рекомендованим листом повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.

Суд зазначає, що ані в позовній заяві, ані під час розгляду справи по суті позивач не стверджував про порушення відповідачем порядку призначення та повідомлення його про проведення документальної планової виїзної перевірки, проте вказував на порушення порядку оформлення акту перевірки, відсутність обставин продовження перевірки за 2016 рік та надсилання копії наказу про продовження строків проведення перевірки вже після спливу строку, з якого такого перевірка продовжена.

Надаючи оцінку вказаним доводам ФОП ОСОБА_1 судом встановлено, що наказом Головного управлінням ДФС у Київській області від 01.09.2019 №228 (т.1, а.с. 88) «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 » наказано, зокрема провести документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з 12.02.2019 року тривалістю 10 робочих днів, за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 25.02.2019 №384 «Про продовження строків проведення документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 » (т. 1, а.с. 90) наказано продовжити строки проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 26.02.2019 тривалістю на 5 робочих днів за період діяльності з 01.01.2017 по 31.12.2018.

Суд вказує, що дійсно наказ Головного управління ДФС у Київській області від 25.02.2019 №384 «Про продовження строків проведення документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 » не містить в собі відомостей щодо продовження строку перевірки позивача за 2016 рік.

Разом з тим, на переконання суду, в наказі Головного управління ДФС у Київській області від 25.02.2019 №384 «Про продовження строків проведення документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 » контролюючим органом допущено технічну помилку (описку).

При цьому суд наголошує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право податкового органу складати акт перевірки окремо по кожному звітному року (податковому періоді), щодо якого (яких) проведена така перевірка.

Що ж стосується посилань ФОП ОСОБА_1 на отримання наказу Головного управління ДФС у Київській області від 25.02.2019 №384 «Про продовження строків проведення документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 » 05.03.2019, коли перевірка вже закінчилась, суд зазначає, що такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи, адже згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідний наказ отриманий ним 01.03.2019 (т. 20, а.с. 168).

Водночас, суд наголошує, що наявність описки у вказаному наказі, як і інші доводи позивача, оцінка яким надана судом вище не є та не можуть бути самостійними підставами для визнання протиправними та скасування спірних рішень.

Отже суд переходить до перевірки наявності/відсутності порушень, які покладені в основу спірних рішень та, в розрізі кожного порушення, яке описано в акті перевірки, зазначає про наступне.

По-першому епізоду.

Так у пп. 2.1.1 «Своєчасність подання податкових декларацій про майновий стан і доходи та ведення обліку результатів діяльності (доходів, витрат)» (т. 1, а.с. 39) контролюючий орган вказав, що в ході проведення перевірки встановлено неналежне ведення книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.10.2013 за №1686/24218 в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8), чим порушено вимоги підпунктів 2, 6, 8, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощеному систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.10.2013 за №1686/24218 та підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України.

Суд вказує, що наведене порушення слід розглядати у взаємозв`язку із іншими порушеннями, які зафіксовані в розділі 2 акту перевірки «Перевірка правильності ведення обліку, достовірності, повноти нарахування і сплати податків (зборів), єдиного внеску, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, а також дотримання валютного та іншого законодавства».

Так в пп. 2.1.2.1 «Результати перевірки правильності визначення валового доходу» акту перевірки (т. 1, а.с. 39-41) ГУ ДФС у Київській області сформувало висновки про те, що ФОП ОСОБА_1 не відображено в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2016р., 2017р. та 2018 р. сум доходу, отриманого від реалізації ФОП ОСОБА_1 товарів без відображення в податковому обліку, що призвело до заниження загального оподатковуваного доходу на загальну суму 285876,87 грн., а саме за 2016 рік на загальну суму 128853,41 грн. без ПДВ та за 2017 р. на загальну суму 157023,46 без ПДВ, що мало своїм наслідком порушення пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 ПК України.

Підставою для формування такого висновку контролюючим органом стали наступні обставини (т. 1, а.с. 40-41).

Згідно наданої ФОП ОСОБА_1 інформації щодо залишку товарно-матеріальних цінностей по ціні придбання, що знаходяться на реалізації станом на 01.01.2016, залишки товарно-матеріальних цінностей, а саме алкогольних напоїв становлять 22246,40 грн., всього протягом 2016 року придбано алкогольних напоїв, згідно наданих на перевірку, на загальну суму 600655,89 грн., з них реалізовано згідно декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік на суму 420999,26 грн., залишок товарно-матеріальних цінностей, а саме алкогольних напоїв, що знаходяться на реалізації у ФОП ОСОБА_1 за результатами перевірки станом на 31.12.2016 року повинен становити 201903,03 грн. по ціні придбання. Згідно даних ФОП ОСОБА_1 залишок товарно-матеріальних цінностей, що знаходиться на реалізації станом на 31.12.2016 року становить 73378,10 грн. по ціні придбання. Згідно наданої інформації ФОП ОСОБА_1 середня націнка на алкогольні напої, реалізовані під час здійснення господарській діяльності, становить 40%, тобто загальна суму реалізованих алкогольних напоїв з урахуванням середньої націнки на товар становить 102729,64 грн.

Також згідно наданої інформації ФОП ОСОБА_1 щодо залишку товарно-матеріальних цінностей по ціні придбання, що знаходяться на реалізації станом на 01.01.2016, а саме тютюнових виробів становить 472,25 грн., всього протягом 2016 року придбано тютюнових виробів, згідно наданих на перевірку документів, на загальну суму 127502,28 грн., з них реалізовано згідно декларації про майновий стона і доходи за 2016 рік на суму 102834,61 грн., залишок товарно-матеріальних цінностей, а саме тютюнових виробів, що знаходяться на реалізації у ФОП ОСОБА_1 , за результатами перевірки станом на 31.12.2016 року повинен становити 25139,92 грн. по ціні придбання. Згідно даних ФОП ОСОБА_1 залишок товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на реалізації станом на 31.12.2016 складає 1390,77 грн. по ціні придбання, різниця станом на 31.12.2016 року становить 23749,15 грн. по ціні придбання. Згідно наданої інформації ФОП ОСОБА_1 середня націнка на тютюнові вироби, реалізовані під час здійснення господарської діяльності, становить 10%, тобто загальна сума реалізованих тютюнових виробів, з урахуванням середньої націнки на товар становить 26124,07 грн.

Окрім цього в акті перевірки зафіксовано, що відповідно до наданої позивачем інформації щодо залишку товарно-матеріальних цінностей по ціні придбання, що знаходяться на реалізації станом на 01.01.2017, залишки товарно-матеріальних цінностей, а саме фармацевтичних виробів становить 1735889,46 грн., всього протягом 2017 року придбано фармацевтичних виробів, згідно наданих на перевірку документів, на загальну суму 2994532,92 грн., з них реалізовано згідно декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік на суму 3014716,27 грн., залишок товарно-матеріальних цінностей, а саме фармацевтичних виробів, що знаходяться на реалізації ФОП ОСОБА_1 , за результатами перевірки станом на 31.12.2017 року повинен становити 1715706,11 грн. про ціні придбання. Згідно даних ФОП ОСОБА_1 залишок товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на реалізації станом на 31.12.2017 року, складає 1848343,10 грн. по ціні придбання, різниця станом на 31.12.2017 становить 133636,99 грн. по ціні придбання. Відповідно до наданої позивачем інформації середня націнка на фармацевтичні вироби, реалізовані під час здійснення господарської діяльності, становить 17,5%, тобто загальна сума реалізованих фармацевтичних виробів, з урахуванням середньої націнки на товар складає 157023,46 грн.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що ГУ ДФС у Київській області, стверджуючи про порушення позивачем пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 ПК України, використав загальну інформацію щодо придбаних ФОП ОСОБА_1 алкогольних напоїв, тютюнових та фармацевтичних виробів, безпосередньо пояснення позивача та відповідні декларації про майновий стан та доходи останнього.

Суд при наданні оцінки даним доводам контролюючого органу вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745, затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (далі - Порядок №727), який розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс) та Митного кодексу України (далі - Митний кодекс) для застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів (далі - платники податків) дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №727 акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За правилами пункту 1 розділу II Порядку №727 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки документальної перевірки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, а у разі відсутності порушень - довідка документальної перевірки.

Приписами пунктів 3-5 розділу II Порядку №727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпунктом 2 пункту 4 розділу III Порядку №727 визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки.

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до однозначного висновку, що акт перевірки є носієм доказової інформації та у ньому має бути чітко відображено суть порушення та зазначено, на підставі яких первинних документів встановлено таке (такі) порушення.

Суд, досліджуючи обставини, які викладені у наведеній вище частині акту перевірки звертає увагу на те, що контролюючим органом не досліджувались акти списання товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_1 , а використано лише інформацію щодо їх початкових залишків на початок податкового періоду та залишок товарно-матеріальних цінностей на кінець відповідного податкового періоду за інформацією, яка надана безпосередньо позивачем в гривневому еквіваленті, а не за літрами, кількістю пачок та упаковок відповідних товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, фактично ГУ ДФС у Київській області не проведено аналіз та не перевірено природу залишків товарно-матеріальних цінностей, а саме алкогольних напоїв, тютюнових та фармацевтичних виробів, що знаходилися на реалізації у позивача.

При цьому, в частині визначення націнки контролюючий орган також підійшов формально, адже ФОП ОСОБА_1 у поясненнях від 04.03.2019 вказував про націнку в частині алкогольних напоїв 30-50%, тютюнових виробів - 10%, фармацевтичних виробів - 10-25% (т. 10, а.с. 175), проте відповідачем здійснено виведення середньоарифметичної націнки на відповідні товари без врахування обставин, що товари реалізовувались в різних торгових точках за фактичним місцем провадження позивачем господарської діяльності, у різний період, без дослідження наявності чи відсутності знижок на відповідні товари, акційних пропозицій тощо.

Отже, на переконання суду висновки акту перевірки в цій частині сформовані без проведення ним ґрунтовного аналізу вищевказаних обставин із зазначенням переліку первинних документів, які підтверджують відповідні порушення, тобто базуються на припущеннях.

Разом з тим слід наголосити, що суд не є суб`єктом, який здійснює податковий контроль, а наділений виключно повноваженнями щодо перевірки наявності/відсутності обставини, які покладені в основу акту перевірки у взаємозв`язку із наявними документами в матеріалах справи.

Суд відмічає, що в акті перевірки в цій частині контролюючий орган вказав, що ФОП ОСОБА_1 на запит про надання інформації та документів від 10.02.2019 №3438/ФОП/10-36-13-03 та від 20.02.2019 №4447/ФОП/10-36-13-03 не надав акти списання товарно-матеріальних цінностей, а саме алкогольних напоїв за період з 01.01.2016, тютюнових виробів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та фармацевтичних виробів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, у зв`язку з їх відсутністю.

Суд критично сприймає наведені твердження відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази відмови позивача у наданні запитуваних документів, що, у свою чергу має бути підтверджено актом у довільній формі, про факт складання якого відображається в акті (довідці) документальної перевірки.

Більше того суд, досліджуючи зміст запиту контролюючого органу від 20.02.2019 №4447/ФОП/10-36-13-03, акцентує увагу на тому, що ГУ ДФС у Київській області не вимагало від ФОП ОСОБА_1 надати акти списання товарно-матеріальних цінностей, а просило надати інформацію про наявність залишків товарно-матеріальних цінностей в розрізі номенклатури товарів, в кількості та загальній сумі придбання без урахування націнки станом на 01.01.2016, 01.01.2017, 01.01.1.2018 (т. 10, а.с. 175).

Вказана вимога податкового органу була виконана ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується описами документів від 20.02.2019, 21.02.2019, 25.02.2019, від 04.03.2019, які долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву (т. 10, а.с. 178-181).

Отже, за відсутності вимоги податкового органу щодо надання позивачем актів списання товарно-матеріальних цінностей, а саме алкогольних напоїв за період з 01.01.2016, тютюнових виробів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та фармацевтичних виробів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, стверджувати про їх відсутність не вбачається за можливе.

Додатково в цій частині суд наголошує, що акт перевірки не фіксує обставин коли, в якій кількості та який саме товар було реалізовано ФОП ОСОБА_1 без відображення його в податковому обліку.

Окрім цього суд вважає за доцільне додатково звернути увагу на те, що матеріали даної адміністративної справи не містять в собі актів списання алкогольних напоїв за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, тютюнових виробів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та фармацевтичних виробів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, проте їх витребування судом, враховуючи відсутність обставин їх дослідження контролюючим органом в межах проведення документальної планової виїзної перевірки, матиме своїм наслідком підміну повноважень відповідача та фактичне здійснення судом податкового контролю суб`єкта підприємницької діяльності, що, у свою чергу виходить за межі повноважень суду.

Підсумовуючи вищевикладене, на переконання суду порушення позивачем пункту 177.1 статті 177 ПК України, яке полягає у не відображенні ним в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2016р., 2017р. та 2018 р. сум доходу, отриманого від реалізації товарів без відображення їх в податковому обліку, що призвело до заниження загального оподатковуваного доходу на загальну суму 285876,87 грн., не підтверджено належними та допустимими доказами, а висновки відповідача в цій частині базуються на припущеннях без повного та всебічного дослідження первинних документів ФОП ОСОБА_1 , у тому числі без запитування їх у позивача в межах проведення перевірки.

По другому епізоду.

Так в пп. 2.1.2.2 «Визначення витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу (документально підтверджених)» акту перевірки контролюючий орган вказав, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, відображених у додатку 2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, встановлено, що за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 завищено валові витрати, пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності на загальну суму 25400,00 грн. без ПДВ, а саме в ході проведення перевірки встановлено, що в графі 7 «Інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік (від 09.02.2017 №9269821329) позивачем віднесено суми витрат, понесених на сплату послуг охорони в сумі 25400,00 грн. без ПДВ, сплачених на користь ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА».

На переконання відповідача, послуги охорони, які були сплачені ФОП ОСОБА_1 , з урахуванням положень пункту 177.4 статті 177 ПК України не підлягають віднесенню до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Перевіряючи вказані твердження контролюючого органу, з урахуванням наявних документів в матеріалах справи, суд вказує про наступне.

Між позивачем та ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА» укладено договір №15/01/01-01 від 01.01.2015 про централізовану охорону об`єкта, у відповідності до якого виконавець (ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА») зобов`язується здійснювати негайне оперативне реагування на спрацювання сигналізації, що сталась через несанкціоноване проникнення сторонніх на об`єкт (далі - Договір від 01.01.2015) (т. 6, а.с. 95-98).

Згідно вказаного договору об`єкт охорони визначено: торгово-побутовий центр, адреса: АДРЕСА_1 .

Також між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА укладено аналогічні договори №15/01/01-02 від 01.01.2015, №15/01/01-3 від 01.01.2015 про централізовану охорону об`єктів, а саме: частини магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з кафетерієм, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (т. 6, а.с. 99-102); частини приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з кафетерієм, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (т. 6, а.с. 103-106).

Факт оплати позивачем послуг за вказаними договорами ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА» за 2016 рік в розмірі 25400,00 грн. без ПДВ як контролюючим органом, так і ФОП ОСОБА_1 , не заперечується.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України (у редакції, чинній станом на час здійснення господарських операцій) регламентовано, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що до витрат, серед іншого відносяться інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 пункту 174.3 статті 174 ПК України, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Звідси слідує, що витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, відносяться до інших витрат та підлягають їх врахуванню при визначенні суми витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, і подальшого обрахунку податку на доходи фізичних осіб.

При цьому, суд зазначає, що нормами ПК України не визначено, що конкретно входить до поняття експлуатація майна, однак, на переконання суду, експлуатація є формою використання певного майна, його утримання, охорони, ремонт тощо. У свою чергу безпосередньо вчинення платником податків таких дій щодо експлуатації майна і понесення у зв`язку із цим витрат може бути включено ним до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, виключно у разі, коли таке майно використовується в його господарській діяльності.

Судом встановлено, що фактичним здійсненням підприємницької діяльності позивача є, серед іншого, магазини за адресою: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_4 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведене підтверджено і висновками акту перевірки (пп. 1.3.1 розділу 1) (т. 1, а.с. 31-32).

Отже, всі об`єкти охорони, які були предметом договорів між позивачем та ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА» №№15/01/01-01, 15/01/01-02, 15/01/01-03 від 01.01.2015 є фактичними місцями здійснення ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності, а відтак, за висновком суду, витрати, які були понесені позивачем на їх охорону, є витратами на експлуатацією майна, що з урахуванням підпункту 174.4.3 пункту 174.4 статті 177 ПК України підлягають віднесенню до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів,

Резюмуючи вищевикладене, суд вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо безпідставного віднесення ФОП ОСОБА_1 суми витрат, понесених на сплату послуг охорони в сумі 25400,00 грн. без ПДВ, сплачених на користь ТОВ «ЄВРОБЕЗПЕКА» до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, з огляду на що формує висновок про відсутність обставини порушення позивачем пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Таким чином, за сукупністю обставин, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень ГУ ДФС у Київській області про заниження ФОП ОСОБА_1 суми чистого доходу на загальну суму 311276,87 грн., в т.ч. за 2016 р. в сумі 154253,41 грн., за 2017р. в сумі 157023,46 грн. та заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на суму 56029,83 грн., в т.ч. за 2016р. в сумі 27765,61 грн. та за 2017 р. в сумі 28264,22 грн. (т. 1, а.с. 44, 45).

Вказане, у свою чергу зумовлює висновок суду про протиправність податкового повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003411303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на суму 70037,29 грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 56029,83 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 14007,46 грн.

Окремо з приводу висновків ГУ ДФС у Київській області щодо невірного відображення позивачем отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8) суд зазначає про наступне.

Відповідно до пункту «а» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 01.10.2013 за №1686/24218, затверджено Порядок

ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - Порядок №481).

Пунктом 6 Порядку №481 регламентовано, що самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

1) у графі 1 зазначається дата запису;

2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати;

4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв`язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Відповідно до Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (т. 2, а.с. 2-101, т. 23, а.с. 224-250, т. 24, а.с. 1-11) суми чистого оподатковуваного доходу ФОП ОСОБА_1 за 2016-2018 роки визначено в наступних розмірах: за 2016 рік - 477241,97 грн., за 2017 рік - 306090,01 грн., за 2018 рік - 429945,68 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи декларацій про майновий стан і доходи позивача за 2016 рік (т. 5, а.с. 200-206), 2017 рік (т. 5, а.с. 207-2013), за 2018 рік (т. 5, а.с. 214-220) сума нарахованого та сплаченого ФОП ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб за 2016 рік становить 85903,55 грн., за 2017 рік - 55096,20 грн. та за 2018 рік - 77390,22 грн.

Звідси слідує, що сума податку з доходів фізичних осіб, нарахованого та сплаченого позивачем за 2016-2018 роки розраховано, виходячи з розміру чистого оподатковуваного доходу, зазначеного в Книгах обліку доходів і витрат.

Приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи не встановлено обставин заниження ФОП ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період 2016-2018 роки, суд вважає висновки контролюючого органу в наведеній частині безпідставними та необґрунтованими.

По третьому епізоду.

Так, у пп. 2.5.4 акту перевірки «Відображення у звітності сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» контролюючим органом зазначено, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в сумі 311276,87 грн. без ПДВ, в т.ч. за 2016р. в сумі 154253,41 грн. без ПДВ та 2017р. в сумі 157023,46 без ПДВ (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в сумі 1097511,67 грн. без ПДВ, в т.ч. за 2016р. в сумі 375888,00 грн. без ПДВ, за 2017р. в сумі 343800,00 грн. без ПДВ та за 2018р в сумі 377823,67 грн. без ПДВ) (т. 1, а.с. 54).

Окрім цього в пп. 2.5.5 «Правильність нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум доходу від здійснення підприємницької діяльності» акту перевірки контролюючим органом зазначено про наступне:

«…ФОП ОСОБА_2 за перевіряємий період занижено ЄСВ на загальну суму 241452,53 грн., в т.ч. за 2016р. в сумі 82695,36 грн., за 2017р. в сумі 75636,90 грн. та за 2018р. в сумі 83121,17 грн. за рахунок заниження чистого доходу, з якого вираховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, у зв`язку із чим порушено вимоги п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 241452,53 грн. (т. 1, а.с. 55-56).

Суд зазначає, що позивач не заперечує обставини заниження ЄСВ за 2018 рік на загальну суму 83121,17 грн., з огляду на що обставини наявності/відсутності порушення в цій частині перевірці та оцінці не підлягають.

У той же час, досліджуючи обставини нарахування ФОП ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 2016-2017 роки суд враховує наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2, 4, 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (у редакції Закону № 2464-VI до 03.10.2017); максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (у редакції Закону № 2464-VI від 03.10.2017) мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця

Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449), яка визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Згідно із підпунктом 3 пункту 1 розділу II Інструкції №449 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 3 розділу III Інструкції №449 для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону у розмірі 22 відсотків суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

За правилами пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи (п. 175.5 ст. 175 ПК України).

Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 1 розділу IV Інструкції №449 нарахування єдиного внеску: єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача; єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати; єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Підпунктом 2 пункту 5 розділу IV Інструкції №449 визначено, що платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 3 розділу ІІІ цієї Інструкції.

У разі якщо таким платником не отримано доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платникам, визначеним підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які здійснили нарахування єдиного внеску у розмірі, меншому за мінімальний страховий внесок, органи доходів і зборів надсилають повідомлення-розрахунок за формою згідно з додатком 2 до цієї Інструкції, у якому зазначається розрахунок суми такої доплати, яка підлягала сплаті за результатами підприємницької діяльності за звітний календарний рік.

Відповідно до даних Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (т. 2, а.с. 2-102, т. 3, а.с. 224-250, т 4, а.с. 1-11) сума чистого оподатковуваного доходу (графа 9 «Сума чистого оподатковуваного доходу») позивача за 2016 рік становила 477241,97 грн., за 2017 рік - 306090,01 грн., що не заперечується відповідачем в акті перевірки (т. 1,а.с. 53).

Між тим із даних Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (т. 2, а.с. 2-102, т. 3, а.с. 224-250, т. 4, а.с. 1-11) слідує, що суми витрат за січень 2017 року, серпень 2017 року перевищували суми отриманого доходу, тобто чистий оподатковуваний дохід за вказані місяці був відсутній.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII установлено у 2016 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2016 року - 1330 гривень, з 1 травня - 1399 гривень, з 1 грудня - 1544 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня 2016 року - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 8 вказаного Закону установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 8,29 гривні, з 1 травня - 8,69 гривні, з 1 грудня - 9,59 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» від 22.12.2016 № 1801-VIII (далі - Закон № 1801-VIII) установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2017 року - 1544 гривні, з 1 травня - 1624 гривні, з 1 грудня - 1700 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні.

У статті 8 Закону № 1801-VIII установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 19,34 гривні.

Як вже було вказано судом вище, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону у розмірі 22 відсотків суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Таким чином, виходячи із даних Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність за 2016 та 2017 роки, з урахуванням положень Законів № 928-VIII, № 1801-VIII, № 2464-VI та Інструкції №449 сума ЄСВ, яка підлягала сплаті ФОП ОСОБА_1 за січень - квітень 2016 року становить 303,16 грн. за кожний місяць (загальна сума - 1212,64 грн.), за травень - листопад 2016 року становить 319,00 грн. за кожний місяць (загальна сума - 2233,00 грн.), виходячи із суми доходу, на який нараховується ЄСВ 1378,00 грн. та 1450,00 грн. відповідно та за грудень 2016 року у розмірі 8800,00 грн., виходячи із бази оподаткування - 40000,00 грн.

Отже, загальна сума єдиного соціального внеску за 2016 рік становить = 1212,64+2233+8800=12245,64 грн.

Розмір єдиного соціального внеску, який підлягав сплаті позивачем за 2017 рік, виходячи із бази оподаткування 3200,00 грн., за січень-листопад 2017 року становить 704,00 грн. за кожний місяць (загальна сума 7744,00 грн.), за грудень 2017 року, виходячи із бази оподаткування 44050,00 грн., становить 9691,00 грн.

Звідси слідує, що загальна суму ЄСВ, яка підлягала сплаті ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік, становить 9691+7744=17435,00 грн.

Відповідно до наявних в матеріалах справи Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 за 2016 рік (т. 6, а.с. 84-86) загальна сума нарахованого та сплаченого позивачем ЄСВ становить 12245,64 грн., а за 2017 рік (т. 6, а.с. 87-89) становить - 17435,00 грн.

Суд зазначає, що в акті перевірки відповідач щодо наведених обставин не заперечує.

Натомість висновки ГУ ДФС у Київській області в частині заниження позивачем ЄСВ фактично базуються на висновках щодо заниження останнім чистого оподатковуваного доходу за відповідний період, які, у свою чергу не знайшли свого підтвердження під час надання оцінки судом правомірності оскаржуваного рішення №1.

За таких обставин, стверджувати про заниження ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який розраховується єдиний внесок за 2016-2017 роки не вбачається за можливе, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.04.2019 № Ф-0002401303, якою ФОП ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 05.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного податку, штрафів та пені становить 241452,53 грн., з якої позивач оскаржує вказану вимогу в частині донарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині 158 331,32 грн. (за основним платежем за 2016-2017 роки) є протиправною.

З приводу спірного рішення №8, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 48247,93 грн. на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI регламентовано, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що у разі донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску контролюючим органом застосовується штраф у розмірі у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій до акту перевірки від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/2432718397 «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 за період діяльності з 01.01.2016 року по 31.12.2018» (т. 1, а.с. 25-27) сума штрафу, який був застосований контролюючим органом за 2016 рік становить 30%, за 2017 рік - 20 відсотків, за 2018 рік - 10%.

Суд нагадує, що ФОП ОСОБА_1 погодився із обставинами заниження ЄСВ за 2018 рік на загальну суму 83121,17 грн. Звідси слідує, що сума штрафу на окреслений період становить 83121,17*10/100=8312,12 грн.

В іншій же частині сума штрафу, який був застосований ГУ ДФС у Київській області, а саме за 2016 рік в розмірі 24808,61 грн. (82695,36*30/100) та за 2017 рік в розмірі 15127,20 грн. (75636*20/100) суд вважає протиправним, адже під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем ЄСВ за 2016 рік в розмірі 82695,36 грн. та за 2017 рік в розмірі 75636,00 грн.

Отже, рішення ГУ ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003441303 від 05.04.2019, яким позивачу нараховано штрафні санкції за донарахування єдиного соціального внеску в розмірі 48247,93 грн. підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині суми штрафу за 2016-2017 роки в розмірі 39935,80 грн.

В іншій частині оскаржуване рішення №8 суд вважає правомірним, оскільки ФОП ОСОБА_1 визнав обставини заниження ЄСВ за 2018 рік у розмірі 83121,17 грн., що, у свою чергу має своїм наслідком застосування штрафу у відповідності до пункту 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI в розмірі 8312,12 грн. (10% від суми донарахованого контролюючим органом ЄСВ).

По четвертому епізоду.

В пп. 2.6.1 «Податкові зобов`язання» акту перевірки ГУ ДФС у Київській області сформовано висновки про те, що в ході проведення перевірки встановлено заниження задекларованих ФОП ОСОБА_1 показників у рядку 4.1 Декларації з ПДВ «Нарахування податкових зобов`язань відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України за основною ставкою за 2016 рік на загальну суму 256512,85 грн. без ПДВ (в сумі ПДВ 17955 грн.) за рахунок включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту сум сплачених при придбанні товарно-матеріальних цінностей, які використовуються в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків, а саме: в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_2 надано акти списання лікарських засобів №28 від 02.03.2016 в сумі 58357,05 грн., №29 від 03.06.2016 в сумі 53828,48 грн., №30 від 02.08.2016 в сумі 78730,24 грн. та №31 від 07.10.2016 в сумі 65597,08 грн. та не нараховано ОСОБА_1 податкових зобов`язань, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України (т. 1, а.с. 56).

Приймаючи до уваги наведені обставини контролюючим органом сформовано висновки про те, що під час перевірки правильності визначення податкових зобов`язань ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 встановлено заниження податкових зобов`язань, нарахованих відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України за основною ставкою в сумі ПДВ 17955,90 грн., в т.ч.: березень 2016р. - 4084,99 грн., червень 2016р. - 3767,99 грн., серпень 2016р. - 5511,142 грн. та жовтень 2016р. -4591,80 гривень (т. 1, а.с. 57).

Окрім цього, в ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 занижено податок на додану вартість в сумі 36762,32 грн., в т.ч. за 2016 р. в сумі 25770,68 грн. за ставкою 20% та за 2017р. 10991,64 за ставкою 7%, в зв`язку з не включенням ФОП ОСОБА_1 до податкових зобов`язань з податку на додану вартість суми реалізованих товарно-матеріальних цінностей, що не відображені в податковому обліку та в Податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2016р. та 2017р. на загальну суму 285876,87 грн. без ПДВ., в т.ч. за 2016р. в сумі 128853,41 грн. (Операції, що оподатковуються за основною ставкою) та за 2017р. в сумі 157023,46 грн. (Операції, що оподатковуються за ставкою 7%), що детально відображено в п.п. 2.1.2.14, п.п. 2.1.2.3 п. 2.1 розділу 2 акту перевірки, чим порушено вимоги п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України»

Водночас у наведеному підпункті акту перевірки контролюючий вказує, що «...ФОП ОСОБА_1 завищено податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 542389,79 грн., в т.ч. березень 2016р. в сумі 58357,05 грн., за червень 2016 р. в сумі 53828,48 грн., за серпень 2016р. в сумі 78730,24 грн., за жовтень 2016р. в сумі 65597,08 грн., за рудень 2016р. в сумі - 128853,41 грн. та за грудень 2017р. в сумі 157023,46 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 54718,75 грн., в т.ч. за березень 2016р. в сумі 4084,99 грн., за червень 2016р. в сумі 3767,99 грн., за серпень 2016р. в сумі 5511,12 грн., за жовтень 2016р. в сумі 4591,80 грн., за грудень 2016р. в сумі - 25770,88 грн. та за грудень 2017р. в сумі 10991,97 грн., чим порушено вимоги п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України..» (т. 1, а.с. 57-59).

Як наслідок у пп. 2.6.3 «Висновки щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість, правомірності декларування сум податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню» акту перевірки ГУ ДФС у Київській області вказало, що перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 встановлено його заниження в сумі 54718,75 грн., в т.ч. за березень 2016 в сумі 4084,99 грн., за червень 2016р. - 3767,99 грн., серпень 2016р. - 5511,142 грн. та жовтень 2016р. - 4591,80 грн., за грудень 2017 р. в сумі 10991,97 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства, що відображено в п.п. 2.6.1 п. 2.6 розділу 2 акту перевірки, чим порушено вимоги п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (т. 1, а.с. 65).

Перевіряючи доводи відповідача в цій частині, з урахуванням документів, які наявні в матеріалах справи, суд вказує про наступне.

Так, в матеріалах справи наявні Акти списання лікарських засобів №31 від 07.10.2016 (т. 5, а.с. 221-250а), №30 від 02.08.2016 (т. 6, а.с. 1-34), №29 від 03.06.2016 (т. 6, а.с. 35-58), №28 від 02.03.2016 (т. 6, а.с. 59-83), у відповідності до яких позивачем у 2016 році списано лікарські засоби за загальну суму 256512,85 грн. (65597,08+78730,24+53828,48+58357,05), які були придбані в період з 27.11.2013 по 28.02.2014.

Звідси слідує, що ФОП ОСОБА_1 у 2016 році списувались лікарські засоби, які були придбані ним у період з 27.11.2013 по 28.02.2014.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Положеннями пункту 188.1 статті 188 ПК України регламентовано, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти висновку, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 194.1 статті 194 ПК України (у редакції, чинній станом на час придбання позивачем лікарських засобів) операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Положеннями пункту 193.1 статті 193 ПК України визначено, що ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 17 відсотків; б) 0 відсотків.

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти висновку, що операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 17 відсотків.

Статтею 195 ПК України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а статтею 196 ПК України операції, що не є об`єктом оподаткування.

У той же час, положеннями статті 197 ПК України визначено операції, які звільнені від оподаткування.

Відповідно до підпункту 197.1.27 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що станом на час придбання ФОП ОСОБА_1 лікарських засобів, а саме у період з 27.11.2013 по 28.02.2014 операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України звільнялися від оподаткування податком на додану вартість.

У той же час суд вважає за необхідне відмітити, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII) внесено до Податкового кодексу України такі зміни:

У пункті 193.1 статті 193:

у підпункті "а" цифри "17" замінити цифрами "20";

доповнити підпунктом "в" такого змісту:

«в) 7 відсотків по операціях з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також з постачання виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

Підпункт 197.1.27 пункту 197.1 статті 197 виключено.

Закон № 1166-VII набув чинності 01.04.2014.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що починаючи з 01.04.2014 ставка податку на додану вартість по операціям з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, становить 7%.

Разом з цим, суд враховує, що станом на час списання ФОП ОСОБА_1 лікарських засобів діяв Закон № 1166-VII, проте суд наголошує, що станом на час їх придбання ставка податку на додану вартість становила 0%.

Суд відмічає, що для застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України одним із ключових аспектів є включення платником податків сум придбання товарів, послуг до складу податкового кредиту та їх використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналіз матеріалів справи у взаємозв`язку із наведеними нормами ПК України, у редакціях, які були чинними станом як на час придбання ФОП ОСОБА_1 лікарських засобів, так і їх списання, дає суду підстави дійти однозначного висновку про відсутність підстав для застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України, адже операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, до 01.04.2014 були звільнені від оподаткування ПДВ і, як наслідок під час їх придбання позивач не міг включити суми ПДВ до податкового кредиту, оскільки ПДВ є відсутнім з постачання таких товарів.

Отже, зважаючи на викладене суд приходить до висновку про помилковість тверджень контролюючого органу щодо заниження податкових зобов`язань, нарахованих відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Що ж стосується посилань ГУ ДФС у Київській області в акті перевірки щодо порушення пункту 187.1 статті 187 ПК України (т. 1, а.с. 57) суд вказує, що такі висновки контролюючого органу базуються на висновках, які відображені в пп. 2.1.2.14, пп. 2.1.2.3 п. 2.1 розділу 2 акту перевірки, зокрема в частині заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу, у тому числі, внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей, які не відображені в податковому обліку.

Оцінка вказаних висновків вже була надана судом вище при перевірці правомірності оскаржуваного рішення №1.

Суд вкотре наголошує, що в ході розгляду справи по суті висновки контролюючого органу щодо заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за 2016-2018 роки, внаслідок реалізації ним товарно-матеріальних цінностей, які не відображені в податковому обліку, не знайшли свого підтвердження.

При цьому, висновки ГУ ДФС у Київській області в частині завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 542389,79 грн., в т.ч. березень 2016р. в сумі 58357,05 грн., за червень 2016 р. в сумі 53828,48 грн., за серпень 2016р. в сумі 78730,24 грн., за жовтень 2016р. в сумі 65597,08 грн., за грудень 2016р. в сумі - 128853,41 грн. та за грудень 2017р. в сумі 157023,46 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 54718,75 грн., в т.ч. за березень 2016р. в сумі 4084,99 грн., за червень 2016р. в сумі 3767,99 грн., за серпень 2016р. в сумі 5511,12 грн., за жовтень 2016р. в сумі 4591,80 грн., за грудень 2016р. в сумі - 25770,88 грн. та за грудень 2017р. в сумі 10991,97 грн. є безпідставними із мотивів, які викладені судом вище, а саме при дослідженні питання наявності правових підстав для застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України та обставин порушення пункту 187.1 статті 187 ПК України.

Резюмуючи викладене суд вважає, що твердження відповідача про заниження позивачем сум податку на додану вартість за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що відображено в пп. 2.6.1 п. 2.6 розділу 2 акту перевірки, не відповідає фактичним обставинам справи.

Отже, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003451303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість код платежу 14010100 на суму 68398,44грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 54718,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) на суму 13769,69 грн., є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

По п`ятому епізоду.

Так судом встановлено, що у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснював торгівлю підакцизними товарами (алкогольними напоями, тютюновими виробами та пивом).

Перевіркою правильності визначення повноти нарахування ФОП ОСОБА_1 акцизного податку з 01.01.2016 по 31.12.2018 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 занижено акцизний податок на загальну суму 6442,67 грн., в тому числі за 2016р. в сумі 6442,67 грн., за 2017р. в сумі 0,00 грн., за 2018р. в сумі 0,00 грн., в результаті заниження вартості підакцизних товарів, що реалізовані у роздрібній торгівельній мережі, в тому числі у мережах громадського харчування на загальну суму 128853,41 грн., в тому числі за 2016р. в сумі 128853,41 грн. за 2017р. в сумі 0,00 грн., за 2018р. в сумі 0,00 грн., чим порушено вимоги підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 217.1 статті 217 ПК України (т. 1, а.с. 68).

Надаючи оцінку наявності/відсутності зазначеного порушення слід відмітити наступне.

Згідно з підпунктом 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 ПК України платниками податку є особа - суб`єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України об`єктами оподаткування є операції з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Підпунктом 214.1.4 пункту 214 .1 статті 214 ПК України регламентовано, що у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 ПК України для пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставка податку становить 5 відсотків. Для товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставка податку становить 0,042 євро за кожний літр реалізованого (відпущеного) товару".

За правилами пункту 217.1 статті 217 ПК України суми податку, що підлягають сплаті, з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, а також реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі, визначаються платником податку самостійно, виходячи з об`єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату виникнення податкових зобов`язань.

Аналізуючи суть порушення, яке зафіксовано контролюючим органом в цій частині, суд звертає увагу на те, що висновок щодо такого порушення сформовано ГУ ДФС у Київській області, враховуючи висновки останнього щодо заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за 2016 рік у сумі 128853,41 грн.

Разом з цим, в ході розгляду справи не підтверджено належними та допустимими доказами обставини заниження ФОП ОСОБА_1 загального оподатковуваного доходу за 2016 рік у сумі 128853,41 грн., а відтак стверджувати про наявність порушення ним вимог підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 217.1 статті 217 ПК України не вбачається за можливе.

Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003491303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів код платежу 114040000 на суму 8053,34 грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 6442,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1610,67 грн.

По шостому епізоду.

ГУ ДФС у Київській області в акті перевірки сформовано висновки про те, що заниження чистового оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на суму 311276,87 грн., призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 4669,15 грн., чим порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (т. 1, а.с. 71).

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи не встановлено обставин заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності суд вважає помилковими висновки контролюючого органу в частині порушення позивачем пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Наведене, у свою чергу свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003421303, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування код платежу 11011001 на суму 5836,44 грн., з яких за податковими зобов`язаннями на суму 4669,15 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1167,29 грн.

По сьомому епізоду.

В пп. 2.9.2 «Перевірка порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (із змінами та доповненнями), вимог Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), Закону України від 19.12.1995 №481-95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» акту перевірки зазначено, що в ході її проведення виявлено факти проведення розрахункових операцій без застосування РРО та без видачі розрахункових документів встановленого зразка, відповідно до фіскальних звітних чеків РРО за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 загальна сума доходу склала 11166523,94 грн., проте відповідно до встановлених порушень в п. 2.1.2.1 акту перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 отримав за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 валовий дохід в загальній сумі 11452400,814 грн., різниця склала 285876,87 грн.

Проведеною перевіркою встановлено факт реалізації товару по безготівковій та готівковій формі розрахунків за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, який відсутній у обліку оприбуткування придбаного товару на загальну суму 312214,48 грн., чим порушено вимоги пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Надаючи оцінку вказаним доводам контролюючого органу, у взаємозв`язку із наявними документами в матеріалах справи суд зазначає про таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР).

Згідно з статтею 2 Закону №265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для подальшого переказу. До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо; розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця; розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну; розрахункова книжка - належним чином зброшурована та прошнурована книжка, зареєстрована в органах доходів і зборів, що містить номерні розрахункові квитанції, які видаються покупцям у визначених цим Законом випадках, коли не застосовуються реєстратори розрахункових операцій; книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг); фінансова санкція - грошова сума, що стягується за порушення вимог цього Закону з суб`єктів господарювання за місцем їх реєстрації до відповідного місцевого бюджету;

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Пунктом 1 частини 1 статті 17 Закону №265/95-ВР регламентовано, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: вчинене вперше - 1 гривня; за кожне наступне вчинене порушення - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).

Разом з цим, згідно із пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість;

До суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (ч. 1 ст. 20 Закону №265/95-ВР).

Суд по зазначеному епізоду звертає увагу на те, що відповідачем у висновках акту перевірки фактично зафіксовано два порушення, а саме пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР та пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР.

У той же час, досліджуючи зміст акту перевірки суд наголошує, що останній не містить в собі жодної інформації, яким чином та на підставі яких первинних документів відповідачем сформовано висновок, що загальна сума отриманого доходу позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 становить 11166523,94 грн.

Натомість суд, проаналізувавши у сукупності всі висновки акту перевірки, доходить висновку, що позиція контролюючого органу в частині наявності порушень позивачем податкового законодавства у наведеній частині базується фактично на висновках, які викладені в розділі 2 акту перевірки, у тому числі висновки ГУ ДФС у Київській області щодо заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу.

Суд відмічає, що оцінка таким висновкам надана судом під час дослідження питання правомірності податкового повідомлення-рішення від 05.04.2019 №000341130 та, відповідно не встановлено порушень, про які стверджував контролюючий орган.

Отже, зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про не підтвердження належними та достатніми доказами факту порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР та пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, що виключає наявність правових підстав для застосування фінансових санкцій, визначених у пункті 1 частини 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, статті 20 Закону №265/95-ВР та має своїм наслідком формування висновку суду про протиправність податкових повідомлень-рішень від 05.04.2019 №0003461303, №0003471303.

Водночас, в межах даної адміністративної справи суд відмічає, що за клопотанням позивача проведено судово-економічну експертизу документів, проведення якої доручено судовим експертам Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська незалежна судово-експертна установа».

30.10.2020 на адресу суду надійшов висновок експерта Київської незалежної судово-експертної установи Величко Наталії Олександрівни, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №320/1908/19 від 26.10.2020 №3043 (далі - висновок експерта).

Згідно з розділом III «ВИСНОВКИ» висновку експерта, в результаті проведеного дослідження, наданих матеріалів, встановлено, що висновки, викладені в акті від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/2432718397 щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 законодавства України, що призвело до заниження об`єкта оподаткування та податків і обов`язкових платежів до бюджету, в тому числі податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску, акцизного податку та військового збору, нормативно та документально не підтверджуються в частині заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, податку на додану вартість, акцизного податку, військового збору та підтверджуються в частині заниження загальної суми єдиного внеску на 83121,21 грн., в тому числі за 2018 рік - 83121,21 грн.

За правилами статті 101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Частинами 1, 2 статті 104 КАС України встановлено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертних досліджень та складення висновків експерта за результатами проведеного позасудового експертного дослідження визначається відповідно до законодавства.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ч. 6 ст. 104 КАС України).

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (ч. 7 ст. 104 КАС України).

Відповідно до статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

16.12.2020 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, де останнім наведено аналогічні доводи, що і в акті перевірки та додатково відмічено, що висновок від 26.10.2020 №3043, складений експертом Величко Н.О. (свідоцтво від 30.11.2018 №1968), тобто атестованим судовим експертом, що не працює у державних спеціалізованих експертних установах.

На переконання представника контролюючого органу, експерт, надаючи висновок, здійснив правову кваліфікацію діям суб`єктів господарювання та надав оцінку законності проведення позивачем процедур, пов`язаних із формуванням його податкових зобов`язань, регламентованих Податковим кодексом України, що суперечить положенням чинного законодавства.

Суд критично сприймає наведені посилання ГУ ДПС у Київській області та зазначає, що наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 №3505/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за №1431/20169, затверджено Інструкцію про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах (далі - Інструкція №3505/5), яка визначає особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах (далі - судовий експерт), а також порядок здійснення контролю за дотриманням цими експертами вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності та методик проведення судових експертиз.

Призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам, їх обов`язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом України, Законами України «Про судову експертизу», «Про виконавче провадження», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705/3145 (із змінами), а також іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи та цією Інструкцією (п. 2 розділу I Інструкції №3505/5).

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 розділу II Інструкції №3505/5 судовому експерту забороняється вирішувати питання, що виходять за межі кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю, у тому числі з питань права.

Відповідно до пунктів 14-15 розділу III Інструкції №3505/5 залежно від характеру звернення за результатами його виконання відповідно до вимог процесуального законодавства України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705/3145 (із змінами), складаються такі підсумкові документи: «Висновок експерта», «Висновок експертного дослідження», «Повідомлення про неможливість надання висновку», які виготовляються у двох примірниках, один з яких залишається у судового експерта.

Підсумковий документ, а також клопотання судового експерта оформлюються на бланку судового експерта, що не працює у державній спеціалізованій експертній установі (далі - бланк судового експерта), зразок та опис якого наведено у додатку 4 до цієї Інструкції.

У разі проведення експертизи двома і більше судовими експертами бланк судового експерта не використовується, а зазначаються реквізити усіх судових експертів.

Підсумковий документ та додатки до нього (схеми, картограми, фотографії тощо) підписуються судовим експертом та засвідчуються його печаткою (у разі наявності).

Після виконання експертизи (дослідження) підсумковий документ надсилається разом з матеріалами справи та іншими документами, що надійшли за клопотанням експерта, органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

У разі здійснення судовим експертом судово-експертної діяльності у складі юридичної особи підсумковий документ надсилається органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), із супровідним листом цієї юридичної особи.

Досліджуючи зміст висновку експерта, суд приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати про вирішення експертом питань, які виходять за межі його кваліфікації за відповідною експертною спеціальністю, у тому числі з питань права.

Суд наголошує, що при проведенні експертизи експертом використано первинні документи щодо господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 та застосовано нормативно-правове регулювання, що регулює таку діяльність.

Варто додати, що висновки експерта не містять в собі вирішення питань права, а фактично зводяться до документальної перевірки господарських операцій на підставі первинних документів позивача, з урахуванням встановлених порушень ГУ ДФС у Київській області, а тому доводи контролюючого органу в цій частині є безпідставними.

Також суд вважає за доцільне зазначити про те, що експертом надано відповідні письмові пояснення по справі №320/1908/19 за вих. №7845 від 25.02.2021, де серед іншого вказано про наступне:

По-першому питанню експерт вказав, що для відповіді на поставлене на вирішення судово-економічної експертизи питання ухвалою суду від 19.09.2019 досліджено документи, що відображають інформацію стосовно господарської діяльності ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, наявні в межах наданих на експертизу матеріалів адміністративної справи №320/1908/19 (27 томів, перелік яких зазначено на стор. 1 Висновку).

По-другому питанню експерт зазначив, що не можливо встановити, які саме документи досліджувались контролюючим органом під час проведення перевірки та складання акту від 12.03.2019 №192/10-36-13-03/ НОМЕР_1 та співставити з документами, досліджуваними при проведенні експертизи.

Також у листі вих. №7845 від 25.02.2021 експертом надано відповіді на поставлені питання представником ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_3 , які фактично зводяться до стислого цитування висновку експерта.

Окрім цього суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні 15.04.2021 (т. 28, а.с 20-31) судом допитано експерта, яким складено та підписано присягу експерта. При допиті експерта судом повідомлено про його права та обов`язки, визначені статтею 68 КАС України та попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від надання показань за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, що підтверджується присягою та розпискою експерта (т. 28, а.с. 16).

Суд зазначає, що експертом Величко Н.О. підтверджено висновки, які викладені у висновку експерта та вказано, що при проведенні експертизи нею досліджувались первинні документи, які були наявні в матеріалах адміністративної справи, перелік яких наведено в розділі I «Вступ» висновку експерта.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

Згідно із частиною 1 статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 76 КАС України).

Беручи до уваги вище викладене суд приходить до висновку, що висновок експерта ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» Величко Наталії Олександрівни, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №320/1908/19 від 26.10.2020 №3043, у взаємозв`язку із встановленими судом обставинами, є належним та достатнім доказом на підтвердження відсутності порушення ФОП ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 законодавства України, що призвело до заниження об`єкта оподаткування та податків і обов`язкових платежів до бюджету, в тому числі податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску, акцизного податку та військового збору.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В розрізі положень частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про не відповідність спірних рішень №№1-7 критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у наведеній частині.

У той же час, як вже було вказано судом вище рішення ГУ ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003441303 від 05.04.2019, яким позивачу нараховано штрафні санкції за донарахування єдиного соціального внеску у розмірі 48247,93 грн. підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині суми штрафу за 2016-2017 роки в загальному розмірі 39 935,80 грн.

Звідси слідує, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 КАС України регламентовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як слідує з матеріалів справи ціна позову, з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог становить 983334,76 грн. Сума задоволених майнових вимог становить 975 022,63 грн.

Відповідно до квитанції №1291520026 від 15.04.2019 ФОП ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 9605,00 грн. (т.1, а.с.3).

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позову майнового характеру ставка судового збору становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні.

Беручи до уваги наведене сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, з огляду на обмеження ставки судового збору максимальною величиною на рівні 9605,00 грн. (5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 1921) становить 9605,00 грн.

Що ж стосується витрат позивача, понесених на правничу допомогу та на судову експертизу суд зазначає про таке.

У відповідності до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 137 КАС України врегульовано питання витрат, пов`язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Так спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами

У постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №824/647/19-а Верховним Судом сформовано висновки про те, що склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Положення статті 137 КАС України передбачають, що судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Учасниками справи є, зокрема, сторони, треті особи (частина перша статті 42 КАС України). Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 46 КАС України).

Таким чином КАС України встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

Окрім цього у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №826/8962/18 зроблено висновок про відсутність підстав для присудження витрат на проведення судово-економічної експертизи за не підтвердження належними документами проведеної оплати таких витрат. При цьому Суд виходив з того, що відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), тобто позивач, як сторона, яка подавала заяву про розподіл судових витрат та особа, яка заінтересована в ухваленні рішення про стягнення на його користь судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, має самостійно подати до суду належні докази понесених витрат.

Варто вказати, що 02.02.2021 до суду надійшли заперечення відповідача проти судових витрат, мотивоване відсутністю документів на підтвердження умов надання послуг з проведення судової експертизи, що унеможливлює здійснення аналізу істотних умов послуги з виготовлення висновку експерта.

Заперечуючи проти судових витрат, контролюючий орган наголосив, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків), проте фактично матеріали справи не містять таких документів, що свідчить про відсутність документального підтвердження їх понесення позивачем.

Надаючи оцінку вказаним твердженням ГУ ДПС у Київській області, з урахуванням наявних документів в матеріалах справи, суд зазначає про наступне.

Так, ухвалою від 19.09.2019 зобов`язано позивача провести попередню оплату витрат з проведення експертизи на підставі виставленого рахунку, докази чого разом із калькуляцією витрат, актом виконаних робіт та інформацією про складність експертизи надати у судове засідання, яке буде призначене після проведення експертизи (т. 27, а.с. 23).

У той же час, як свідчать матеріали справи представником позивача надано до суду копію платіжного доручення від 02.12.2019 №314, у відповідності до якого ФОП ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «КНСЕУ» 34500,00 грн. на підставі рахунку №11/11-1 від 11.11.2019 (т. 27, а.с. 163).

Разом з цим, в матеріалах відсутні такі документи, як калькуляція витрат, акт виконаних робіт, інформація щодо складності проведеної експертизи та рахунку №11/11-1 від 11.11.2019.

Відсутність наведених документів формує висновок суду про відсутність обставин підтвердження належними та достатніми доказами обставини понесення позивачем витрат на судову експертизу у розмірі 34500,00 грн.

Отже, в цій частині суд відмовляє у задоволенні клопотання представника позивача про відшкодування витрат, понесених на судову експертизу.

Щодо витрат на правничу допомогу суд вказує про наступне.

Як вже було вказано судом вище, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В контексті приписів частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що матеріали адміністративної справи не місять в собі жодних документів, які б підтверджували факт їх понесення, у тому числі їх розмір, а також детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, суд не вбачає підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача, понесених на правничу допомогу.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003411303.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003451303.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003421303.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003491303.

6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003461303.

7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003471303.

8. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.04.2019 №Ф-0002401303 в частині визначення до сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 158331,32 грн. (сто п`ятдесят вісім тисяч триста тридцять одна грн. 32 коп.).

9. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.04.2019 №0003441303 в частині суми штрафу в розмірі 39935,80 грн. (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн. 80 коп.).

10. В іншій частині позовних вимог відмовити.

11. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а, ідентифікаційний код ВП: 44096797) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 9605,00 грн. (дев`ять тисяч шістсот п`ять грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено 12.01.2024.

Суддя Кушнова А.О.