Решение № 116263185, 12.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2024 року Справа № 160/21640/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил

України,

Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України, військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ НОМЕР_2 ), яка полягає у не розгляді заяви та рапорту позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, н.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- стягнути з відповідача суб`єкта владних повноважень оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ч НОМЕР_3 ), грошові кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка полягає у не розгляді заяви та рапорту позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, н.2, ч.4, СТ..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ч НОМЕР_3 ), розглянути заяву та рапорт позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, ті.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка полягає у не розгляді заяви та рапорту позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, п.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- стягнути з відповідача суб`єкта владних повноважень військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони, грошові кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка полягає у не розгляді заяви та рапорту позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, п.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування па утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони, розглянути заяву та рапорт позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, п.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування па утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони, звільнити позивача з військової служби на підставі п.п.г, п.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України та у позивача наявні підстави для звільнення зі Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З огляду на те, що адреса Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України знаходиться на тимчасово окупованій території, позивачем, засобами поштового зв`язку, на адресу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України було направлено заяву про звільнення разом з рапортом, при цьому така заява та рапорт відповідачами розглянуті не були та жодної відповіді надано не було. Позивач вважає бездіяльність відповідачів щодо не розгляду заяви та рапорту позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, н.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

30.08.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

05.09.2023 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що розгляд рапорту відбувається за встановленою процедурою, при цьому рапорт про звільнення позивач безпосередньому командиру не надавав, заяву про звільнення було направлено до Військової частини НОМЕР_3 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), що не має повноважень для розгляду цієї заяви та направлено сторонньою особою, яка не мала повноважень на представлення інтересів позивача та до заяви не були надані необхідні документи. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.11.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано у Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України інформацію щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 30.06.2023 року, або повідомити суд про причини, за яких витребувану інформацію надати неможливо.

19.12.2023 року від Військової частини НОМЕР_3 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») надійшла заява, в якій зазначено, що позивач звернувся із рапортом про звільнення до командира Військової частини НОМЕР_1 , що суперечить ст..14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Від ОСОБА_1 до діловодства Військової частини НОМЕР_3 надходили заява від 01.06.2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами із рапортом на звільнення від 01.06.2023 року в додатках.

При цьому зазначено, що вищезазначену заяву з додатками направлено до командування Військової частини НОМЕР_1 за вихідним №613/4524 від 06.06.2023 року по системі електронного документообігу «СЕДО» для прийняття рішення стосовно звільнення або мотивованої відмови у звільненні, яке має прийматися у військовій частині в якій військовослужбовець проходить військову службу.

09.01.2024 року від військової частини НОМЕР_1 надійшли доповнення до відзиву в яких у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.12.2022 року №337 вважати таким, що 02.12.2022 року прибули для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , зарахувати на продовольче забезпечення з 03.12.2022 року солдата ОСОБА_1 , солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 , який прибув з НОМЕР_4 , ВОС-106646.

30.06.2023 року позивачем було складено рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Вказаний рапорт від 30.06.2023 року було направлено командувачу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ ЗСУ (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ч НОМЕР_3 ), генерал-майору Збройних Сил України ОСОБА_2 , що підтверджується копією опису вкладення.

Позивач вважає бездіяльність відповідачів щодо не розгляду заяви та рапорту позивача про звільнення з військової служби протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку із військовою агресією рф проти України,Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду даної адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом №2232-ХІІ.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч.7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до п. 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008 передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою,пунктом 2частини четвертої, пунктом 3частини п`ятої та пунктом 3частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою,пунктом 2частини четвертої,пунктом 3частини п`ятої та пунктом 3частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008 що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Згідно з пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення №1153/2008).

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, (далі Інструкція №170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Згідно до абзацу 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин.

Щодо направлення рапорту про звільнення з додатками адресованого командирові Військової частини НОМЕР_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Суд зазначає, що чинне законодавство не містить заборони щодо направлення рапорту засобами поштового зв`язку, при цьому, суд не приймає до увагу посилання відповідача Військової частини НОМЕР_1 на те, що згідно чеку поштового відправлення вказаний рапорт з додатками направлено іншою особою, оскільки факт підпису рапорту безпосередньо позивачем відповідачами не заперечується.

Згідно інформації, зазначеній у відзиві відповідач-2 на позов адреса Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 затвердженоПерелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Згідно цього Переліку Бахмутський район у т.ч. м. Бахмут з 24.02.2022 року віднесено до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Відомості щодо перереєстрації боржника відсутні.

При цьому, судом встановлено, що відповідно до інформації на сайті Укрпошти у м.Бахмут тимчасово не працюють поштові відділення, що унеможливлює направлення поштової кореспонденції.

Разом з тим, Військова частина НОМЕР_1 підпорядкована Оперативному командуванню « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Так, Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повідомило суд, що отримало рапорт позивача про звільнення з додатками та направило до командування Військової частини НОМЕР_1 за вихідним №613/4524 від 06.06.2023 року по системі електронного документообігу «СЕДО» для прийняття рішення стосовно звільнення або мотивованої відмови у звільненні.

Разом з тим, Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позов не зазначила, що не отримала вищезазначений рапорт з додатками, відомості щодо його розгляду, також суду не повідомила.

Суд зазначає, що рапорт позивача про звільнення з військової служби адресований командиру Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач проходить військову службу, та який наділений дисциплінарною владою щодо позивача та є його прямим начальником. Чинне законодавство не містить заборони щодо направлення рапорту засобами поштового зв`язку, а така обставина не виключає обов`язок посадової особи, якій надійшов рапорт передати його за належністю про що повідомити військовослужбовця.

Військовослужбовець має право, щоб його звернення розглянули в межах розумних термінів. Оскільки, законодавством не встановлено строки розгляду рапорту військовослужбовця, застосовуються нормиЗакону України "Про звернення громадян".

Згідно з ст. 20 даного закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Судом встановлено, що рапорт позивача відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 не розглянуто, жодного рішення за результатами поданого рапорту не прийнято, доказів зворотного вказаним відповідачем не надано.

За своєю правовою природою бездіяльність це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач Військова частина НОМЕР_1 , не вживши будь-яких дій щодо реалізації рапорту позивача, порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення №1153/2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України щодо порядку звільнення військовослужбовців, які бажають звільнитися з військової служби за сімейними обставинами.

На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, чим допущено протиправну бездіяльність, суд дійшов до висновку про зобов`язання вказаного відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення.

Таким чином, оскільки до повноважень Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не відноситься розгляд рапорту позивача про звільнення, а отримавши такий рапорт, його було направлено за належністю, суд дійшов до висновку, що вказаним відповідачем протиправної бездіяльності допущено не було, з огляду на що, звернуті до останнього позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, суд зазначає, оскільки законодавством передбачено подачу саме рапорту, а не заяви про звільнення, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду заяви про звільнення та похідні вимоги у вказаній частині задоволенню, також, не підлягають.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною 3статті 23 Цивільного кодексу Українивизначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З аналізу зазначених норм вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 1 та 2статті 1167 Цивільного кодексу Українивизначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимогст. 1173 Цивільного кодексу Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що порушення відповідачем прав позивача, призвело до прояву таких негативних емоцій як психічне напруження, нервозність та роздратованість, невизначеність, розчарування, недовіри до органів влади, відчуття несправедливості і приниження.

Однак, певних доказів на підтвердження вказаних обставин, зазначених позивачем в обґрунтування таких позовних вимог (медичних виписок про стан здоров`я, звернення до фахівців у сфері психічного здоров`я, відвідування курсу психологічної реабілітації, тощо), суду не надано, тому вимоги в частині відшкодування завданої моральної шкоди суд вважає такими, що не підлягають задоволенню за необґрунтованістю.

У той же час, позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданого позивачем рапорту, з огляду на що позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Частиною першою та другоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідностатті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж, підстав та предмету позову, аналізу викладених положень законодавства, та оцінки наявних у матеріалах справи доказів у сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних сил України (49006, м.Дніпро, вул.Надії Алексєєнко, 42, код ЄДРПОУ 08314614), військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка полягає у не розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, п.2, ч.4, ст..26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Зобов`язати суб`єкта владних повноважень військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони, розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби, на підставі п.п.г, п.2, ч.4, ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини та або інші поважні причини, а саме перебування па утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно дост.255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв