Решение № 116263074, 11.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 рокуСправа №160/13038/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

12.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до Закону №2011-ХІІ від 20.12.1991 року та ПКМУ №413 від 12.06.2012 року у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби за період з 29.01.2000 року по 20.01.2023 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до Закону №2011-ХІІ від 20.12.1991 року та ПКМУ №413 від 12.06.2012 року у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби за період з 29.01.2000 року по 20.01.2023 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби за сімейними обставинами у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби за період з 29.01.2000 року по 20.01.2023 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу 12.06.2023 року розподілено судді Вербі І.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року продовжено строк подання відзиву на позовну заяву та доказів на 10 (десять) календарних днів, починаючи з дати отримання цієї ухвали.

24.07.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог, так як відсутні правові підстави для виплати при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини у період з моменту оголошення мобілізації (протягом строку її проведення) та з моменту введення воєнного стану (до оголошення демобілізації) зазначеної грошової допомоги. Також наголошено Також наголошено, що до військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та звільняються у цей період, не застосовуються норми абзацу 2 п. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ, які встановлюють підставу для виплати військовослужбовцям при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається КМУ, які мають вислугу 10 років і більше, одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби.

26.07.2023 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій викладені аргументи проти заперечень відповідача на позовну заяву.

03.08.2023 року відповідачем надано заперечення, в яких зазначено про відсутність факту бездіяльності Управління СБУ щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за період з 29.01.2000 року по 20.01.2023 року.

Відповідно до розпорядження від 01.12.2023 року №725д, призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді за її поданням заяви про відставку, ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя від 28.11.2023 року №1129/0/15-23.

За результатами розподілу 01.12.2023 року, справа передана на розгляд судді Захарчук-Борисенко Н.В.

Ухвалою від 06.12.2023 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №160/13038/23.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Позивач з 08.01.2000 року по 31.01.2023 року проходив службу в Управління СБУ у Дніпропетровській області.

Відповідно до наказу т.в.о. начальника УСБУ у Дніпропетровській області №82-ОС/ДСК від 20.01.2023 року ОСОБА_1 було звільнено в запас з військової служби органів СБУ за сімейними обставинами у військовому званні полковник з посади начальник головного відділу Управління та з 31.01.2023 року виключено зі списків Управління.

Згідно листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №0400-010226-8/58603 від 02.05.2023 року позивач з 01.02.2023 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України №2262.

Представник позивача 09.05.2023 року, 18.05.2023 року звертався до відповідача щодо виплати спірної допомоги, однак відповідач листами №55/11/м-379/93 від 17.05.2023 року та №55/14/м-393/99 від 25.05.2023 року повідомив про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (надалі, - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом №2011-ХІІ.

Абзацами 1-4 п. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених п. 2 - 4 ч. 2 ст. 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у п. 1 і 9 ч. 2 ст. 31) Закону України "Про розвідку".

Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України, звільнений за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Даною правовою нормою розмежовано підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

Відповідач звертає увагу на те, що сімейні обставини та інші поважні причини підстави для звільнення під час проведення мобілізації та дії воєнного стану безпосередньо визначені пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ. Разом з тим, для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин у мирний час такі обставини та поважні причини мають відповідати переліку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Саме випадок звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, передбачений як одна із підстав для виплати одноразової грошової допомоги у абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ.

Тобто, з точки зору відповідача, при звільненні за сімейними або іншими поважними причинами військовослужбовець набуває право на виплату одноразової грошової допомоги лише у випадку такого звільнення у мирний час. Оскільки позивач звільнився за сімейними обставинами у період воєнного стану, він не набув права на вказану виплату.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача з наступних міркувань.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України) аналогічний припис закріплений у частині ст. 6 та ч. 1 ст. 242 КАС України.

Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Аналізуючи в межах даної справи положення абз. 1-3 п. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ через призму поняття "якість закону", як елементу принципу верховенства права та відповідної практики ЄСПЛ, суд зазначає, що дана правова норма внаслідок її нечіткого формулювання допускає множинне (неоднозначне) тлумачення.

Так, абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ викладений шляхом застосування способу негативного правового регулювання. У даному випадку законодавець чітко передбачив категорії осіб, яким не виплачується одноразова грошова допомога ні за яких умов. Особи, звільнені з військової служби через сімейні обставини, до таких категорій не входять.

У той же час, в абз. 1-2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ застосовано спосіб позитивного правового регулювання спірних правовідносин передбачений перелік осіб, яким одноразова грошова допомога виплачується залежно від підстав їх звільнення, з розмежуванням, в залежності від таких підстав, розміру одноразової грошової допомоги.

При цьому, випадки звільнення через сімейні обставини присутні як в абз. 1, так і в абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ.

Разом з тим, абзац 2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ визначає більш широке коло звільнених через сімейні обставини військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, прямої законодавчої заборони для виплати одноразової грошової допомоги звільненим через сімейні обставини під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовцям абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ не містить.

Проте, якщо звільнення військовослужбовців відбулося через сімейні обставини, відмінні від обставини, прямо передбаченої абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ, такі військовослужбовці вправі розраховувати на отримання одноразової грошової допомоги тільки в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Те, що абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ містить відсилання до визначення Кабінетом Міністрів України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які напряму визначені законом, на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" (далі також Постанова №413, Перелік сімейних обставин).

Постанова №413 та затверджений нею Перелік сімейних обставин не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

Постанова №413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Також слід зауважити, що норми ст. 26 Закону №2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.

Зокрема, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ був доповнений підпунктом "г" в квітні 2022 року на підставі Закону України від 01.04.2022 року №2169-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян".

До цього часу такої підстави як звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин під час проведення мобілізації та воєнного стану Закон №2232-ХІІ не передбачав.

Тобто норми ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до ст. 26 Закону №2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.

Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.

Тому певні неузгодженості в нормах Закону №2232-ХІІ та Закону №2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної йому одноразової грошової допомоги.

Таким чином, на думку суду, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач мав законне сподівання на виплату йому передбаченою законом одноразової грошової допомоги у зв`язку з тривалою (понад десять років) військовою службою, а відповідач безпідставно, незаконно позбавив позивача належної йому до виплати одноразової грошової допомоги.

Більш того, статтею 15 Закону №2011-ХІІ чітко передбачені випадки, коли одноразова грошова допомога, встановлена цим пунктом, не виплачується військовослужбовцям у разі їх звільнення з військової служби. Таких випадків під час розгляду справи не встановлено. Отже, суд вважає, що позивач має право на отримання грошової допомоги, оскільки таке право прямо передбачено статтею 15 Закону №2011-ХІІ.

Щодо здійснення виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, суд вказує, що станом на момент прийняття рішення по справі матеріали справи не містять доказів, що права позивача порушені у цій частині, а тому така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється, так як позивач звільнений від сплати судового збору, що підтверджене матеріалами справи.

Керуючись ст. 72-77, 139, 241-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 23, код ЄДРПОУ 20001496) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до Закону №2011-ХІІ від 20.12.1991 року та ПКМУ №413 від 12.06.2012 року у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби за період з 29.01.2000 року по 20.01.2023 року.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до Закону №2011-ХІІ від 20.12.1991 року та ПКМУ №413 від 12.06.2012 року у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби за період з 29.01.2000 року по 20.01.2023 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко