Решение № 116227641, 10.01.2024, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/17641/18

Номер провадження № 2/521/27/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2024 року місто Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйока І.А.,

секретаря судового засідання - Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А) до ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (знятий з обліку/реєстрації немає) про виселення з гуртожитку,-

В С Т А Н О В И В:

19.10.2018 року до Малиновського районного суду м. Одеси звернувся представник позивача з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку, у якому просив суд: виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

21.11.2018 року до Малиновського районного суду м. Одеси від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гречко Ігоря Олеговича надійшла заява, в якій він просив зупинити провадження по цивільній справі № 521/17641/18 до ухвалення рішення та набрання законної сили по цивільній справі № 521/10128/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.11.2018 року зупинено провадження у справі за позовом Головного Управління Національної поліції в Одеській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку до ухвалення рішення та набрання ним законної сили по цивільній справі № 521/10128/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2020 року відновлено провадження по справі, у зв`язку із тим, що 11.09.2020 року суддя Маркарова С.В. надала завірену копію ухвали від 17.03.2020 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності користування житловим приміщенням.

01.02.2021 року до Малиновського районного суду м. Одеси від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Чістікової Олени Юріївни надійшла заява, в якій вона просила зупинити провадження по цивільній справі № 521/17641/18 до ухвалення рішення та набрання законної сили по цивільній справі № 521/17673/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16.02.2021 року зупинено провадження у справі за позовом Головного Управління Національної поліції в Одеській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку до ухвалення рішення та набрання ним законної сили по цивільній справі № 521/17673/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.09.2023 року відновлено провадження по справі, у зв`язку із тим 11.09.2023 року до Малиновського районного суду м. Одеси лист з Київського районного суду м. Одеси із рішенням від 08.08.2023 року по справі № 521/17673/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про встановлення факту проживання однією сім`єю, яке набрало законної сили.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.11.2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивач Головного управління Національної поліції в Одеській області в судове засідання прибув, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачів у судове засідання не з`яивилась, подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати без її особитої участі, у задволенні позовних вимог просила відмовити.

Суд, оцінивши доводи позивача, встановивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача, з`ясувавши характер та взаємовідносини сторін, визначившись щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, якими врегульовано ці правовідносини, приходить до наступного.

02 липня 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Національну поліцію» №580- VIII.

Статтею 1 Закону встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справі України в Одеській області та утворено Головне управління Національної поліції в Одеській області.

07.11.2015 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано юридичну особу Головне управління Національної поліції в Одеській області. В подальшому внесені зміни щодо реєстрації місця знаходження юридичної особи: 65080, Одеська область, місто Одеса, вулиця Академіка Філатова, 15-А. Ідентифікаційний код юридичної особи: 40108740.

12.08.2016 року спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України «Про передачу гуртожитків і Одеській області до сфери управління Національної поліції України» передбачено передати зі сфери управління Міністерства внутрішніх справ до сфери управління Національної поліції України гуртожитки з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 - з балансу ГУМВС України в Одеській області на баланс Головного управління Національної поліції в Одеській області. Пунктом 2 цього наказу передбачено Головному управлінню Національної поліції в Одеській області створити комісії з приймання-передачі зазначених гуртожитків. Передачу здійснити за Актом приймання-передачі.

10.10.2016 року заступник Голови Національної поліції України полковник поліції Бушуєв К.В. затвердив Акт приймання-передачі гуртожитку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

З 10.10.2016 року Головне управління Національної поліції в Одеській області є балансоутримувачем гуртожитку по вул. Академіка Філатова, 70, 72.

05.11.2016 року Наказом ГУНП в Одеській області №2730 «Про затвердження Положення про гуртожитки ГУНП, Положення про комісію ГУНП в Одеській області з розподілу житлової площі в гуртожитках та складу комісії», затверджено Положення про гуртожиток ГУНП в Одеській області , розташований по вул.. Ак. Філатова, 70,72 та затверджено Положення про комісію ГУНП в Одеській області з розподілу житлової площі в гуртожитках та складу комісії ГУНП в Одеській області з розподілу житлової площі в гуртожитках.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов?язки осіб виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки; такими підставами є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно право власності на майно чи речове право на чуже майно (право користування чужим майном) виникає за наявності підстав, передбачених законодавством.

Згідно з положеннями статті 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є зокрема, право володіння.

Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 391 глави 29 Цивільного кодексу України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, судом встановлено, що позивач, який є балансоутримувачем спірного приміщення, є належним позивачем та має відповідне право на звернення до суду із позовом про виселення з майна відповідачів, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 .

З 19 вересня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира відділення по охороні адмінбудинків та складу озброєння УМВС України в Одеській області.

20.08.2012 року наказом ГУМВС України в Одеській області №425 о/с ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу в зв?язку зі смертю.

За життя ОСОБА_3 мешкав в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 в кімнаті №24, АДРЕСА_5 .

З 15.06.2011 року, ОСОБА_1 , а з 16.05.2012 року і ОСОБА_2 , 1994 року народження зареєстровані в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживають в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 в кімнаті АДРЕСА_6 . Зазначені обставини підтверджуються довідкою №40 (виписки з домової книги про склад сім`ї та прописки).

12.03.2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Голови комісії з розподілу житлової площі в гуртожитках ГУНП в Одеській області Гейко К.Г. про надання її ордеру на жиле приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_2 . Підставою для видачі ордеру вона зазначила, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 .

23.03.2018 року на засіданні комісії з розподілу житлової площі в гуртожитках ГУНП в Одеській області, прийнято рішення про відмову у видачі ордера ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з подальшим виселенням з гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2 .

26.03.2018 року ОСОБА_1 був надісланий лист з ГУНП в Одеській області від за реєстраційним №25/291, про відмову у видачі ордеру на житлову площу (кімнати № 24,25 по АДРЕСА_7 ) та запропоновано звільнити кімнату і виселитися з гуртожитку, із попередженням що у разі не звільнення кімнати Головне управління розпочне процедуру примусового звільнення.

В подальшому повторні листи від 03.04.2018 року за №25/291-П та від 17.05.2018 року за №25/П-22 з вимогою про добровільне виселення вручалися ОСОБА_1 .

23.05.2018 року за реєстраційним №25/П-22/2 листом було роз?яснено ОСОБА_1 наступне, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. В свідоцтві про народження сина ОСОБА_2 батьком визначена інша особа.

Суд не погоджується із вищевикладеним, оскільки під час розгляду справи обставини змінились, а саме рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.08.2023 року по справі № 521/17673/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про встановлення факту проживання однією сім`єю, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з січня 2004 року по 13 серпня 2012 року.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті и народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі тири.

Згідно статті 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК Української PCP передбачено, що не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема,осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, спірні кімнати надавалися ОСОБА_3 та членам його сім`ї як службове житло, у зв`язку із проходженням службу в органах внутрішніх справ на посаді командира відділення по охороні адмінбудинків та складу озброєння УМВС України в Одеській області. ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах більше 10 років, а отже, його сім`я не може бути виселена без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 31 ЦК України фізична, особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-ХІ. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 року.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich V. Russia), Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статей 116, 132 Житлового кодексу України. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

Згідно пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів України від 3 червня 1986 року № 208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадян, які проживають разом із ним.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Право користування членів його сім`ї ОСОБА_3 вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції. При цьому виселення відповідачів із спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла. Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла с невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Аналогічного висновку прийшов у своїй постанові Верховний суд у справі № 592/345/17 від 25.08.2020 року.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина 1 статті 4 ЦПК України, передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору, суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України. Оскільки в задоволенні позовних вимог суд відмовляє, то судові витрати з відповідачів не можуть бути стягнуті.

Керуючись: ст.. 47 Конституцією України, ст. ст. 9, 64, 65, 116, 121, 123, 124, 125, 132 ЖК України; ст.ст. 3, 15, 16, 310 ЦК України; ст.ст. 4, 5, 11-13, 43, 76, 77, 81, 83, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВСТАНОВИВ:

У задоволенні позовної заяви Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А) до ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (знятий з обліку/реєстрації немає) про виселення з гуртожитку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 11.01.2024 року.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок