Решение № 116226532, 11.01.2024, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6182/23

Провадження №2/461/170/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2024 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Кротової О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Ігнат Т.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Яворського Я.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гандзюлевич Я.А., 01.08.2023 звернувся в суд із позовом, у якому просить стягнути з відповідачів за рахунок Державного бюджету на його користь відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 1 500 000 грн, а також стягнути солідарно з відповідачів витрати, які були понесені на оплату юридичної допомоги, в розмірі 60 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рапортом старшого оперуповноваженого 2 відділу ГВ «К» УСБ України у Львівській області від 31 серпня 2013 року встановлюється, що державний виконавець Личаківського ВДВС ЛМУЮ ГУЮ у Львівській області Довгополий В.М. за вирішення питання щодо закриття виконавчого провадження вимагає у жительки м. Львова ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 200 грн. 02.09.2013 були внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань про факт вимагання службовою особою неправомірної вигоди в сумі 3 200 грн та відкрито кримінальне провадження №12013150010000688. 26.09.2013 старшим слідчим відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень прокуратури Львівської області Семенович С. було повідомлено ОСОБА_1 про завершення досудового розслідування. 02.11.2017 Галицьким районним судом м. Львова було винесено вирок, яким визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції від 04.07.2013), та призначено покарання - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки та з конфіскацією майна. Не погоджуючись із вказаним вироком Галицького районного суду м.Львова, адвокатом Гандзюлевичем Я.А. в інтересах ОСОБА_1 , 01.12.2017 була подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області. 03 квітня 2019 року Апеляційним судом Львівської області була винесена ухвала, якою було частково задоволено апеляційну скаргу адвоката Гандзюлевича Я.А. в інтересах ОСОБА_1 , зокрема було скасовано вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року та було призначено новий розгляд даного кримінального провадження в суді першої інстанції. У подальшому, 29.06.2022 Галицьким районним судом м. Львова було ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України (в редакції від 04.07.2013) та виправдано його на підставі п.1 ч.1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Не погоджуючись із таким рішенням Галицького районного суду м. Львова, прокурором Львівської обласної прокуратури Рубцовим В.В. була подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду. 24 січня 2023 року колегією суддів палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду була винесена ухвала, якою було залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури Рубцова В.В., а вирок Галицького районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року відносно ОСОБА_1 без змін. Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством з 02.09.2013 по 24.01.2023, а саме 116 місяців та 26 днів. Мінімальна сума компенсації станом на 2023 рік становить 783 900 грн. Даний розрахунок зроблено представником ОСОБА_1 , виходячи з імперативної норми ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», мінімальна заробітна плата з 01 січня 2023 року - становить 6 700 грн. Вказав, що законодавець, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоді в абзаці третьому ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не пов`язує відшкодування шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності з такими чинниками, як характер та обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо.) Також зазначає, що законодавцем у вказаному законі чітко зазначено яке відшкодування повинна сплатити держава за кожен місяць перебування людини під слідством. Із покликанням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 в справі №686/23731/15-ц, постанову Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №461/1311/20 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, вказує, що у зв`язку з незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури, ОСОБА_1 було позбавлено права та можливості займатися роботою та заробляти гроші звичним йому способом. Репутація ОСОБА_1 була зруйнована, адже на протязі багатьох років його родичі та друзі вважали, що він скоїв злочин. Останній не міг працевлаштуватись на офіційну роботу, відтак був змушений був підробляти неофіційно, щоб прогодувати свою сім`ю.

Ухвалою від 04.08.2023 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

Від представника відповідача Державної казначейської служби України Стегнія А.В. 31.08.2023 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Позивачем у позовній заяві не зазначено змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів та не зазначено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, в чому конкретно полягає така шкода та якими фактичними доказами підтверджується її наявність. Казначейство, яке залучено до участі у даній справі, не в змозі в повній мірі використати права учасника справи, а саме відповідача, оскільки згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних правовідносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Із покликанням на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, вказує, що Казначейство може бути залучено до участі в справі виключно в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зважаючи на те, що на Казначейство покладено функції з виконання судових рішень у даній категорії справ. Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем ОСОБА_1 , представник вказав, що такий розмір є необґрунтовано завищеним, оскільки позивач не навів чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. Також зазначив, що до позивача не застосовувались жорсткі запобіжні заходи, такі як тримання під вартою чи домашній арешт. Окрім цього, представник покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15, у якій зазначено, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Також представник відповідача заявив щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу позивача в розмірі 60 000 грн та вважає такий розмір завищеним та неспівмірним із складністю даної справи.

У підготовчому засіданні 23.10.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гандзюлевич Я.А. подав клопотання про заміну первісного відповідача - Головне управління Національної поліції у Львівській області на Львівську обласну прокуратуру, а також подав позовну заяву у новій редакції з уточненими відповідачами. Ухвалою суду від 23.10.2023, яку занесено до протоколу судового засідання, виключено з числа відповідачів Головне управління Національної поліції у Львівській області та залучено Львівську обласну прокуратуру в якості відповідача.

Від представника відповідача Львівської обласної прокуратури Я.Яворського 14.11.2023 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на таке. Відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2017) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, при розрахунку моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, необхідно застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Окрім цього, зазначив, що у матеріалах справи в недостатній мірі наведені докази для критичної оцінки того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану здоров`я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту притягнення до кримінальної відповідальності. Відтак вважає, що розмір відшкодування, наведений у позовній заяві, є необґрунтованим і безпідставним, кратно збільшений без належної на це законодавчо підтвердженої аргументації. Також представник відповідача звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, позивач не має право на відшкодування шкоди та заперечує період розрахунку позивачем шкоди, оскільки останній розраховує моральну шкоду починаючи із дня внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а у даному випадку слід розраховувати із дня пред`явлення підозри. Окрім цього, вказує на те, що за різними даними збитки від повномасштабного вторгнення оцінюються у розмірі 600 млрд. доларів США і постійно збільшуються, а згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України оцінюється у сумі 1 719 686 961 тис грн, граничний обсяг державного боргу станом на 31.12.2023 оцінюється до розміру 6 197 105 268,2 тис грн. З огляду на наведене, обов`язок держави відшкодувати завдану громадянину моральну шкоду не може стояти вище обов`язку боронити свою незалежність та територіальну цілісність, тоді як ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від неналежного фінансування. Також представник Львівської обласної прокуратури Я.Яворський заявив про неспівмірність заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та відсутністю доказів щодо понесення таких витрат.

Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гандзюлевича Я.А. 08.12.2023 надійшли заперечення на відзив Львівської обласної прокуратури, у яких останній заперечив покликання представника відповідача щодо розрахунку моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством і судом, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не розміру мінімальної заробітної плати. Також навів спростування щодо відсутності обґрунтування моральних страждань позивача, оскільки моральна шкода, заподіяна самим фактом незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та окремому доведенню не підлягає. Щодо адвокатських послуг, зазначив таке. Витрати ОСОБА_1 є розумними та неминучими, враховуючи те, що юридична допомога надавалась з моменту винесення обвинувального вироку Галицьким районним судом м.Львова від 02.11.2017. Захисник Гандзюлевич Я.А. почав захист позивача на стадії апеляційного оскарження вироку, підготував аргументовану апеляційну скаргу, внаслідок чого був скасований такий вирок. У подальшому, Галицький районний суд м.Львова після повного, всебічного розгляду справи постановив виправдальний вирок, який був залишений без змін Львівським апеляційним судом. Таким чином, захист ОСОБА_1 здійснювався напротязі 5 років і 2 місяців лише в межах кримінального провадження. У вартість витрат на професійну правничу допомогу також входить підготовка і подача в суд даної позовної заяви про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 08.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гандзюлевич Я.А. позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та запереченнях на відзив. Просили позов задоволити повністю.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Яворський Я.Т. просив відмовити у задоволенні позовних вимог, надав пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду такої.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідившиматеріали справи, матеріали кримінального (судового) провадження №461/11786/13-к (пр.№1-кп/461/51/22), суд приходить до такого висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із п.3 ч.2 ст.11 ЦК України завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди, за загальним правилом виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Аналізуючи норми статей 11 та 23 ЦК України, за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Згідно із ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (п.1 ч.1 ст.1 Закону).

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст.1 Закону).

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно із п. 4, 5 ст. 3 вказаного Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода та суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Частинами 5 та 6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено таке: «суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12015270170000522, тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року). Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17».

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 (провадження № 61-11787св22) зазначено, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження№ 61-97св18)).

Згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку у своєму відзиві покликається представник Львівської обласної прокуратури, межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02.09.2013 старшим слідчим з особливо важливих справ СУ ГУМВС України в Львівській області Бервецьким Ю.В. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження № 12013150010000688 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (КК України 2001) (а.с.13).

18.09.2019 старшим слідчим відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень прокуратури Львівської області Семеновичем С.М., за погодженням прокурора - начальника відділу за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Львівської області Кравця С.В. повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції від 04.07.2013).

Вироком Галицького районного суду м.Львова від 02.11.2017 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції від 04.07.2013) та призначено покарання - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки та з конфіскацією майна (а.с. 99-101).

Згідно з ухвалою Львівського апеляційного суду від 03.04.2019, зазначений вище вирок Галицького районного суду м.Львова від 02.11.2017 скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження № 12013150010000688 від 02.09.2013 про обвинувачення ОСОБА_1 в суді першої інстанції (а.с. 102-107).

Вироком Галицького районного суду від 29.06.2022 у даному кримінальному провадженні, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України (в редакції від 04.07.2013) та виправдано його на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення (а.с. 108-115).

Зазначений вирок залишено без змін відповідно до ухвали Львівського апеляційного суду від 24.01.2023 (а.с.116-125).

З огляду на наведене, не заслуговують на увагу покликання сторони позивача на те, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 02.09.2013 по 24.01.2023, а саме 116 місяців та 26 днів, оскільки кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало з 18.09.2013 (оголошення підозри) до 24.01.2023 (набрання виправдувальним вироком законної сили), а всього 112 місяців 7 днів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що у зв`язку із наведеними вище незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури, він був позбавлений права та можливості займатися роботою, офіційно працевлаштуватись та заробляти гроші звичним йому способом. Окрім цього, його репутація була зруйнована, адже на протязі багатьох років його родичі та друзі вважали, що він скоїв злочин.

Здійснення кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції від 04.04.2023), а саме притягнення його до кримінальної відповідальності та в подальшому виправдання у зв`язку з недоведеністю його винуватості, свідчить про незаконні дії посадових осіб Львівської обласної прокуратури, які ініціювали вказане провадження.

Загалом кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 тривало більше дев`яти років, протягом цього часу проводились слідчі дії, судовий розгляд вказаного кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанції, що негативно вплинуло на його життя. Окрім цього, беззаперечним є той факт, що була порушена ділова репутація ОСОБА_1 , який у відповідності до наказу начальника Головного управління юстиції у Львівській області №629/к від 14.03.2013, станом на час пред`явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, обіймав посаду старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, а саме здійснював функції представника влади та службової особи. Таким чином, були порушені нормальні життєві зв`язки ОСОБА_1 , останній змушений був доводити свою невинуватість, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

Не заслуговують на увагу покликання представника Львівської обласної прокуратури у відзиві на те, що при розрахунку моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, необхідно застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не розмір мінімальної заробітної плати, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з січня 2017 року.

Однак, сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Таким чином, на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 не поширюється, що узгоджується із тлумаченням указаних норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 591/6167/14-ц (провадження № 61-18564св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 213/1972/16-ц (провадження № 61-24662св18).

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700 грн.

Виходячи з терміну перебування позивача під слідством та судом, що становить 112 місяців і 7 днів, мінімальний розмір моральної шкоди не може бути меншим, ніж 6 700 грн х 112 місяців = 750 400 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини даної справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивача, факт безпідставного кримінального переслідування, тривалість кримінального провадження з 18.09.2013 до 24.01.2023 (112 місяців), вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, та дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 760 000 грн, що буде не більш, ніж достатнім, для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призвести до збагачення позивача за рахунок держави.

При визначенні саме такого розміру відшкодування моральної шкоди, суд, у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує наведені вище висновки Верховного Суду, наведені норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також те, що 24.02.2022 відбулося повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України і з цього часу в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 введено воєнний стан. Україна зазнає значних фінансових збитків у зв`язку з воєнними діями, відтак фінансування сектору безпеки і оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна. Тому, з огляду на наведене, обов`язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов`язку держави у захисті незалежності та суверенітету, і ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування.

Згідно із ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Положеннями п.1 ст.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 року визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Наведене вище свідчить, що Казначейство України наділено повноваженням, за вимогою Департаменту Державної виконавчої служби здійснювати відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету та в певному порядку.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, слід стягнути на користь позивача 760 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу досудового розслідування та прокуратури.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у розмірі 60 000 грн витрат на юридичну допомогу, суд зазначає таке.

Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

В судовому засіданні були оглянуті матеріали кримінального (судового) провадження №461/11786/13-к (пр.№1-кп/461/51/22) та встановлено, що починаючи зі стадії апеляційного оскарження вироку Галицького районного суду м.Львова від 02.11.2017, інтереси обвинуваченого ОСОБА_1 захищав захисник Гандзюлевич Я.А. згідно із договором про надання правової допомоги від 14.11.2017, укладеним між Адвокатським Бюро «Ярослава Гандзюлевича» та ОСОБА_1 . Згідно із п.4.1. зазначеного Договору, за надання правової допомоги Клієнт зобов`язується виплатити Бюро гонорар у розмірі «по домовленості».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зроблено висновок, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Частинами 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, заявляючи суму витрат, яка була понесена на оплату юридичної допомоги ОСОБА_1 , в розмірі 60 000 грн, останнім не надано належних і допустимих доказів понесення витрат у згаданому розмірі чи будь-якому іншому розмірі. Отже, правові підстави для стягнення на користь позивача суми витрат на юридичну допомогу без надання доказів їх дійсного понесення відсутні, відтак у цій частині позовних вимог позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Щодо судового збору, суд приходить до такого висновку.

Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи наведене, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури - задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за період з 18.09.2013 по 24.01.2023 в розмірі 760 000 (сімсот шістдесят тисяч) грн.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна, 6.

Відповідач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, м.Львів, пр.Шевченка, 17-19.

Повний текст рішення складено 11.01.2024

Суддя О.Б. Кротова