Решение № 116208439, 10.01.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2024 року Справа № 280/8949/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява (уточнена) ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком, згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 084250003410 від 08 вересня 2023 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1 -р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020, із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки та зарахувавши періоди роботи вказані в трудовій книжці № НОМЕР_2 від 01.09.1991 року, а також період роботи в колгоспі з 01.09.1991 року по 30.04.1992 рік , починаючи з 04.09.2023.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІ1І "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України шодо пенсійного забезпечення" (в 50 років, зі скороченням пенсійного віку на 5 років). 04 вересня 2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленого зразка про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 проте, незважаючи на надані позивачем документи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 084250003410 від 08 вересня 2023 року їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки (на думку відповідача) право на пенсію за віком вона набуде після досягнення 55 років. Відповідач не враховує трудову книжку № НОМЕР_2 від 01.09.1991 року, оскільки дошлюбне прізвище не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб. Стаж зараховано частково згідно уточнюючим довідкам та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Крім цього, відповідач наголошує, що період роботи в колгоспі з 01.09.1991 року по 30.04.1992 рік потребує уточнення, оскільки відсутня довідка про кількість вироблених та встановлених трудоднів, а також довідка про перейменування підприємства. Так, позивач вважаючи дану бездіяльність відповідача протиправною звернулась з позовною заявою до суду.

Ухвалою судді від 13.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 30.11.2023 надав до суду відзив, в якому зазначає, що призначення пенсії ОСОБА_1 можливе буде лише відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та за умови досягнення нею віку 55 років. Відповідно, рішення про відмову в призначення пенсії Позивачу було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

04.09.2023 позивачка звернуласьдоГоловного управління Пенсійного фондуУкраїнив Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за вікомвідповідно до Закону України«Про загальнообов`язкове державнепенсійнестрахування».

Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фондуУкраїнив Запорізькій області та 08.09.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного пенсійного віку.

Відповідно дорішення вік заявниці 50 років 10 місяців 23 дні.

Страховий стаж особи -27 років 7 місяців 16 днів, для визначення права 39 років 2 місяці 4 дні, в тому числі за Списком №2 - 21 рік 11 місяців 24 дні.

Результати розгляду документів, доданих до заяви не зараховано трудову книжку № НОМЕР_2 від 01.09.1991 року, оскільки дошлюбне прізвище не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб. Стаж зараховано частково згідно уточнюючим довідкам та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Період роботи в колгоспі з 01.09.1991 року по 30.04.1992 року потребує уточнення, оскільки відсутня довідка про кількість вироблених та встановлених трудоднів, а також довідка про перейменування підприємства.

Висновок: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фондуУкраїнив Запорізькій області протиправним, позивач звернуласядосуду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV),право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цимЗаконом, досягли встановленого цимЗакономпенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнивЗакон № 1058-ІVрозділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписамист.12 Закону № 1788-XIIправо на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно із пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-XIIв редакції, чинній до внесення змінЗаконом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-ХІІзагальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII(пункт 1 Рішення).

Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеногорішеннязастосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положенняЗакону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.

Так, на час виникнення спірних правовідносинЗакон № 1788-ХІІз урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормамиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, таЗаконом № 1058-ІV- з іншого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якостізакону», передбаченуКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме нормиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням рішення № 1-р/2020, а неЗакону № 1058-ІV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно достатті 5 Закону № 1058-IVдія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цимЗаконом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цимЗакономвизначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. АджеКонституція Українине передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачитизакономзаборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того,Закон №1788-ХІІбув прийнятий раніше заЗакон № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положенняЗакону № 1788-ХІІзастосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинностіЗаконом № 2148-VІІІмають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосуванняЗакону № 1788-ХІІвідносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити ізЗакону № 1788-ХІІвсі інші положення, чого зроблено не було.

При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни доЗакону № 1058-IV(зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесеноЗаконом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одногозаконуне тягне втрату чинності положеннями іншогозакону, який не був предметом конституційного контролю.

Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно ізст.6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост.8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.

Тому відмова відповідача в призначенні позивачу, яка на час звернення з заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж 27 років 7 місяців 16 днів, пільговий стаж за Списком №2- 21 рік 11 місяців 24 дні, у призначенні пенсії на пільгових умовах за віком, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеногостаттею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.

Щодо не врахування трудової книжки № НОМЕР_2 від 01.09.1991 оскільки, дошлюбне прізвище не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб, та не врахування періоду роботи у колгоспі з 01.09.1991 по 30.04.1192 року оскільки, оскільки відсутня довідка про кількість вироблених та встановлених трудоднів, а також довідка про перейменування підприємства, суд зазначає таке.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаногоЗакону,страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державнепенсійнестрахування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державнепенсійнестрахування та страхові внески на загальнообов`язкове державнепенсійнестрахування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державнепенсійнестрахування.

Приписами частин першої-третьої статті 24Закону№ 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумінеменшій, ніж мінімальний страховий внесок.Дострахового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставахвідповідноперіод з дня встановлення інвалідностідодосягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цьогоЗакону,та період з дня смерті годувальникадодати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цьогоЗакону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фондувідповідно довимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періодидовпровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діялодонабрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховуєтьсядострахового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, єнеменшою, ніж мінімальний страховий внесок.

Як зазначено у частині четвертій статті 24Закону№ 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалисядостажу роботи для призначення пенсіїдонабрання чинності цим Законом, зараховуютьсядострахового стажу в порядку і наумовах,передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідност.62Закону№1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом МіністрівУкраїни.

Згідно Постанови Кабінету МіністрівУкраїнивід 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії напільгових умовахабо за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуютьсядоспеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери,доякого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право напенсіюнапільгових умовах,установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Поряд з цим, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) ( надалі Інструкція).

Відповідно до п.1.2 Інструкції прийом на роботу без трудової книжкинедопускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівниканепізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), аленепізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

У подальшому була чинною інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року , яка затверджена наказом Міністерства праціУкраїни,Міністерства юстиціїУкраїни,Міністерства соціального захисту населенняУкраїни,зареєстрованого в Міністерстві юстиціїУкраїни17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до п.2.2 Інструкції №58,дотрудової книжки вносяться: відомості про працівника:прізвище,ім`я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородамиУкраїнита відзнакамиУкраїни,заохочення за успіх у роботі та інші заохоченнявідповідно дочинного законодавстваУкраїни:відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з ним винагороди.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказ) (розпорядження), аленепізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати текст) наказу (розпорядження).

Суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача.

Доказів протилежного відповідачаминенадано.

Крім цього, відповідачемнедоведено, які відомості про період роботи відповідачем неможливо встановитивідповідно дотрудової книжки.

Чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил веденнятрудової книжкиможе мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, анедля робітника, а отже, йнеможе впливати на його особисті права.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповненнятрудової книжки неможуть бути підставою для неврахування відповідного періодуроботидля обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо не співпадіння дошлюбного прізвища позивача прізвищу у свідоцтві про шлюб оскільки, на момент звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії прізвище позивачки є ОСОБА_2 , що відповідає прізвищу, внесеному до трудової книжки позивачки. Водночас дошлюбне прізвище позивачки не впливає на можливість зарахування до страхового та спеціального стажу періодів її роботи на підставі трудової книжки

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В цьому контексті суд також зазначає, що спірні записи у трудовій книжці позивачки не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали саму суть записів. Тому, на думку суду, відсутні достатні підстави для неврахування таких періодів при визначенні стажу позивачки.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідачненавів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії булонедостатньо, то орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, якібзнали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17,відповідно дояких, на особунеможе перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідачнездійснював ніяких запитів на підтвердження періоду роботи позивача з 01.09.1991 по 30.04.1192 року таненадав доказів якібставили під сумнів дійсність внесених записівдотрудової книжки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправнонезарахувавдострахового стажу позивача період роботи позивача з 01.09.1991 по 30.04.1192 року.

За вказаних обставин суд вважає, що рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 08.09.2023 №084250003410 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах, із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, суд зазначає, що такі вимоги є безпідставними. Так, як вже було зазначено, рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. Тобто, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії, питання щодо того, який показник середньої заробітної плати необхідно застосувати не розглядалось. Тож, відсутні докази того, що наразі наявний спір між сторонами щодо застосування середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки при призначені пенсії.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьоюстатті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084250003410 від 08.09.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 04.09.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п.бст.13 Закону України«Про пенсійне забезпечення»від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень 80 коп.).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.01.2024.

Суддя А.В. Сіпака