Решение № 116206773, 09.01.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 січня 2024 р. Справа № 120/7968/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання бездіяльності протиправною

в с т а н о в и в :

08.06.2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання бездіяльності протиправною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що згідно з вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в державній установі "Вінницька установа виконання покарань №1".

Вказав, що 20.01.2023 року позивач через Вінницьку окружну прокуратуру звернувся до відповідача із заявою про надання можливості здійснити щоденні телефонні дзвінки протягом березня місяця 2023 року. Крім цього, 10.02.2023 року позивач особисто звернувся до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" із заявою про надання можливості здійснити щоденні телефонні дзвінки, однак відповідач не забезпечив позивачеві реалізацію його права на телефонні розмови 26.03.2023 року.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 13.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою витребувано у Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" належним чином засвідчені копії витягу із журналу обліку телефонних розмов, які здійснив засуджений ОСОБА_1 26.03.2023 року та заяви засудженого ОСОБА_1 від 20.01.2023 року та 10.02.2023 року про надання йому можливості здійснити телефонні розмови у березні 2023 року.

30.06.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що здійснення нагляду за засудженими покладається на чергову зміну, до складу якої входить молодший інспектор з приймання та видачі посилок (передач) і бандеролей, проведення побачень і телефонних розмов засуджених із родичами та іншими особами.

Разом з тим, в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)" відсутня посада молодшого інспектора, який би забезпечував, крім іншого, нагляд за проведенням засудженими телефонних розмов, у зв`язку з чим, обов`язки з організації та надання телефонних розмов покладено на начальників відділень соціально-психологічної служби сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, так як телефонні розмови надаються під контролем представника адміністрації, у разі відсутності вищезазначеної уповноваженої особи, організація надання телефонних розмов засудженим до довічного позбавлення волі покладається на заступника чергового помічника начальника установ сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі.

Вказав, що оскільки 26.03.2023 року відповідальна за надання телефонних дзвінків особа була задіяна у проведенні режимних заходів в установі, була відсутня можливість надати позивачеві здійснити телефонний дзвінок.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

04.07.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Ухвала суду від 13.06.2023 року в частині витребування доказів залишилась не виконана, про причини її не виконання суд не повідомлено.

Відповідно до частини 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може розглянути справу за наявними в ній доказами.

Виходячи із обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно з вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)".

20.01.2023 року позивач через Вінницьку окружну прокуратуру звернувся до відповідача із заявою про надання можливості здійснити щоденні телефонні дзвінки протягом березня місяця 2023 року, зокрема, 26.03.2023 року.

10.02.2023 року позивач особисто звернувся до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" із заявою про надання можливості здійснити щоденні телефонні дзвінки, однак відповідач не забезпечив позивачеві реалізацію його права на телефонні розмови, зокрема, 26.03.2023 року, що по суті не заперечується відповідачем.

Вищевикладені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.

Перелік прав та обов`язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема, частиною 5 вказаної статті передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.

Водночас, частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.

На реалізацію положень статтей 107 та 110 Кримінально-виконавчого кодексу України наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року №2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XIV цих Правил.

Відповідно до пункту 2 розділу XIV Правил, адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.

Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв`язку, які знаходяться на обліку установи.

Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.

Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.

У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.

Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.

Системний аналіз приписів частини 5 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 2 розділу XIV Правил свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час.

Разом з тим, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. Умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.

В даному ж випадку, як встановлено судом, 20.01.2023 року позивач через Вінницьку окружну прокуратуру звернувся до відповідача із заявою про надання можливості здійснити щоденні телефонні дзвінки протягом березня місяця 2023 року.

10.02.2023 року позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому можливості здійснити телефонні дзвінки в березні 2023 року, в тому числі 26.03.2023 року.

Однак, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що у зв`язку із задіянням 26.03.2023 року відповідальної за надання телефонних дзвінків особи у проведенні режимних заходів в установі, телефонні розмови засудженому ОСОБА_1 не надавались.

Суд зазначає, що відсутність уповноваженого працівника відповідального за організацію надання телефонних розмов або його зайнятість іншою діяльністю не може слугувати підставою для обмеження прав засуджених, в тому числі права на здійснення телефонної розмови.

Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" зобов`язана побудувати та організувати свою діяльність таким чином, щоб права засуджених в повній мірі було захищено.

Таким чином, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонні розмови 26.03.2023 року, що визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.

В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тросін проти України" (заява №39758/05) від 23.02.2012 року, відповідно до пункту 39 якого Суд повторює, що тримання під вартою або будь-який захід, яким особа позбавляється свободи, тягне за собою невід`ємні обмеження щодо приватного та сімейного життя. Проте, важливим елементом права ув`язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому державними органами можливості або, за потреби, допомоги у підтриманні зв`язків зі своїми близькими.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Вінтман проти України" зазначено, що для нейтралізації шкідливих наслідків довічного позбавлення волі або позбавлення волі на інші тривалі строки мають бути докладені особливі зусилля для збереження перерваних родинних зв`язків. З цією метою листи, телефонні розмови і побачення повинні проводитися максимально часто та конфіденційно. Якщо такі умови становлять загрозу для безпеки або охорони, або обґрунтовані оцінкою ризиків, ці контакти можуть супроводжуватися розумними заходами безпеки.

У Європейських пенітенціарних (в`язничних) правилах 2006 року, у відповідних частинах Рекомендації Rec(2006)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил, ухваленої 11.01.2006 року, зазначено: "Ув`язненим необхідно дозволяти максимально часто спілкуватися зі своїми родинами, іншими особами та представниками організацій, які перебувають за межами установ поштою, по телефону або в інші способи; необхідно дозволяти також побачення ув`язнених із зазначеними особами.

Контакти та побачення можуть бути обмежені або перебувати під контролем, якщо це необхідно для продовження кримінального розслідування, підтримки порядку та безпеки, запобігання кримінальним злочинам та захисту жертв злочинів, проте такі обмеження, включаючи спеціальні обмеження, визначені судовим органом, повинні допускати прийнятний мінімальний рівень контактів.

Адміністрація пенітенціарних установ мусить сприяти ув`язненим у підтримуванні адекватних контактів із зовнішнім світом та надавати їм із цією метою відповідну матеріальну підтримку.".

Відтак, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонної розмови 26.03.2023 року, а тому заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, суд зазначає, що пункт 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлює обов`язок адміністрації установи виконання покарань у забезпеченні права засуджених на телефонні розмови, а тому питання щодо зобов`язання відповідача забезпечити право позивача на телефонні розмови, у даному випадку, окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", що полягає у незабезпеченні права засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 на здійснення телефонних розмов 26.03.2023 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, ЄДРПОУ 08562602).

Суддя Дончик Віталій Володимирович