Решение № 116153571, 27.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року м. Київ № 320/3138/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про визнання протиправними та скасуванняподаткових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області,в якому просить судвизнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

- № 0270635-5005-1027 від11.10.2019 про зобов`язаннясплатити податокна нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичнимиособами, які євласниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300) за 2016 рік у сумі 16739,94 грн; за 2017 рік в сумі 19436,80 грн, за 2018 рік у сумі 22613,50 грн; всього 58790,24 грн;

- № 0025259-5005-1027 від 29.01.2020 про зобов`язаннясплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300)за 2019 рік у сумі 50693,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016-2019 роки, з огляду на нарахування контролюючим органом вказаної суми податкового зобов`язання на майно, яке не є об`єктом оподаткування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 18.05.2020.

У судове засідання у вказану дату представники сторін не з`явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через необхідність подання додаткових доказів. Розгляд справи відкладено на 25.06.2020.

У судове засіданні 25.06.2020 представники сторін повторно не з`явились, від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, явку свого представника не забезпечив.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно із ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання та клопотання позивача, суд дійшов висновку про здійснення подальшого розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у ній матеріалів та доказів.

Разом з тим, відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю та безпідставністю. Свою позицію мотивує посиланням на те, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статус будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Разом з тим зазначає, що позивач не використовує власне нерухоме майно для промислового виробництва (виготовленні промислової продукції будь-якого виду), а тому підстави для застосування пп. «є`п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України відсутні.

У відповіді на відзив позивач наголосив на існуючих висновках Верховного Суду, що стосуються спірних правовідносин, та вказав на те, що заперечення відповідача не спростовують висновків та фактів, зазначених у позові.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що позивачу згідно договору купівлі-продажу від 30.12.2013 належать нежитлові будівлі: майстерня-літ. «Д» площею 474,4 кв.м., авто гараж літ. «Р» площею 314,1 кв.м., ангар літ. «С» площею 426,3 кв.м., які знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 , є виробничими приміщеннями, будівлями промисловості та використовуються ОСОБА_1 у господарській діяльності, що підтверджується копією договору оренди землі.

Позивач з 04.06.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець в Білоцерківському управлінні ГУ ДПС у Київській області.

Основним видом діяльності є 17.21 «Виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари».

Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 53 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України)сформовано податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

№ 0270635-5005-1027 від 11.10.2019 про зобов`язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2016 рік у сумі 16739,94 грн.; за 2017 рік в сумі 19436,80 грн., за 2018 рік у сумі 22613,50 грн.; всього 58790,24 грн.;

№ 0025259-5005-1027 від 29.01.2020 про зобов`язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2019 рік у сумі 50693,60 грн.

Не погодившись з зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час складення оскаржуваних рішень за 2016-2018 роки) встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У відповідності до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.Класифікація видів економічної діяльності(КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», С «Переробна промисловість», О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Р «Будівництво».

Тобто, в цілях застосування нормпп. 266.2.2 Податкового кодексу Українипромисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до вищезазначених секцій.

Термін «промислове підприємство» охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв`язку (ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08.07.1964 № 121). Перероблення - це технологічний процес, виконання якого змінює форму, властивості чи склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції, задля отримання нової продукції. Переробна промисловість - усі види економічної діяльності, віднесені до секції С «Переробна промисловість». До неї належать виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари відповідно доКласифікації видів економічної діяльностіДК 009:2010.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До будівель промисловості відносяться об`єктинерухомості, зокрема: код 125 «Будівлі промислові та склади»; 1242 «Гаражі», 1242 «Гаражі наземні».

Таким чином, в розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, промислові будівлі та складські приміщення промислових підприємств.

Вищевикладені обставини, а також положення пп.4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ст. 51 Цивільного кодексу України, ст. 62 Господарського кодексу України свідчать про те, що будівлі, які належать на праві власності позивачеві є будівлями промисловості, а тому згідно з пп. «є» пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Водночас, застосування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення, дозволяє дійти до висновків, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» пп.266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відтак, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки види економічної діяльності 17.21. Виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 класифікуються в секції С «Переробна промисловість», яка є промисловим виробництвом, то діяльність позивача відноситься до видів промислового виробництва.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так як відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів, що доводять обставини використання позивачем належних його приміщень не відповідно до основного виду своєї діяльності, твердження позивача щодо неможливості віднесення таких приміщень до об`єкту оподаткування в силу вимог п. «є» пп.266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є обґрунтованим.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № 0270635-5005-1027 від 11.10.2019 та № 0025259-5005-1027 від 29.01.2020, якими нараховано податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які євласниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300), прийнято без урахування положення п. «є» пп.266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яке виключає об`єкт оподаткування, а відтак оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій від 30.03.2020№ 0.0.1663735433.1 та від 30.03.2020 № 0.0.1663794360.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1095,80 грн, який підлягає присудженню на користь останнього у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 132, 134, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0270635-5005-1027 від 11.10.2019.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0025259-5005-1027 від 29.01.2020.

4. Присудити понесені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 1095,80 (одна тисяча дев`яносто п`ять гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.