Решение № 116102210, 17.11.2023, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 619/5893/21

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області із вказаним позовом, зазначивши, що 26.10.2019 близько 23 год. 30 хв. в районі будинку №18 по вул. Сумський Шлях в смт. Підворки Дергачівського району Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль марки «HONDA INSIGHT», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. За фактом дорожньо-транспортної пригоди СУ ГУНП в Харківській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових за №12019220000001549 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, досудове розслідування у якому станом на час подання позовної заяви до суду тривало. Оскільки станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки «HONDA INSIGHT», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в АТ «СК «АРКС» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3047085, 16.03.2020 представник позивача, який є батьком загиблого ОСОБА_3 , діючи у відповідності до положень Закону України №1961-IV від 01.07.2004 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон, Закон №1961-IV), повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся в порядку, визначеному Законом №1961-IV, із заявами на виплату страхового відшкодування, у яких просив відшкодувати йому: 25 038,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст. 27 Закону №1961-IV; 362,00 грн. в рахунок відшкодування витрат у зв`язку втратою годувальника на підставі п.27.2. ст. 27 вказаного Закону. Проте відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені, пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, а тому позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

10.01.2022 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому представник просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на незаконність, необґрунтованість та передчасність позовних вимог. Зокрема, у відзиві зазначено, що 21.01.2019 між AT «СК «АРКС» та ОСОБА_4 було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР3047085, згідно з яким було забезпечено транспортний засіб «HONDA INSIGHT», д.н.з. НОМЕР_1 . 26.10.2019 на вул. Сумський Шлях, 18 в смт. Підворки Дергачівського району Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля, яким на той момент керував ОСОБА_2 , та велосипедиста ОСОБА_3 . В результаті наїзду автомобіля велосипедист ОСОБА_3 внаслідок отриманих травм загинув на місці пригоди. Повідомлення про вказану дорожньо-транспортну пригоду було отримане 18.03.2020 на контакт-центр відповідача від представника позивача ОСОБА_5 . Крім того, 01.04.2020 за вх. №19802/12ЦВ від представника ОСОБА_5 відповідачем також було отримано повідомлення про вказану дорожньо-транспортну пригоду та заяви на виплату страхового відшкодування із додатками, які були подані як в інтересах позивача ОСОБА_1 , так і в інтересах ОСОБА_6 , яка є матір`ю загиблого ОСОБА_3 . Розглянувши вказані повідомлення та надані документи стосовно вказаної дорожньо-транспортної пригоди, страховиком було встановлено, що серед них відсутні документи, які передбачені спеціальним Законом №1961-IV та є необхідними для виплати страхового відшкодування. На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 6, 35, 36 Закону №1961-IV, відповідачем листом за вих. №3014/18ЦВ від 08.04.2020 повторно було повідомлено представника позивача ОСОБА_5 про те, що для прийняття рішення по даній справі до страхової компанії необхідно надати: постанову місцевого суду, завірену належним чином (мокрою печаткою суду), що підтверджує відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу за скоєння ДТП; документи, що підтверджують перебування на утриманні у потерпілої особи (статус утриманця), а саме, довідку про доходи потерпілого за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника. Також було звернуто увагу представника позивача на надану копію накладної ФОП ОСОБА_7 від 27.10.2019 та витяг з реєстру платників податків на ФОП ОСОБА_7 , оскільки відповідно до розпорядження Державної Комісії регулювання ринків Фінансових послуг України №997 від 24.10.2010 для підтвердження витрат на поховання необхідно надати оригінал платіжного документу (фіскальний чек, товарний чек, квитанція до прибуткового касового ордеру) та копію реєстраційних документів на ФОП ОСОБА_7 (ліцензію, свідоцтво про державну реєстрацію). Таким чином, зважаючи на те, що до страхової компанії не було надано повного пакету документів, необхідних для проведення розрахунку та здійснення страхової виплати, відповідачем було призупинено розгляд справи до моменту отримання всіх необхідних документів. В подальшому відповідачем було отримано від представника позивача ОСОБА_5 за вх. №25498/12ЦВ від 21.05.2020, вх. №1577/12 від 12.01.2021 та вх. №24401/12ЦВ від 09.06.2021 наступні документи: оригінал товарного чеку №27 від 27.10.2020; оригінали актів про засвідчення факту перебування на утриманні у ОСОБА_3 його батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_6 ; відповідь СУ ГУНП в Харківській області №261аз/-24/2020 від 09.11.2020; копію витягу з ЄРДР №12019220000001549 від 27.10.2019. Як встановлено з відповіді СУ ГУНП в Харківській області №261аз/-24/2020 від 09.11.2020, у відділі розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12019220000001549 від 26.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, у якому призначено ряд експертиз. Крім того, позивачем не було надано довідку з пенсійного фонду про розмір його пенсії як утриманця внаслідок втрати годувальника, а наданий позивачем акт про засвідчення факту перебування на утриманні у ОСОБА_3 не є документом та не є належним і допустимим доказом, який підтверджує факт перебування позивача на утриманні у загиблого сина та факт надання будь-якої підтримки, оскільки він не містить ні номера, ні дати оформлення, ні печатки відповідного органу соціального захисту населення, до повноважень якого належить посвідчення подібних фактів. Таким чином, оскільки на даний час вина водія забезпеченого транспортного засобу не підтверджена, а відповідач не є завдавачем шкоди та володільцем джерела підвищеної небезпеки, в AT «СК «АРКС» відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача та здійснення виплати страхового відшкодування на підставі отриманих заяв на виплату. Крім того, такі вимоги позивача є передчасними, оскільки ним не надано доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 за вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а тому відповідальність страховика за умовами полісу ОСЦПВ ВНТЗ №ЕР3047085 не настала. Більше того, представник позивача підтверджує, що кримінальне провадження №12019220000001549 від 27.10.2019 перебуває на стадії досудового розслідування. Окремо представник відповідача звертає увагу на доданий до позовної заяви висновок експерта №347/19-Дт від 12.12.2019, з якого слідує, що в крові загиблого ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт в кількості 1,69 проміле, що відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння. Таким чином, AT «СК «АРКС», керуючись ст. 36 Закону №1961-IV, мало законні підстави для прийняття рішення про зупинення перебігу строку прийняття рішення на час розгляду кримінальної справи, у зв`язку з чим жодних прав потерпілої сторони з боку AT «СК «АРКС» порушено не було, відмови у виплаті страхового відшкодування також не було, рішення про зупинення перебігу строків на час розгляду кримінальної справи є законним, а відтак строк виконання відповідачем свого обов`язку з прийняття рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у його виплаті не настав. Отже, звернення представника позивача до суду є передчасним, оскільки страхова компанія не відмовляла останньому у виплаті страхового відшкодування, а лише зупинила її до отримання судового рішення по кримінальному провадженні, відповідно до положень п.36.2. ст.36 Закону №1961-IV та документів, які підтверджують перебування позивача на утриманні у загиблого ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 08.02.2022 задоволено клопотання представника відповідача та передано справу на розгляд за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2022 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 20.07.2022 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні представник позивача, який приймав участь в режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. При цьому представник вказав на безпідставність доводів представника відповідача щодо передчасності звернення позивача із даним позовом до суду, оскільки підставою позовних вимог позивачем визначено статтю 1200 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.10.2019 близько 23 год. 30 хв. в районі будинку №18 по вул. Сумський Шлях в смт. Підворки Дергачівського району Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль марки «HONDA INSIGHT», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.

Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

За вказаним фактом дорожньо-транспортної пригоди СУ ГУНП в Харківській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових за №12019220000001549 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

На час розгляду справи відомості щодо кінцевого рішення, прийнятого в рамках вказаного кримінального провадження, відсутні.

Позивач ОСОБА_1 є батьком померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_3 , виданим Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області.

Встановлено також, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки «HONDA INSIGHT», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в АТ «СК «АРКС» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3047085, укладеного 21.01.2019 між AT «СК «АРКС» та ОСОБА_4

16.03.2020 представником позивача ОСОБА_5 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яке разом із додатками, у тому числі із заявами на виплату страхового відшкодування у вигляді моральної шкоди у розмірі 25 038,00 грн. та витрат у зв`язку втратою годувальника у розмірі 362,00 грн., були направлені засобами поштового зв`язку 18.03.2020 на адресу AT «СК «АРКС».

Крім того, як зазначено у відзиві відповідача, повідомлення про вказану дорожньо-транспортну пригоду було отримане 18.03.2020 на контакт-центр AT «СК «АРКС».

01.04.2020 вказані повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяви на виплату страхового відшкодування із додатками були отримані по пошті відповідачем та зареєстровані за вх. №19802/12ЦВ.

За результатами розгляду таких документів страховиком було встановлено, що серед них відсутні документи, які передбачені Законом України №1961-IV та є необхідними для виплати страхового відшкодування.

У зв`язку з цим листом №3014/18ЦВ від 08.04.2020 страховиком було повідомлено представника позивача ОСОБА_5 про необхідність надання до страхової компанії наступних документів: постанови місцевого суду, завіреної належним чином (мокрою печаткою суду), що підтверджує відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу за скоєння ДТП; документів, що підтверджують перебування на утриманні у потерпілої особи (статус утриманця), а саме, довідки про доходи потерпілого за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника. Крім того, страховиком було зазначено, що надана копія накладної ФОП ОСОБА_7 від 27.10.2019 та витяг з реєстру платників податків щодо ФОП ОСОБА_7 не є належними доказами на підтвердження понесених витрат на поховання потерпілої особи. Із урахуванням наведеного, вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування було призупинено до отримання страховиком всіх необхідних документів.

В подальшому представником позивача було надано страховику наступні документи: оригінал товарного чеку №27 від 27.10.2020; оригінали актів про засвідчення факту перебування на утриманні у ОСОБА_3 його батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_6 ; відповідь СУ ГУНП в Харківській області №261аз/-24/2020 від 09.11.2020; копію витягу з ЄРДР №12019220000001549 від 27.10.2019.

Однак жодних рішень щодо виплати страхового відшкодування позивачу, у тому числі рішення про відмову у такій виплаті, відповідачем за результатами розгляду таких документів прийнято не було.

Не прийнято таких рішень відповідачем і на час розгляду даної справи судом, що підтвердив представник відповідача у судовому засіданні.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що не здійснивши виплату страхового відшкодування у строки встановлені, пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, відповідач порушив права позивача, а тому він просить стягнути з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1200 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 25 038,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст. 27 Закону №1961-IV, та 362,00 грн. в рахунок відшкодування витрат у зв`язку втратою годувальника на підставі п.27.2. ст. 27 вказаного Закону.

Заперечуючи проти позову, AT «СК «АРКС» посилається як на необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що позивачем не надано страховику усіх необхідних документів, передбачених Законом №1961-IV, та відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача, так і на передчасність таких вимог, оскільки страхова компанія не відмовляла останньому у виплаті страхового відшкодування, а лише зупинила її до отримання судового рішення по кримінальному провадженні, розпочатому за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої сталася смерть ОСОБА_3 .

Вирішуючи обґрунтованість таких доводів сторін, суд керується наступним.

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).

Статтею 3 Закону встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Стаття 27 Закону до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.04.2002 у справі №184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01.07.2020 у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05.06.2019 у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18); від 15.08.2019 у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02.10.2019 у справі №447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11.12.2019 у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18).

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 у справі №6-183цс14.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

З урахуванням вказаного, суд доходить висновку, що посилання AT «СК «АРКС» на те, що позовні вимоги є передчасними у зв`язку з тим, що вина водія забезпеченого транспортного засобу не підтверджена, а відповідач не є завдавачем шкоди та володільцем джерела підвищеної небезпеки, є безпідставними, оскільки цивільно-правова відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, передбачена статтею 1187 ЦК України.

Крім того, із досліджених доказів, поданих сторонами, судом не встановлено належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 , який помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та відсутність відомостей щодо рішення у кримінальному провадженні за фактом ДТП відносно нього не звільняє його від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд доходить висновку про те, що ДТП, яка сталася 26.10.2019 за участю забезпеченого транспортного засобу марки «HONDA INSIGHT», д.н.з. НОМЕР_1 , та внаслідок якої загинув син позивача ОСОБА_3 , є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір було визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними у постановах від 14.01.2019 у справі №751/8121/17 (провадження №61-39326св18) та від 30.10.2019 у справі №323/2127/16-ц (провадження № 61-33689св18).

Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «СК «АРКС» на користь позивача ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої смертю його сина ОСОБА_3 , в розмірі 25 038,00 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат у зв`язку втратою годувальника, то суд зазначає таке.

Відповідно до п.27.2. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Отже, зазначеною нормою Закону встановлений мінімально гарантований розмір страхового відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.

Обґрунтовуючи розмір позовних вимог у цій частині, представник позивача посилається на те, що на день настання страхового випадку статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4 173,00 грн., тобто мінімально гарантований розмір страхового відшкодування, пов`язаного із втратою позивачем годувальника, становить 150 228,00 грн.

Однак, у зв`язку з тим, що ліміт відповідальності відповідача по договору страхування АО/3047085 становить 200 000,00 грн., а право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, заподіяною моральною шкодою та витратами на поховання в загальному розмірі 104 600,00 грн., належить також і матері загиблого - ОСОБА_6 , до стягнення з відповідача належить страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, в розмірі 70 362,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог у цій частині представником позивача надано до суду акт про засвідчення факту перебування на утриманні, у якому зазначено, що ОСОБА_1 , який проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 , перебував на утриманні, оскільки його дохід був меншим ніж необхідні витрати, та перебував на утриманні свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який надавав йому матеріальну підтримку в грошовій та натуральній формі, що підтверджують родичі, сусіди, соціальні працівники, медичні працівники, дільничний інспектор поліції.

Надаючи оцінку такому акту, суд зазначає, що він не містить дати його складення та складений громадянами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , посади та місце роботи яких не зазначено.

З огляду на наведене, суд вважає, що вказаний вище акт не є належним та допустим доказом, який би посвідчував факт перебування позивача на утриманні його сина ОСОБА_3 , оскільки він складений не уповноваженими на те посадовими чи службовими особами відповідного державного органу та не містить достатніх відомостей щодо обставин перебування особи на утриманні.

Як зазначено в абзаці третьому пункту 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про страхове відшкодування у наведених вище випадках суди повинні застосовувати положення Закону України № 1105-XIV від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та враховувати відповідні роз`яснення, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з відповідними змінами та доповненнями).

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого, відносяться особи, якщо вони: були на повному його утриманні; одержували від померлого допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім`ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Як встановлено судом із матеріалів справи, вони не містять жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що позивач ОСОБА_1 був на утриманні його померлого сина ОСОБА_3 , зокрема, доказів того, що він був на повному його утриманні або одержував від померлого допомогу, що була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.

Частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою позивачем годувальника, є необґрунтованими та не доведеними, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При зверненні до суду з даним позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у розмірі 908,00 грн., що відповідає розміру ставки судового збору, встановленого за подання до суду позовної вимоги майнового характеру.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, згідно з якою при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ураховуючи вищевикладене, беручи до уваги складність справи, тривалість затраченого представником відповідача-позивача часу, пропорційність витрат предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд вважає достатнім розміром стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 , 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, в розмірі 25 038 (двадцять п`ять тисяч тридцять вісім) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» в дохід держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування учасників справи:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

- відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 20474912;

- третя особа - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 22.11.2023.

Суддя Олена КОВБАСЮК