Решение № 115979377, 27.12.2023, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року Справа № 480/11468/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/11468/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області №183450028045 від 21.09.2023 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 14.09.2023 (з дати звернення із заявою про призначення пенсії).

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 14.09.2023 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №183450028045 від 21.09.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, з посиланням на ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її права.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачам для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача.

Копія даної ухвали була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області через систему "Електронний суд" та отримана ним 13.11.2023 (10.11.2023 та 12.11.2023 припадає на вихідні дні), про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 63). Проте відзиву на позовну заяву суду не надано.

Також копія даної ухвали була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області через систему "Електронний суд" та отримана ним 13.11.2023 (10.11.2023 та 12.11.2023 припадає на вихідні дні), про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 63). Проте відзиву на позовну заяву також суду не надано.

Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач 14.09.2023 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 (а.с. 13).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням від 21.09.2023 №183450028045 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки заявниця не досягла віку 55 років.

При цьому в даному рішенні зазначено, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Список №2) становить 55 років. Вік заявниці 52 років 11 місяць 14днів. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Список № 2) становить не менше 25 років. Страховий стаж особи становить 37 роки 02 місяців 01 дні. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Список №2), становить 10 років. Пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить років 11 місяців 25 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди (а.с. 14).

Не погодившись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулася з даною позовною заявою до суду.

Отже судом встановлено, що фактично позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, з посиланням на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з не досягненням віку 55 років.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій № 2148-VIII (далі Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-ІV від 9 липня 2003 року (далі Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом а статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року (далі Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (далі - Рішення № 1-р/2020).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року по справі № 360/3611/20 (провадження № 11-209заі21).

З матеріалів справи, а саме з оскаржуваного рішення, суд вбачає, що вік позивача на час звернення із заявою про призначення пенсії становить 52 роки 11 місяців 14 днів, страховий стаж - 37 років 02 місяці 01 день, а пільговий стаж становить 12 років 11 місяців 25 днів (а.с. 14).

Відтак, відмова в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 52 років 11 місяців 14 днів, мала страховий стаж роботи 37 років 02 місяці 01 день, а пільговий стаж - 12 років 11 місяців 25 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання професійної правничої допомоги № 01 від 27.09.2023 року (далі по тексту - Договір), укладений між позивачем та адвокатом Шевцовим Павлом Володимировичем (а.с. 32-34).

Відповідно до п. 1.2 Договору, адвокат бере на себе зобов`язання щодо надання клієнту усіх видів правової допомоги, не заборонених діючим законодавством України та правилами адвокатської етики, що може включати, але не обмежуватись, зокрема, надання послуг щодо захисту інтересів клієнта та супроводження від імені клієнта справ у будь-яких судах під час здійснення судочинства. Згідно п. 3.1 Договору вартість (гонорар) наданих послуг за цим договором орієнтовно складає 8 000,00 грн. Відповідно до п. 3.2 Договору вартість (гонорар) наданих послуг за цим договором за годину наданих послуг становить 1200, 00 грн.. Загальна вартість (гонорар) наданих послуг визначається на підставі Актів приймання-передачі наданих юридичних послуг по даному Договору.

Також представником позивача надано акт від 18.10.2023 року приймання-передачі наданих юридичних послуг по Договору № 01 від 27.09.2023 про надання професійної правової допомоги, відповідно до якого, на виконання умов Договору №01 від 27.09.2023 про надання професійної правничої допомоги, адвокат надав, а Шлейн С.М. прийняла адвокатські послуги вартістю 8000, 00 грн. у вигляді: складання процесуальних документів (позовна заява) (6 годин 30 хвилин); складання адвокатських запитів до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області (1 година 30 хвилин) (а.с. 35).

Також на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ПТ №2987 (а.с. 37), ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1174653 (а.с. 36) та розрахунок суми наданих послуг відповідно до Договору № 01 від 27.09.2023 про надання професійної правової допомоги (а.с. 35 (зворотній бік).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому суд зазначає, що адміністративна справа №480/11468/23 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності та дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. А отже адвокатом не докладено надмірних та значних професійних зусиль та навичок для складання позовної заяви.

А відтак, враховуючи складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 2 000,00 грн.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України та оскільки оскаржуване рішення було прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору в розмірі 1073,60 грн., сплаченого згідно квитанції від 18.10.2023 № 13 (а.с. 1).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.09.2023 №183450028045 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 14.09.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) суму судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек