Решение № 115889433, 16.10.2023, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2412/23

№ 2/183/2176/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2023 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Дубовенко І.Г., з участю секретаря судового засідання - Рибака Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

27 лютого 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 1307732 від 01 березня 2020 року у розмірі 33888 гривень, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міолан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 1307732, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 12000 грн та зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором 31 березня 2020 року. У порушення положень договору, відповідач користуючись коштами наданими йому не виконав своєчасно і в повному обсязі свої зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість. 29 грудня 2020 року ТОВ «Міолан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ від 29.12.2020 року, згідно якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Міолан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1307732 від 01 березня 2020 року. Станом на 29.12.2020 року заборгованість відповідача становить 33888 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10800,00 грн, заборгованість за відсотками - 21648,00 грн, заборгованість за комісією - 1440 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати в розмірі 2684 грн.

Відповідачем відзиву на позов не надано. Представником відповідача подано заперечення, у яких зазначає що позивачем не доведений факт укладання між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 01.03.2020 року кредитного договору, тому як додана до позову копія кредитного договору не містить підпису представника ТОВ «Міолан». В якості доказів позивачем також надана виписка по рахунку, яка є фактично розрахунком заборгованості і не підтверджує факт надання відповідачу коштів. Крім того на підтвердження надання коштів - позивачем не надано доказів перерахування коштів на рахунок відповідача. А тому у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Позивачем подана відповідь на вказані заперечення. У яких посилаючись на вимоги ЗУ «Про електронну комерцію», вважає заперечення відповідача необґрунтованими, а тому позов просить задовольнити.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач та/або його представник у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 01 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міолан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1307732. Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно Договору, кредитодавець надав позичальнику ліміт в розмірі 12000 грн на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах цього кредитного договору в строк до 31 березня 2021 року зі сплатою процентів в розмірі 7200 грн, які нараховуючться за ставкою 2,00 % за кожен день користування та зі сплатою комісії за надання кредитну в сумі 1440,00 грн.

ТОВ «Мілоан» повністю виконав взяті на себе за кредитним договором №1307732 від 01.03.2020 зобов`язання, про що свідчить платіжне доручення № 15974937 від 01 березня 2020 року.

Відповідно до п. 1.3, 1.4 договору, строк дії кредитного договору встановлений до 31 березня 2020 року. Кредитний договір набирає чинності у день надання кредиту.

Згідно п.1.5.2., 1.6. зазначеного договору, проценти за користування Кредитом нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом: у розмірі 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом .

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, з яким погоджується суд, вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 29.12.2020 року заборгованість відповідача становить 33888,00 грн., з яких: : заборгованість за тілом кредиту - 10800,00 грн, заборгованість за відсотками - 21648,00 грн, заборгованість за комісією - 1440 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Згідно укладеного 29 грудня 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договору відступлення прав вимоги №58-МЛ, згідно якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1307732 від 01 березня 2020 року. Цей факт також підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 29.12.2020 року до Договору відступлення прав вимоги.

У зв`язку з неналежним виконанням умов вказаного кредитного договору позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, яка залишена відповідачем без відповідного реагування.

Відповідач на отримання кредиту № 1307732 від 01.03.2020 року вказав спосіб отримання грошових коштів на платіжну картку за реквізитами № НОМЕР_1 . Зазначену у анкеті-заяві, на яку ТОВ «Міолан» здійснило грошовий переказ в сумі 12000,00 грн, згідно платіжного доручення № 15974937від 01.03.2020 року.

Договір позики укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 1307732 від 01.03.2020, що акцептована відповідачем 01.03.2020 року, шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію». Пропозиція (оферта) на отримання траншу у рамках договору про надання позики від № 1307732 від 01.03.2020 підписано відповідачем електронним цифровим підписом у формі одноразового ідентифікатору.

Факт отримання відповідачем коштів у розмірі 12000,00 грн. на карту, зазначену ним, підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Судом встановлено, що ТОВ «Міолан» надавало позики на умовах фінансового кредиту особам, що зверталися в мережі Інтернет з метою отримання грошових коштів.

Так, ТОВ «Міолан» запропонувало відповідачу прийняти умови Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі, і на умовах фінансового кредиту та укласти за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, розміщеної в мережі Інтернет, договір надання позики, у тому числі, і на умовах фінансового кредиту № 1307732 від 01.03.2020 на умовах запропонованих фінансовою установою.

Відповідач 01.03.2020 року підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором акцепт оферти від 01.03.2020 року на укладання договору надання позики, яким погодився із запропонованими умовами кредитного договору.

Відповідач підтвердив, що ознайомився з основними умовами кредиту (оферта та акцепт оферти) та з умовами викладеними у Правилах, які є невід`ємною частиною договору і погодився з ними.

Підписуючи акцепт, позичальник одночасно підписав анкету-заяву на кредит і підтвердив, що вся інформація, яка міститься в ній, є точною та правильною.

Так, 01.03.2020 року відповідач з метою отримання кредиту звернувся до ТОВ «Міолан», своїм підписом підтвердив, що ознайомлений з умовами цього кредиту та надав згоду на використання при укладенні правочину щодо надання кредиту одноразового ідентифікатора в якості аналога свого власноручного підпису.

Отже, після підписання договору про надання споживчого кредиту і прийняття акцепту оферти у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «Міолан» (попередній кредитор) виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредитних коштів.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, користувався наданими коштами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений ним.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані на мобільний номер телефону відповідача.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, що був надісланий первісним кредитором на номер телефону, зазначений ним, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатора відповідача, що і є її безпосереднім підписом.

А тому посилання відповідача на те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, а також що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача - не знайшли свого підтвердження.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, на спростування викладених у запереченнях на позов доводів, позивач надав платіжне доручення про перерахування на вказаний відповідачем у анкету-заяві рахунок коштів в розмірі 12000 грн.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «Мілоан» та відповідачем кредитного договору, отримання відповідачем грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З аналізу постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що умова договору, яка передбачає комісію, є нікчемною, оскільки суперечить публічному порядку (стаття 228 ЦК України) і суд може відмовляти в позові про стягнення комісії.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року в справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) зазначено, що «оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення заяви № 1001479444701 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 05.12.2019 в частині встановлення позичальнику обов`язку із сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99 % щомісячно, що становить 112175,18 грн щомісяця, є нікчемним.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За період існування кредитних правовідносин між сторонами відповідач не сплачував позивачу комісію (а.с. 15-16).

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з нормою ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за комісією в сумі 1440 гривень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків поза межами строку кредитного договору задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

З наданого позивачем кредитного договору, графіку розрахунків, анкети-заяви, та виписки за кредитним договором № 1307732 від 01.03.2020 року вбачається, що відповідачу були нараховані відсотки за користування кредитними коштами за період з 01.03.2020 року по 29 грудня 2020 року, тоді як датою повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків є 31 березня 2020 року.

Проценти за користування кредитом проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.

Тобто, після спливу визначеного договором строку кредитного договору право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні з відповідача відсотків за кредитним договором, що нараховані після визначеного договором строку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказів на підтвердження розміру заборгованості по відсотках за вказаним кредитним договором, поза межами строку договору позивачем надано не було. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за кредитним договорам поза межами його дії, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредиту не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за вказаним договором.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором відступлення права грошової вимоги одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Згідно матеріалів встановлено, що на підтвердження переходу права вимоги позивач надав відповідні докази, при цьому, суд звертає увагу на те, що відповідний кредитний договір /договір позики, укладений між відповідачем та первісним кредитором, а також договір відступлення права вимоги укладений між ТОВ «Міолан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 18000 грн, яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту - 10800,00 грн, заборгованість за відсотками - 7200,00 грн.

А тому в іншій частини позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог 18000 грн (53%), тобто 1422,52 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 280-282 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1307732 від 01.03.2020 року у розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень, з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 10800,00 грн., заборгованість за відсотками - 7200,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на оплату судового збору у розмірі 1422 (одна тисяча чотириста двадцять дві) гривні 52 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: вулиця Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, місто Львів, 79018; адреса для листування: а/с 45, м. Львів, 79000, адреса електронної пошти: aorliuk@primocollect.com.ua).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Суддя І.Г.Дубовенко