Постановление суда № 115828751, 20.12.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог

20 грудня 2023 рокусправа № 380/19700/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить зобов`язати ГУНП у Львівській області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу та повинні були бути виплачені у день звільнення, а саме з 15.02.2022 по 18.07.2023, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з урахуванням розміру індексації, без урахування податків і зборів.

Ухвалою від 04.09.2023 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.

Ухвалою від 09.11.2023 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.

На виконання вимог ухвали про залишення позову без розгляду позивач подав заяву від 15.11.2023 вх. № (87594), у якій вказує, що ОСОБА_1 з 17.03.2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та здійснював заходи щодо оборони України та відсічі від збройної агресії російської федерації.

Також вказує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Звертає увагу суду на те, що права позивача були порушені саме під час дії карантину.

Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду виходить з такого.

Частина 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.01.2019р. по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Із врахуванням наведеного, за загальним правилом спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Вказана правова позиція суду узгоджується в висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

За усталеною судовою практикою вказаний місячний строк обчислюється з моменту проведення остаточного розрахунку із звільненою особою.

Разом з тим, у розглядуваній справі спірним питання є правильність застосування вказаного строку до кожного із проведених роботодавцем виплат, які в своїй цілісності складають суму, яку повинен був роботодавець виплатити в день звільнення.

При цьому, позивач вважає, що в цій ситуації дата останнього платежу є датою здійснення остаточного платежу, а вказане порушення носить триваючий характер.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2022 № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст. .233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отож, звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у ч. 5 ст. 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Суд дійшов висновку про те, що після фактичного розрахунку за зобов`язаннями з виплати грошової допомоги при звільнені, індексації грошового забезпечення, позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Отже, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасно виплачені грошову допомогу при звільнені, індексацію грошового забезпечення.

Стосовно виплати 23.09.2023 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 30 795,22 грн, то в цій частині позивачем дотримано місячний строк звернення до суду із вказаними позовними вимогами.

Щодо посилань позивача на введений в країні воєнний стан суд зазначає таке.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України, не може бути поважною причиною для поновлення процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів.

Водночас, позивачем не було наведено жодних причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву в місячний строк після проведення з ним остаточного розрахунку.

Також позивач вказує, що з 17.03.2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та здійснював заходи щодо оборони України та відсічі від збройної агресії російської федерації, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2022, що перешкоджало його вчасному зверненню до суду з даним позовом.

Водночас, позивач не зазначив яким саме чином проходження військової служби позивачем зашкодили останньому звернутись до суду.

Також, позивач до поданої заяви не додав доказів його безпосередньої участі, зайнятості впродовж цього строку не територіях України, де ведуться активні бойові дії.

При цьому, у заяві про поновлення строку зазначає, що позивач 01.06.2022 уклав договір про надання правової (правничої) допомоги.

За таких обставин, суддя вважає, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави щодо поважності причин пропуску такого строку не є поважними для поновлення позивачеві пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом.

Що стосується посилання позивача на запровадження карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд зазначає такее.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Таким чином, строк звернення до суду, який закінчився у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України та під час дії пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поновленню лише за наявності двох умов: 1) якщо причини його пропуску є поважними; 2) вказані причини є такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

При цьому тлумачення пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що наявність сполучника "і" вказує на обов`язкову наявність двох вищенаведених умов.

Отже, виходячи з наведених законодавчих приписів, сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв`язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач не надав доказів на підтвердження наявності захворювання, а також існування об`єктивних обставин, що перешкоджали зверненню до суду внаслідок обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду із частиною позовних вимог, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Згідно з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільнені, індексації грошового забезпечення), слід залишити без розгляду, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 243 248, 256 КАС України , суд, -

ухвалив:

Залишити позов ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільнені, індексації грошового забезпечення).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлений 20.12.2023.

СуддяКедик М.В.