Решение № 115584639, 12.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2023Справа № 910/14310/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта"

про стягнення 147 552,09 грн.

Представники сторін:не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" про стягнення 147 552,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення умов договору поставки №15972А від 04.08.2020 відповідачем в частині строків оплати поставленого товару.

У зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг за поставлені товари в розмірі 5 517,41 грн., інфляційні втрати в розмірі 33 439,37 грн., 3% річних в розмірі 11 635,89 грн. та пеню в розмірі 96 959,42 грн.

11.09.2023 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

У позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

29.09.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд: винести ухвалу, якою закрити провадження у справі №910/14310/23 на суму основного боргу у розмірі 5 517,41 грн., у зв`язку з відсутністю предмету позову у цій частині, відмовити позивачу у стягненні суми інфляційних втрат в розмірі 33 439,37 грн., 3% річних в розмірі 11 635,89 грн. та пені у розмірі 96 959,42 грн. з урахування умов п.8.7 договору поставки.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд закриває провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 517,41 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

04.08.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" (покупець) укладено договір поставки №15972А.

Відповідно до п.1.1 договору на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов`язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі.

Згідно з п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.12.1 договору договір набуває чинності з 04.08.2020 року і діє до 31.12.2021 року включно, а в частині невиконаних зобов`язань сторін, що виникли на момент дії даного договору - до їх повного виконання.

Якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору, визначеному пунктом 12.1 договору, жодна із сторін не висловить в письмовій формі свій намір припинити дію договору, даний договір вважається продовженим на один календарний рік на тих самих умовах (п.12.4 договору).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердженням приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної та іншої обов`язкової та визначеної чинним законодавством України товарно-супровідної та транспортно-супровідної документації на товар (п.2.2 договору).

На виконання умов договору за період з 12.09.2022 по 25.04.2023 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 900 248,10 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними:

- №РН00-900-09929 від 12.09.2022 на суму 21 700,80 грн.;

- №РН00-900-09925 від 12.09.2022 на суму 421 139,52 грн.;

- №РН00-900-70352 від 22.09.2022 на суму 101 231,64 грн.;

- №РН00-900-71786 від 01.11.2022 на суму 71 238,72 грн.;

- №РН00-900-72873 від 01.12.2022 на суму 26 38656 грн.;

- №РН00-900-00936 від 08.02.2023 на суму 73 005,90 грн.;

- №РН00-900-01396 від 23.02.2023 на суму 55 131,24 грн.;

- №РН00-900-02712 від 04.04.2023 на суму 5 227,20 грн.;

- №РН00-900-02713 від 04.04.2023 на суму 37 461,60 грн.;

- №РН00-900-02714 від 04.04.2023 на суму 40 602,48 грн.;

- №РН00-900-03321 від 25.04.2023 на суму 47 122,44 грн.

Частиною 1статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.8.1.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар по закінченню 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Форма оплати - безготівковий розрахунок. Сторони можуть застосовувати інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України (п.8.2 договору).

Враховуючи п.8.1.1 договору кінцевими термінами оплати по видатковим накладним є: №РН00-900-09929 від 12.09.2022 на суму 21 700,80 грн.; №РН00-900-09925 від 12.09.2022 на суму 421 139,52 грн. - 27.10.2022 , №РН00-900-70352 від 22.09.2022 на суму 101 231,64 грн. - 07.11.2022, №РН00-900-71786 від 01.11.2022 на суму 71 238,72 грн. - 16.12.2022, - №РН00-900-72873 від 01.12.2022 на суму 26 38656 грн. - 16.01.2023 №РН00-900-00936 від 08.02.2023 на суму 73 005,90 грн. - 27.03.2023, №РН00-900-01396 від 23.02.2023 на суму 55 131,24 грн. - 10.04.2023, №РН00-900-02712 від 04.04.2023 на суму 5 227,20 грн., №РН00-900-02713 від 04.04.2023 на суму 37 461,60 грн.; №РН00-900-02714 від 04.04.2023 на суму 40 602,48 грн. - 19.05.2023, №РН00-900-03321 від 25.04.2023 на суму 47 122,44 грн. - 09.06.2023.

Позивачем зазначено, що станом на 01.07.22р., заборгованість відповідача за поставлені йому товари становила 74 763,75 грн.

Крім того, в період з 12.09.22р. по 25.04.23р., позивачем було поставлено відповідачу товари на загальну суму 900 248,10 грн.,

Таким чином., відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу 975 011,85 грн.

Однак, відповідачем сплачено в рахунок погашення заборгованості за товари кошти в розмірі 969 494,44 грн. в такі терміни:

- 08.07.2022 в розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою,

- 14.07.2022 в розмірі 3 778,83 грн. на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог,

- 19.10.2022 в розмірі 104 457,65 грн. на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.10.2022 на суму 48 966,48 грн., угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.10.2022 на суму 32 644,32 грн., угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.10.2022 на суму 22 846,84 грн.,

- 30.01.2022 в розмірі 50 000,00 грн., 02.05.2023 в розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками,

- 15.05.2023 в розмірі 23 207,54 грн. на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.05.2023 на суму 9 128,96 грн., угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.05.2023 на суму 11 737,23 грн., угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.05.2023 на суму 2 341,35 грн.,

- 22.06.2023 в розмірі 4 401,60 грн. на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог,

- 29.06.2023 в розмірі 602 000,00 грн., 11.07.2023 в розмірі 47 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками,

- 31.07.2023 в розмірі 26 648,83 грн. на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.07.2023 на суму 4 146,89 грн., угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.07.2023 на суму 11 532,34 грн., угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.07.2023 на суму 8 969,60 грн.

Таким чином, на момент звернення до суду залишок заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар становив 5 517,41 грн.

Також, суд погоджується з твердженням позивача щодо того, що всупереч умовам договору, відповідачем здійснено оплату поставленого товару з порушення строків оплати, визначених п.8.1.1 договору.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено 5 517,41 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №99525 від 26.09.2023.

Відповідно до п.2 ч. 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 3 статті 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором поставки №15972А від 04.08.2020 у розмірі 5 517,41 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд закриває провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 5 517,41 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 33 439,37 грн., 3% річних в розмірі 11 635,89 грн. та пеню в розмірі 96 959,42 грн. (розраховані по кожній накладній окремо).

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 10.1 договору у разі порушення стороною строків виконання грошових зобовяхань, передбаченого цим договором, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період простроченя виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, пунктом 7 Розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322,324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено аж до 30.06.2023.

Таким чином, шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, який встановлений ч. 6 статті 232 ГК України, продовжено на період дії карантину, тобто до 30.06.2023.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 96 959,42грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком 3% річних в розмірі 11 635,89 грн. та індексу інфляції в розмірі 33 439,37 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти нарахування штрафних санкцій відповідач посилався на п.8.7 договору.

Так, відповідно до п.8.7 договору постачальник, керуючись принципами партнерства та добросовісності, свободи договору декларує, що він не буде застосовувати або вимагати застосування в судовому порядку до покупця, який виконав грошове зобов`язання перед постачальником у повному розмірі, з моменту виконання і на майбутнє будь-яку фінансову відповідальність, передбачену чинним законодавством в частині стягнення з покупця збитків постачальника у зв`язку з несвоєчасним виконанням покупцем грошового зобов`язання за договором, включно з неустойкою (пенею, штрафом), зі зміною індексу інфляції, штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в тому числі і три відсотки річних.

Суд зазначає, що оскільки на момент звернення до суду відповідачем не виконане своє грошове зобов`язання в повному обсязі (була наявна основна заборгованість), тому даний пункт договору не підлягає застосуванню та не є підставою для не нарахуванням позивачем штрафних санкцій, індексу інфляції та трьох процентів річних.

У відзиві відповідачем зазначено, що суд має право зменшити розмір санкцій. Так, на думку відповідача, стягнення з нього судом інфляційних втрат у розмірі 33 439,37 грн., суми 3% річних у розмірі 11 635,89 грн. та суми пені у розмірі 96 959,42 грн. унеможливить ведення господарської діяльності ТОВ "Торговий дім "Аванта", бо така діяльність нероздільно пов`язана з витратами (оплатою постачальника товарів та послуг), а також своєчасному виконанню задач, направлених на досягнення головної мети підприємства, продуктові маркети якого забезпечують населення продуктами харчування в достатній кількості у період воєнного стану.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру пені.

Також, відповідач просить суд зменшити розмір трьох процентів річних та індексу інфляції, нарахування яких врегульовано, зокрема, статтею 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

А тому, суд не вбачає наявність правових підстав для застосування механізму зменшення, передбаченого ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

В позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовна сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 30 000,00 грн., виходячи із погодженого між позивачем та адвокатом Колісником Б.О. фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з відповідача у даній справі, та «гонорару успіху» (плата за досягнення позитивного результату) 5% від стягнутої суми заборгованості відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги №01/07 від 01.07.22р. та додаткової угоди до нього від 05.09.23р.

За наслідком вчинених необхідних у справі дій, в порядку ч.8 ст.129 ГПК України, буде надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання позивачу правничої допомоги. Для встановлення судом розміру витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідні докази будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, шляхом подання суду відповідної заяви.

Суд зазначає, що вищезазначені докази до прийняття рішення не подані.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги п. 8 ст. 129 цього Кодексу, яким передбачено право учасника справи подати докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд вважає вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу передчасним.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст. 129, ст.ст. 191, 231, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 5 517,41 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, будинок 15, код ЄДРПОУ 35495114) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" (23240, Вінницька обл.., Вінницький р-н, селище міського типу Десна, вул. Лесі Українки, будинок 6Б, код ЄДРПОУ 34325039) інфляційні втрати в розмірі 33 439 (тридцять три тисячі чотириста тридцять дев`ять) грн. 37 коп., 3 % річних в розмірі 11 635 (одинадцять тисяч шістсот тридцять п`ять) грн. 89 коп. пеню в розмірі 96 959 (дев`яносто шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 42 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Мудрий