Решение № 115565539, 02.11.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/8082/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2023 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань - Назарової І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Матвійчук Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Десята Київська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку на прийняття спадщини,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просила визначити позивачу додатковий строк у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили, для прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є предметом позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.11.1992 року позивач та ОСОБА_2 уклали шлюб. Під час подружнього життя ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, у зв`язку з скоєнням обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.357 КК України. Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 28.08.2021 року кримінальне провадження №12013060010000264 за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.357, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.357 КК України, було закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого. Смерть чоловіка стала для позивача не просто бідою, а стала справжньою трагедією, яку психологічно до теперішнього часу вона не може перенести. Весь цей час позивач знаходиться в депресивному стані, переживаючи тяжку психологічну травму. Оскільки передчасна смерть рідної людини стала невимовним горем для позивача та мала тяжкі наслідки для її фізичного та морального стану, зокрема, у останньої з`явилися неврологічні розлади такі як сильний тремор рук, постійне безсоння та часті захворювання, що мали тривале лікування. Лише після закриття провадження у кримінальній справі позивач наважилась подати заяву про вступ у спадщину. 13.08.2022 року позивач звернулась до Другої державної нотаріальної контори з заявою про відкриття спадщини за померлим ОСОБА_2 , проте, у прийнятті заяви позивачу було відмовлено у зв`язку з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку на прийняття спадщини. Позивачу було роз`яснено, що питання про визначення додаткового строку для подання заяви може бути вирішено судом. 27.05.2023 року позивач звернулась до державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвської О.О. з заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

19 червня 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву було залишено без руху.

29 червня 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

15 серпня 2023 року (Вх. №40161) Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з викладенням своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача, просив ухвалити рішення згідно норм чинного законодавства України та розглядати справу за відсутності представника Київської міської ради. (а.с.119-125)

22 серпня 2023 року (ВХ.№41368) представник позивача - адвокат Матвійчук Д.В. подав до суду відповідь на відзив, в якій додатково зазначив наступне. За життя спадкодавця заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04.02.2011 було задоволено позов ПАТ «КБ «Експобанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 455 361,84 грн. На підставі виконавчого листа, виданого судом 24.04.2012, державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 15.05.2012 було відкрито виконавче провадження №32676476. 13.11.2017 року виконавче провадження було закінчене на підставі п.5 ч. 1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку зі скасуванням рішення, яке підлягало виконанню та оригінал виконавчого листа був повернутий до суду. Однак, згідно договору про відступлення прав вимоги №50 від 06.03.2018 право вимоги за договором кредиту №56/-2008 USD від 04.03.2008, укладеним між ПАТ «КБ «Експобанк» до ОСОБА_2 , первісний кредитор відступив права вимоги на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». 09 липня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2-2407/11 було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк», ОСОБА_1 , Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про видачу дублікату виконавчого листа. Таким чином, позивач мала об`єктивні причини, пов`язані з непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, звернутись вчасно до нотаріуса та вступити у спадщину. Адже судові процеси та виконання стягнення за кредитними договорами покійного чоловіка могли позбавити її спільної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.126-140)

04 жовтня 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити, та будучи допитаною в якості свідка додатково пояснила, що 13.09.2013 року її чоловіка ОСОБА_2 було вбито, це завдало їй сильних моральних страждань, вона мала неврологічні розлади, до лікарів за медичною допомогою не зверталась. Із заявою про прийняття спадщини своєчасно не звернулась як через моральні страждання, депресивний стан, так і через кредиторські борги чоловіка перед банком.

Представник позивача - адвокат Матвійчук Д.В. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснень наданих позивачем у судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, у відзиві просив розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора у судове засідання не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність їх уповноваженого представника та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд у порядку загального позовного провадження, заслухавши пояснення позивача, представника позивача - адвоката Матвійчука Д.В., допитавши позивача в якості свідка, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 41 років, про що 14.09.2013 року складено відповідний актовий запис №15072, місце смерті: Україна, Житомирська область, Брусилівський район, село Ставище, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві 14.09.2013 Серії НОМЕР_1 . (а.с.8)

Згідно ст.1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст. 1221ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

За нормою частини першої статті 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки спадкодавця.

Судом встановлено, що спадкоємцем померлого спадкодавця першої черги за законом є його дружина - позивач ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 14.11.1992 року Дарницьким ЗАГСом, згідно даних якого між громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с. Острогляди Брагінського району Гомельської області, та громадянкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою с. Штюбеєнь Ришканського району Молдавської РСР, 14.11.1992 року було укладено шлюб, після укладення шлюбу чоловікові та дружині присвоєно прізвище: « ОСОБА_5 », актовий запис №2112. (а.с.9)

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_2 18.02.2014 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №140/2014, номер у спадковому реєстрі: 55749342, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №69744083 від 13.08.2022 року (а.с.10-11).

27.05.2023 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 , після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з пропуском спадкоємцем ОСОБА_1 шестимісячного строку, встановленого ст.1270 Цивільного кодексу України. (а.с.12-13).

Таким чином, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом померлого чоловіка ОСОБА_2 , цей факт не заперечується відповідачем, однак державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк, встановлений законодавством для прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 17.06.2020 р. у справі № 520/10377/17, від 11.11.2020 р. у справі № 750/262/20, від 22.01.2020 р. у справі № 592/18695/18, від 11.08.2021 р. у справі № 720/1079/19, правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Цим же пунктом передбачено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Крім того, позивач повинен довести поважність пропуску строку для прийняття спадщини не лише в межах шестимісячного строку, встановленого частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України, а й упродовж усього періоду від дати відкриття спадщини до дати звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини лише 27.05.2023 року, тобто майже через десять років після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є часом відкриття спадщини. Отже, ОСОБА_1 звернулась із заявою, пропустивши шестимісячний строк, який закінчився 11.03.2014 року, тобто спадщину у встановлені законом строки не прийняла.

Як зазначено в постанові Верховного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20, при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Звертаючись з позовом до суду, позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 наступним: внаслідок передчасної смерті чоловіка, якого вбили, вона отримала тяжку психологічну травму, перебувала у депресивному стані, мала такі неврологічні розлади, як сильний тремор рук, постійне безсоння та часті захворювання, які мали тривале лікування, а також судові процеси та виконання стягнення за кредитними договорами покійного чоловіка, які могли позбавити її спільної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Лише після закриття провадження у кримінальній справі позивач наважилась подати заяву про вступ у спадщину.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено, а судом не встановлено, наявність поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для позивача, що унеможливили її звернення до нотаріуса у визначений ч. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк, для реалізації нею права на прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка.

Посилання позивача на перебування в депресивному стані, тривале лікування через неврологічні розлади не підтверджені жодними письмовими доказами, висновками медичних експертів. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання позивача на наявність у спадкодавця кредиторів, які могли пред`явити свої вимоги до спадкоємців, не можуть бути визнані судом поважними причинами пропуску позивачем шестимісячного строку для звернення з заявою про прийняття спадщини, оскільки такі дії позивача були свідомими та направленими на позбавлення права кредиторів пред`явити вимоги до спадкоємців.

Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, і не встановивши при цьому обставин, які створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивачки для подання такої заяви, суд, застосувавши норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, дійшов висновків про відсутність підстав для надання позивачці додаткового строку для прийняття спадщини.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1217, 1258, 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, п.207, 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року за №20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 р. за №283/8882, ст.ст.10, 57, 58, 60, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Десята Київська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку на прийняття спадщини - відмовити.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 13 листопада 2023 року.

С у д д я: