Решение № 115377734, 04.12.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 грудня 2023 р. Справа № 120/7177/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ у Сумській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 15.03.2023 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало ГУ ПФУ у Сумській області. Однак останнє рішенням від 21.03.2023 відмовило у призначенні такої пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. При цьому, як зазначає позивач, при зарахуванні страхового стажу відповідачем не було взято до розрахунку стаж роботи, який внесено до трудової книжки, а саме з 05.11.1986 по 01.09.1987 (відсутній наказ на звільнення з організації), з 23.07.1988 по 01.06.1990 (не зазначено до якої організації прийнято), з 02.04.1993 по 01.10.1994 (виправлення в наказі на звільнення). Позивач вважає таке рішення відповідача 2 про відмову у призначенні пенсії необґрунтованим та протиправним, оскільки обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок покладений на керівника суб`єкта господарювання, а тому працівник не може нести відповідальність за правильність ведення трудової книжки.

Ухвалою від 31.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

08.06.2023 та повторно 09.06.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у Вінницькій області просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач 1 зазначає, що до страхового стажу позивача не враховані періоди, які внесено до її трудової книжки, а саме з 05.11.1986 на фабриці пошиву одягу в м. Житомирі, оскільки відсутній запис про звільнення; з 24.07.1988 по 01.06.1990, оскільки не зазначено до якої організації було прийнято позивача на роботу; з 02.04.1993 по 01.10.1994, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення, що завірене неналежним чином.

Вказує, що ГУ ПФУ у Сумській області рішенням № 023830022261 від 21.03.2023 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.

Натомість, відповідач 2 копію ухвали суду від 31.05.2023 отримав в електронний кабінет 07.06.2023 о 09:33 про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 15.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

У подальшому, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ у Сумській області.

За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ у Сумській області прийняло рішення № 023830022261 від 21.03.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV.

Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 26 років 3 місяці 20 днів. При цьому зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 11.09.1978 року: з 05.11.1986 року була прийнята на фабрику пошиву одягу, з якої була направлена на навчання, наказ на звільнення з організації відсутній; з 24.07.1988 року по 01.06.1990 року, оскільки не зазначено до якої організації прийнято; з 02.04.1993 по 01.10.1994 року, оскільки виправлення в наказі на звільнення.

Вважаючи, що пенсійний орган безпідставно дійшов висновку про не зарахування вказаного періоду її трудової діяльності до страхового стажу та, у зв`язку з цим, протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на її думку, прав та інтересів.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон від 05.11.91 № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Сумській області від 21.03.2023 №023830022261 про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою для не зарахування позивачу до загального трудового стажу періодів роботи з 05.11.1986 по 01.09.1987, з 24.07.1988 по 01.06.1990, з 02.04.1993 по 01.10.1994 є відсутність в записах трудової книжки відомостей про наказ про звільнення, організації до якої прийнято та виправлення в наказі на звільнення.

Так, на момент видачі (11.09.1978) та внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 спірних записів у період з 05.11.1986 до 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).

Відповідно до пп. 2.5. Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін., виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.

Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція № 58, пунктом 2.6, 2.9 якої передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу виправлені. Відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Досліджуючи зміст записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 11.09.1978, судом встановлено, що з 05.11.1986 позивач працювала на посаді кравця по пошиттю верхнього жіночого одягу по 4 розряду на фабриці пошиття одягу м. Житомир, з якої 01.09.1997 була направлена на навчання (записи №№6-7), з 23.07.1988 по 01.06.1990 працювала на посаді закрійника одягу 5 розряду на вищезазначену фабрику пошиття одягу м. Житомир (записи №№8-9), з 02.04.1993 по 01.10.1994 працювала на посаді швачки-мотористки (записи №№16-17).

Суд враховує, що вказані записи містять всі необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, засвідчені підписом керівника та печаткою підприємства. Крім того, вони є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності, що спростовує будь-які сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.

Доводи пенсійного органу про те, що у трудової книжці відсутні записи наказу про звільнення, не зазначено організації до якої прийнято позивача, а також наявність виправлення в наказі про звільнення не є достатньою підставою для висновку про незарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Поряд із тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тобто, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов`язані із виною позивача.

Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відтак, враховуючи вищевикладене суд вважає, що оскільки записами трудової книжки ОСОБА_1 доведено періоди її трудової діяльності з 05.11.1986 по 01.09.1987, з 23.07.1988 по 01.06.1990, з 02.04.1993 по 01.10.1994, тому не зарахування органами Пенсійного фонду України цих спірних періодів до страхового стажу з суто формальних підстав є протиправним.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачами не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів вони діяли обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

За таких обставин оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Сумській області від 21.03.2023 №023830022261 яким позивачу не зараховано до страхового стажу періоди її трудової діяльності з 05.11.1986 по 01.09.1987, з 23.07.1988 по 01.06.1990, з 02.04.1993 по 01.10.1994, а також відмовлено у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо наступної позовної вимоги зобов`язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 N 1058- IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Статтею 26 Закону від 09.07.2003 N 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 60 років.

Так, в оскаржуваному рішенні органом Пенсійного фонду було підтверджено страховий стаж позивача в 26 років 03 місяці 20 днів. При цьому, в межах розгляду даної справи судом підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу наступних спірних періодів її роботи: з 05.11.1986 по 01.09.1987, з 23.07.1988 по 01.06.1990, з 02.04.1993 по 01.10.1994, що додатково становить понад 4 роки страхового стажу. Відповідно, в сукупності загальний страховий стаж позивача в такому разі переважає необхідний мінімум для призначення пенсії в 30 років.

Таким чином наразі в позивача наявні умови (вік 60 років та стаж понад 29 років), які є достатніми для призначення їй пенсії за віком.

Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р., звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (п.1.8 зазначеного Порядку).

Також приписами ч.1 ст.45 вказаного Закону передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Із змісту сукупності наведених норм слідує, що діюче законодавство передбачає можливість звернення особи із заявою про призначення пенсії в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку та не пізніше не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

В разі дотримання таких умов пенсія призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

В даній справі позивач звернулася із заявою про призначення пенсії 15.03.2023, тобто, не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (в розглядуваному випадку 16.03.2023), тому датою призначення пенсії згідно частини 1 статті 45 Закону № 1058-VI має бути наступний день, що настає за днем досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом від 09.07.2003 N 1058-IV. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі N 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.

Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV пенсію за віком з 17.03.2023, зарахувавши при цьому до його страхового стажу періоди його трудової діяльності з 05.11.1986 по 01.09.1987, з 23.07.1988 по 01.06.1990, з 02.04.1993 по 01.10.1994.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

З урахуванням вимог частини 1 статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 023830022261 від 21.03.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17.03.2023, зарахувавши при цьому до її страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.11.1986 по 01.09.1987, з 23.07.1988 по 01.06.1990, з 02.04.1993 по 01.10.1994.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Берестовська, 1, код ЄДРПОУ 21108013)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович